Найбільша честь, яку може зробити людині історія, - це нагородити її званням миротворця.
Річард Ніксон, 37-й Президент Сполучених Штатів Америки

Про особливості чужого досвіду

11 квітня, 2013 - 18:58

Я знав Маргарет Тетчер особисто. Познайомився з нею у 1991 році, коли був головою триденної конференції у Лондоні для 400 голів великих підприємств із Європи та з інших континентів. Між доповідачами були Маргарет Тетчер і Генрі Кіссинджер. Генрі Кіссинджера я вже добре знав, а з пані Тетчер поговорив коротко перед її виступом, пояснюючи, яка є мета конференції, і даючи деякі поради для її доповіді. Конференцію проводив з гумором.

Наступного дня вона запросила мене прийти до її офісу. Вже тоді вона була екс-прем‘єром. Прийняла мене надзвичайно ввічливо і почала говорити про Консультативно-Дорадчу Раду при президії Верховної Ради України, яку я створив і де був головою на прохання Леоніда Макаровича Кравчука. Рада  складалася з дванадцяти людей, усі з яких мали політичний досвід у законодавчих і виконавчих гілках влади своїх країн та міжнародний досвід. Серед них було двоє британців – лорд Джеффрі Гоу, колишній віце-прем‘єр і член Палати Лордів, і баронеса Ширлі Вільямс, колишній міністр і також член Палати Лордів.

Маргарет Тетчер за чашкою чаю біля каміну запитала, ніби поміж іншим, чи не було б їй цікаво стати членом нашої ради. Пам‘ятаючи, що раніше вона кілька років тому на запитання «Чому б Великобританії не встановити дипломатичні взаємини з Україною?» відповіла, що Великобританія має дипломатичні відносини з країнами, а не з провінціями. Я з ввічливою посмішкою сказав: «Леді Тетчер, та хіба б Ви хотіли бути членом ради провінції?» Вона аж зблідла, а я з великою подякою за зустріч і за чай пішов з її кабінету.

Все вищезгадане абсолютно не зменшує того, що вона справді докорінно змінила Великобританію на краще, мала сильний вплив і в Європі, і в світі, стала однією з найсильніших лідерів своєї епохи. Одначе, ми не можемо з її дій навчитись багато про те, як ми повинні змінювати Україну. Приклад: вона справді зменшила впливи профспілок, деякі просто зруйнувала, і цього Велика Британія дійсно потребувала. Профспілки були вузько спеціалізовані. Так, одного разу в судобудівництві розпочався страйк і поширився зі 150 робітників до 15 тисяч. А причиною стало те, що на судні, де вони працювали, стіни з одного боку були з алюмінію, а з іншого – з дерева, і дві профспілки ніяк не могли домовитись, котра з них має право скріплювати ці стіни.

Нам би краще вчитись з досвіду шведських профспілок, які знають, що, коли рентабельність підприємства підвищиться, будуть автоматично підвищені й платні робітників, а тому вчать своїх членів-робітників бути більш продуктивними.

Масова приватизація в Великобританії була потрібна, але, наприклад, приватизацію залізниці провели не досить мудро. Поїзди продали одним власникам, залізничні колії – іншим, а ще якісь частини державної залізничної компанії – взагалі третім. Це на певний час спричинило хаос у залізниці. В Швейцарії та деяких інших ефективних країнах залізницю, як і пошту, вважають потрібними державними монополіями, тому вони обслуговують все населення країни, незалежно від фінансового статусу громадян.

Так, ми маємо вивчати досвід країн і переймати з них деякі елементи для нашої економічної, політичної, соціальної систем, а не винаходити все самим, однак, це потребує дуже глибокого вивчення досвіду країн, які є  ефективними.

Газета: 
Новини партнерів