Лиш боротись — значить жить!
Іван Франко, український письменник, поет, публіцист, громадський діяч

Про «народну люстрацію»

Чи стануть сміттєві баки складовою вітчизняного права?
29 вересня, 2014 - 13:09
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Останнім часом у стрічках новин з’явилися повідомлення на кшталт таких: «Під Верховною Радою активісти кинули у сміттєвий бак народного депутата Віталія Журавського… У Черкасах двох депутатів облради кинули у смітник під час проведення сесії… Столичні активісти кинули до смітника та облили червоною фарбою нардепа Віктора Пилипишина…». Хтось радіє: мовляв, ось яка активна стала громадськість! Хтось обурюється: бандитизм, порушення законів, включно з Основним! А хтось зловтішається: так їм і треба, цим зажерливим козлам, нічого збиткуватися з людей і брехати їм! Останніх, гадаю, переважна більшість – і це закономірне явище. Кожен, хто відстежує українське політичне життя хоча би впродовж останнього десятиліття, з цим, думаю, погодиться – не має значення, схвалює він дії активістів чи ні.

Власне, має йтися не тільки про депутатів, а й про чиновників (у тому числі й високого рангу), про зажерливих золотопогонних «мєнтів-кришувальників», про «паркетних» генералів, із вини яких загинуло чимало бійців АТО, про суддів і прокурорів, які перетворили юстицію на сферу панування «понятій», про олігархів, які у хамській формі відмовляються підтримувати українську армію, а водночас відключають у містах гарячу воду й електроенергію за невідомо ким зроблені «борги»… Список можна продовжити, чи не так?

«Народний гнів вимагає змін. Люди втомилися від кеша, корупції. Вони вимагають продовжувати розслідування. Якщо цього не зробити – піде нова хвиля протестів, але вже набагато жорсткіша», – так прокоментувала ситуацію член Громадської ради Майдану, керівник Інституту практичної політики Богдана Бабич. – Депутати, політики сьогодні стали «доторканнями». Поки що їх викидають у сміттєві баки. Скоро стануть бити. Коли люди побачать, що це ні до чого не призводить, що ситуація тільки погіршується. Нагадаю, багато хто у нас вже знає, що таке зброя і воєнні дії. Вони чітко ділять все на чорне і біле, справедливе і несправедливе, хороше і погане. Це небезпечна ситуація. Якщо не доводити розслідування до кінця…»

Я навмисно навів думку не когось із «зубрів» політичної аналітики, а представницю нового покоління громадських активістів та політологів. І ця думка вельми знаменна, бо тут називаються речі своїми іменами. Ситуація справді небезпечна – і передусім для депутатів, урядовців та олігархів. Адже за умови, коли чинна влада не здатна (чи не хоче?) забезпечити панування писаних законів, в Україні неминуче вступає у дію неписане звичаєве право.

«Кріпкі були запорожці ще й через ті закони, якими судили вони… І справді, ворогам, злодіям, зрадникам, ґвалтівникам, усім тим, які ламали стародавні козацькі звичаї, не було в запорожців помилування: таких приковували на цеп до військової гармати, били серед площі, коло стовпа дубовими киями, вішали на шибениці, садовили на гострі палі, перебивали руки або ноги і завдавали інші кари». Так писав знаний історик Дмитро Яворницький. (Яворницький Д. Як жило славне Запорозьке низове військо. Катеринослав, 1914., С.19-20). При цьому закони ті були неписаними, але всім відомими та виконуваними – інакше кажучи, українським звичаєвим правом.

Звичаєве право регулювало всі сфери між людських відносин: господарчі, шлюбно-сімейні, статево-вікові, військові тощо; на основі цього права діяли так звані копні суди, які розбирали виключно кримінальні справи на громадських сходах; через копний суд громади самі шукали злодіїв, чинили попереднє слідство й допити, визначали міру покарання і виконували вироки.

