24 серпня 1991 року українська нація поставила величезний знак оклику, досягнувши того, за що боролася протягом попередніх семи століть
Левко Лук’яненко, український дисидент і політик, письменник, автор «Акту про Незалежність України»

Путін у пошуках виходу

1 серпня, 2014 - 19:53
Путин в поисках выхода
ФОТО REUTERS

Стаття в англійській газеті The Independent під заголовком «Земля в обмін на газ: Таємна угода між Меркель і Путіним може покінчити з українською кризою» викликала певну сенсацію, яка, втім, швидко видихалася.

Негайно у прес-службі німецького уряду спростували інформацію про таємні перемовини канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Росії Володимира Путіна щодо України. Про це повідомила заступник представника німецького уряду Крістіан Віртц. «Це повідомлення не має під собою ніяких підстав». Не знають про так званий «таємний плані» Меркель і Путіна і в німецьких дипломатичних колах.

Сенсаційності статті надають не стільки оприлюднені деталі так званого плану, скільки та обставина, що такі перемовини взагалі велися. Судячи зі змісту статті, сепаратно Берліном без відповідної згоди інших найважливіших європейських держав і США.

Тут не останню роль відіграє те, де був опублікований матеріал, і його автор. Маргарета Пагано - не була помічена у спеціалізації в міжнародних проблемах. На інтернет-сторінці The Independent вказано, що вона є колишнім кореспондентом відділу економічних новин недільної версії газети, веде колонки і робить інтерв'ю на економічну тематику для низки британських ЗМІ. Знаючи традиції британської серйозної преси, а The Independent належить до цього розряду, важко повірити в редакційне доручення написати настільки важливий матеріал автору, який не має відповідної підготовки. Виникає підозра, що названа журналістка не одна є автором, а, можливо, і взагалі не автор. Прямих доказів цьому немає, але підозри є.

По-друге. Газета The Independent належить, як і Evening Standard, російському підприємцю Олександру Лебедєву. Він відомий непростими стосунками з режимом Путіна, але ніщо не вічне під Місяцем. Подібні обставини мають тенденцію швидко змінюватися.

По-третє. Лебедєв 1984 року закінчив Червонопрапорний інститут КДБ СРСР. Як відомо, колишніх співробітників цієї організації, нехай тепер вона називається ФСБ, не буває. Тому дрібні проблеми в минулому можуть швидко відійти на другий план, якщо з ФСБ за завданням адміністрації російського президента надійде відповідна пропозиція. Прямих доказів здійснення такої операції підтримки в ЗМІ немає, але непрямі, як і в попередньому випадку, є.

Залишається зрозуміти, навіщо все це було затіяно. Як здається, тут є кілька цілей.

Після ухвалення більш серйозних санкцій проти російських підприємств, а особливо болючий удар прийшовся на фінансові установи, у Кремлі, нарешті, зрозуміли, в якому глухому куті опинилися. Довго в це не вірили, насміхалися над безхребетністю Європи, аж раптом ілюзії розвіялися.

Яструби в оточенні Путіна, кажуть, їх неформально очолює Сергій Глазьєв, наполягають на продовженні і навіть посиленні агресії.

Відносні голуби, переважно з фінансового та економічного середовища, хотіли б поступового виходу з конфлікту. Навіть трохи дивно, але в цьому таборі виявилися і вищі військові, які реально розуміють усі негативні наслідки авантюри у Донбасі.

Путін став заручником шовіністичної хвилі, піднятої рептильними ЗМІ. Спроби збити її низкою пропагандистських роликів про небезпеку втягування у війну з США і Європою, поки істотно становище не змінили. Народ у шовіністичному угарі продовжує вимагати успіхів зі збирання земель держави російської. Їм незрозуміло, а пояснити не виходить, на якому краю опинилася ця сама держава. У сформованих умовах Путіну слід думати про вихід з глухого кута з мінімальними втратами.

Ключовими є три умови Кремля. Визнання приналежності Криму Росії, відмова України від вступу в НАТО і розширення прав українських регіонів. Натомість  пропонуються фінансові відступні у вигляді мільярда доларів від втрати орендної плати за розміщення Чорноморського флоту в Севастополі і припинення торговельних воєн через асоціацію Києва з ЄС. Природно, Москва відмовляється від підтримки сепаратистів-терористів у Донбасі.

При найближчому розгляді компроміс більше схожий на повний програш Росії у геополітичній боротьбі за Україну. Москва після порушення Будапештського меморандуму зробила вельми крихкими і ненадійними будь-які документи за її підписом. Хто може гарантувати виконання Кремлем його зобов'язань, наприклад, не підтримувати бойовиків у Донбасі.

При цьому можлива відмова України від вступу в НАТО може бути девальвована отриманням Києвом офіційного статусу союзника США поза Альянсом.
Схоже, що так звані пропозиції носять суто пропагандистський характер і несерйозні в своїй основі. Фактично це не реальний план, а пробна куля. Свого роду промацування реакції.

Є ще дві мети. Кремль хоче нав'язати стратегію перемовин із основними європейськими гравцями і США без участі Києва. Про це неодноразово говорили білякремлівські експерти і в дещо завуальованому вигляді Сергій Лавров. Тим самим Москва намагається присвоїти собі статус розпорядника на просторі СНД чи того, що від нього залишилося. Заодно домогтися міжнародного визнання вторинності української влади.

Друге. Сформована єдність ЄС і США вкрай обмежує для Росії простір для маневру. Вбити клин між західними країнами - найважливіше завдання. Донедавна основні зусилля були спрямовані на опозицію всередині ЄС з боку так званих малих країн, більш залежних від російських енергоресурсів і економічних зв'язків із Москвою. Загальмувати процес ухвалення рішень вдалося, але результат розчаровує.

Після недавніх шпигунських скандалів між Берліном і Вашингтоном, здавалося, що мета наблизилася, однак і тут Кремль спіткала невдача. Тепер спробували спрацювати в дещо іншому плані. Але так незграбно, що нічого не вийшло.

Зрозуміло чому. Берлін, зокрема, завжди віддасть перевагу відносинам із США і своїй серйозній ролі у європейській спільноті ефемерним преференціям з боку Москви. Тим більше що там прекрасно розуміють усю примарність кремлівських зобов'язань. У 2008 році Путін в особі Медведєва не виконав обіцянок, взятих після Кавказької війни з Грузією. Це не забув не тільки Париж, але й уся Європа. Природно, що ні про яку довіру й мови бути не може, а без цього які можуть бути плани.

І останнє. У міжнародних відносинах на сентименти ніхто не страждає. Позиція Росії виглядає відверто слабкою. Тому її будуть дотискати. Вашингтон у першу чергу, а Європа не поспішає на допомогу. Отже вихід Путіну ще належить знайти.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...