Хто не мав своєї волі, того приневолюють
Михайло Стельмах, український письменник, драматург, фольклорист

Про сталінську мрію

Путін прагне помити чоботи у Ла-Манші?
10 квітня, 2014 - 17:41
ФОТО РЕЙТЕР

Мої добре поінформовані московські колеги (їхні прізвища з відомих причин називати не стану) розповіли: нещодавно Верховний головнокомандувач, він же «національний лідер» Російської Федерації, віддав наказ Генштабу Збройних Сил розробити плани воєнних операцій на західному і південно-західному (якщо дивитися на світ з Білокам’яної) напрямках. Що ж, нічого дивного: тільки лінивий наразі не говорить про те, що окупація Криму – це тільки одна з подібних розробок, тоді як існує ще низка аналогічних розробок щодо Донбасу, Причорномор’я, Таврії, Чернігівщини і стольного Києва. Ба, і про плани Кремля вивести за сприятливих обставин своїх «зелених чоловічків» на польський кордон, зайнявши Львів та Луцьк, теж говорять. Але, за інформацію моїх колег, існують і варіанти розробок куди більш далекосяжних і масштабних операцій Збройних Сил Росії.

Так, серед планів гіпотетичних воєнних операцій є, за цими даними, повна або часткова окупація Латвії й Естонії – «захист російськомовного населення» - та пробивання «коридору» до Калінінградської області через територію Литви. І, ясна річ, окупація Молдови, а заодно й Румунії, якщо ті кривдитимуть «російськомовних» у Придністров’ї та Гагаузії. Ну, а далі починає миготіти від назв європейських столиць… Одне слово, російський Генштаб намалював на картах переможний марш бронетанкових колон за підтримки ударних десантних з’єднань аж до Босфору та Ла-Маншу…

Можуть зауважити – військовики всіх країн розробляють для тренування своїх мізків та роботи штабних структур нерідко дуже химерні воєнні операції.

Певен, що інформація про «воєнні ігрища на картах», себто про плани помити чоботи в Ла-Манші, дійшла вже до зацікавлених сторін і не в останню чергу зумовила переконливі результати голосування у Парламентській асамблеї Ради Європи за резолюцію, яка «засуджує російську військову агресію й анексію Криму, що відбулася внаслідок неї» – 154 голоси «за», 26 «проти» та 14, що «утрималися».

Російські ж військовики, які здійснили «витік» цієї інформації, перелякані та спантеличені: мовляв, сказано, що наче подальшої воєнної ескалації не буде, але ж усе вирішує один-єдиний персонаж, його плани нікому не відомі, зараз він каже одне, а назавтра – інше, і ніхто не сміє йому заперечити. А якщо завтра чи післязавтра «безумный наш султан» (Б. Окуджава) раптом захоче трохи повоювати з НАТО, сподіваючись на те, що американці та німці не захочуть помирати за Таллінн та Ригу, як у 1939 році французи не захотіли помирати за Ґданськ, що дозволило Гітлеру захопити Польщу, і не лише її, задають собі запитання російські офіцери? А якщо раптом слова Верховний увірує у слова свого провідного пропагандиста Дмитрія Кисельова, що «Росія – єдина країна, яка може перетворити США на радіоактивний попіл»?

Тим більше – хіба не було певної нерішучості та млявості у діях західних лідерів на початку вторгнення російських військ до Криму? То, можливо, така нерішучість проявиться і в разі появи «зелених чоловічків» у країнах Балтії, Молдові та Румунії? Адже за цими «чоловічками» стоятиме ядерна потуга, справді спроможна завдати тяжкої шкоди світовій цивілізації й екосистемі і фатально змінити історію Європи. Кому захочеться ризикувати долею світу задля підтримки законних урядів однієї чи двох держав? А далі піде вже випробувана політика «доконаних фактів»…

Скажете, неймовірно? А хіба півроку тому хтось усерйоз – крім, звісно, «кремлівських мрійників», які тривалий час наполегливо, не жалкуючи коштів і сил, готували підґрунтя анексії, – вважав імовірним те, що сталося на Кримському півострові?

Є ще один чинник, який може вселити в російського «національного лідера» сподівання на те, що можна «покласти» під себе якщо не всю Європу, то бодай її значну частину. Це – наявність на Заході достатньо потужних сил, які підтримують у явній чи неявній формах войовничий путінізм. Ідеться про полум’яних пацифістів, які виступають проти найменших спроб власних урядів зміцнити обороноздатність, про досі існуючих західних неосталіністів, які традиційно моляться на Москву, про куплених за гроші «Газпрому» політиків, інтелектуалів та журналістів і про західних «корисних ідіотів», які дивилися і дивляться на Росію крізь призму свого зачудування героями Достоєвського та Толстого. І, звісно, про окреслений Дмитром Шушаріним «кремлівський фашинтерн від Греції до Британії», про «агентів впливу сучасної Росії й особисто Путіна» - праві неототалітарні партії в країнах ЄС.

То чом би не скористатися такими потужними важелями для підриву Заходу зсередини – і не розпочати крок за кроком відновлення СРСР? Того самого СРСР, розпад якого Путін назвав «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Не забуваймо, що Радянський Союз не був державою, він був імперією, оточеною сателітами, з претензією на європейське та світове панування і зі спробами перетворити ці претензії на реальність. Тож Польща, Румунія, Чехія, Болгарія та низка інших держав – це «зовнішня смуга» СРСР як геополітичної реальності, це складові радянської імперії. І в цьому сенсі прагнення помити чоботи в Ла-Манші – це реалізація сталінської мрії сорокових років про всеєвропейське радянське панування.

Отож отримана мною з Москви інформація та політичні тенденції останнього часу підтверджують висновок Дмитра Шушаріна: «Зараз йдеться не про локальний конфлікт на задвірках європейського континенту, а про збереження європейської ідентичності, європейських принципів, європейських цінностей, європейської історії. Саме історії. Російська агресія ставить під загрозу поступальну ходу європейської історії…»/

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...