У XVIII столітті на Гетьманщині почалася кодифікація норм звичаєвого права, але вона не була доведена до кінця – імператриця Катерина ІІ відчула небезпеку (бо ж де-факто йшлося про республіканське право) – і скасувала спершу посаду гетьмана, а потім і автономію Козаччини. Але у народній пам’яті збереглася більшість тих норм. І коли влітку 2013 року у степовому (і переважно козацькому за складом населення) селі Врадіївці «мєнтура» вчинила колективне зґвалтування місцевої жительки, селяни піднялися на боротьбу, діючи за українським звичаєвим правом; згідно з ним, ґвалтівник жінки, який здійснив замах не тільки на її честь, а і життя, має бути суворо покараним. Тим більше, якщо він не кається публічно та не просить пробачення у скривдженої та в громади. І проста кара на горло у такій ситуації, за звичаями, є найлегшою…

Хтось емоційно вигукне: «Так це ж беззаконня!». Так, формально – беззаконня. Але за умов беззаконня з боку влади і тих, хто зветься «правоохоронцями», за умов, коли владна система була побудована «за понятіями», логічним ходом у відповідь з боку українців, які ще не забули, хто вони, стало звернення до норм традиційного звичаєвого права. Так само і Майдан теж став втіленням звичаєвого права. Пам’ятаєте, як полонених «тітушок» і «беркутів» водили Хрещатиком і як вони публічно просили пробачення у громади? Це – теж елемент козацьких правових традицій.

У демократичних країнах писане право, система законів та звичаєве неписане право органічно поєднані одне з одним. За умов тривалого демократичного розвитку останнє гуманізується, жорсткі та жорстокі норми, напрацьовані у давноминулі століття, втрачають свою силу, натомість на перший план виходять зовсім інші звичаї. Бо ж що таке, скажімо, суд присяжних? Це якраз і є поєднання державних законів та звичаєвого права. Присяжні, набрані серед простих громадян без юридичної освіти, вислуховують сторони та виносять свій вердикт у загальному вигляді – винний чи невинний підсудний. А далі вступає в дію професійний суддя, який ґрунтує на вердикті присяжних своє рішення – відповідно до конкретики чинного законодавства.

До цього демократичні держави йшли довго. Неправедний суд та корисливі юристи-крутії провокували таку практику звичаєвого права, як «техаський суд» (яскраво описаний Майн Рідом у «Вершнику без голови») чи традицію обваляти чиновників-крадіїв чи безсовісних бізнесменів у смолі та пір’ї, а потім довго возити їх на тачках вулицями міста, а під кінець кинути в річку. Тож викидання депутатів на смітник – це свідчення того, що українська демократія сягнула вже рівня американського народоправства ХІХ століття…

І, до речі, запекла війна на сході України (якщо подумки винести «за дужки» російську агресію) – це війна, не в останню чергу спричинена конфліктом двох систем суспільних норм. За обставин, коли режим Януковича призвів до ситуації ледь не тотальної недієвості цивілізованих писаних законів, мали зіткнутися  – і зіткнулися! – дві нормативні системи, одна з яких ґрунтується на щонайменше напівкримінальній (а то й відверто кримінальній) практиці денаціоналізованих прошарків (саме з цієї системи і виріс феномен «Золотого батону» та його поплічників), інша – на вимушено жорстких традиційних правилах життя українців-трудівників та українців-войовників. Національне звичаєве право – проти світу імперсько-кримінальних «понятій» (адже ніде, мабуть, у світі жодна культура, в тому числі політична, не була так насичена кримінальними сюжетами та в’язничними ремінісценціями, як російська…).

Отож, як на мене, депутати, чиновники та олігархи є тими особами, які в першу чергу об’єктивно мають наразі бути зацікавленими у запровадженні люстрації за писаними і при тому жорсткими та дієвими законами. А ще вони повинні тверезо оцінити власні «творчі доробки», відтак у певних випадках добровільно зникнути з політичної арени та/або так само добровільно віддати на потреби війська по кілька мільярдів (бажано у твердій валюті) і припинити вимикати на час війни гарячу воду та електрику українським громадянам, покривши борги із власних кишень. Бо в разі, якщо такі кроки не будуть здійснені, новітня Patria Cosacorum, на яку Україну успішно перетворюють Путін, Янукович та їхні місцеві посіпаки, почне викорінювати внутрішню плісняву за нормами неписаного звичаєвого права. Що там писав про ці норми Яворницький? «Ворогам, злодіям, зрадникам, ґвалтівникам, усім тим, які ламали стародавні козацькі звичаї, не було в запорожців помилування…»

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...