Мета музики - чіпати серця
Йоганн Себастьян Бах, німецький композитор

«Сенат» і коні

Кремль глузувань не боїться. Він б’є, і б’є без зволікань
12 листопада, 2014 - 10:48
ФОТО РЕЙТЕР

Мережу облетіли провокуючі фотографії чергового «чиновника» «уряду» «ЛНР». Це той випадок, коли кожне слово треба брати в лапки окремо. В принципі «мєгакосмічєская кіска» Ольга Тараш — керівник адміністрації «уряду ЛНР» — нічим новим не здивувала. Ми вже бачили голими «міністрів культури» молодої «республіки». Більш того, ці фото сприймаються достатньо органічно на тлі інших «урядовців» з квадратними пиками і автоматами за широкими столами та в шкіряних кріслах. Колись Калігула привів до Сенату коня. Бандити до «сенатів» приводять дівок з клубів. Їх функції в керівництві захопленої території приблизно такі ж самі, як і у калігулівського коня. Фарс на тлі катастрофи. Іграшкові уряди, лялькові міністри і справжні смерті.

Ми можемо сміятися з таких фотографічних пікантностей, але дарма. Нікого в голодному Луганську не хвилюють інтимні селфі їх керманичів. Населення, яке було здатне до критичного мислення, здебільшого виїхало з теренів Донбасу. Залишилися ті, що або мовчать, або «благоденствують». У Луганську на повну триває розбудова дотів в середині міста. Бойовики укріплюються. До міста долітають звуки потужних вибухів. Бандити, які були, до речі, переведені на казармений режим, намагаються захопити Станицю і Щастя. Ті, що вважають, що немає ніякого масштабного наступу бойовиків, мабуть, давно не дивилися мапу АТО. Варто порівняти цю мапу в серпні з теперішньою. Картина сумна і красномовна. І тут не до сміху. Триває наступ у всіх напрямках зони АТО, в тому числі і на інформаційному полі.

Наприкінці минулого тижня до столичної медіа-профспілки приїздила моніторингова місія Міжнародної та Європейської федерації журналістів. Мета візиту — вивчення ситуації зі ЗМІ в Україні напередодні з’їзду Європейської федерації. Останній має відбутися в Москві. Вибір міста наштовхує на певні запитання. Представники місії виправдовувалися, що не всі були згодні з вибором такого міста проведення з’їзду, але зрештою не можна кидати колег журналістів навіть в тоталітарній країні. І в Москві є нормальні, чесні журналісти, яким потрібна допомога, стверджують згадані представники. Слова іноземців, безумовно, наївні. Адекватна журналістика в Росії не приживеться ще довго. І проблема тут не тільки в путінському авторитаризмі. На змістовну і об’єктивну журналістику ніколи не було попиту у самих росіян. І це відповідь на запитання ефективності російської пропаганди. Російські ЗМІ — це маховик, який не просто доносить лише одну точку зору до споживача і культивує нових шовіністів. Він годує росіянина прийнятною для нього їжею. Інша виразковим шлунком московіта просто не засвоюється. Луганські й донецькі журналісти описували ситуацію з медіа на сході України як могли. Майже всі з присутніх на цій зустрічі з українського боку знаходяться в так званих розстрільних списках. А дехто навіть побував у полоні, розповівши про особливі принади перебування в «гостях» у терористів. Така лекція була явно корисною для іноземців, принаймні слухали вони її здивовано і уважно. Але враховуючи особливості проведень згаданих з’їздів в Росії, залишається відкритим питання — чи не стане такий з’їзд однією з фарб у зовсім іншій, відмінній від істини картині. Важко собі уявити круглий стіл в Берлині 1943-го, присвячений проблемам євреїв в Баварії.

Росіяни працюють зухвало і на випередження. І йдеться не лише про журналістів. Московіт на Донбасі в суперечках має козирний «аргумент» — «Сколько тебе заплатило США?». Московіт в столиці з натяком на інтелектуальність буде цинічно розсмоктувати тему того, як вас виганяли зі своєї оселі, щоб зрештою сказати: «Но ведь население Донбасса за Россию». Апофеозом бесіди з вами стане його висновок — «Вы мыслите как окупант». Не дивно, що наш медіа-простір не готовий до контратак таким цинічним випадам. Мабуть, цинізм і зухвалість вшито в московіта на рівні генів. На екрани вийшов документальний фільм про... «геноцид російськомовного населення Донбасу» з кричущою назвою «Кровь и слезы Украины». Нічого дивного в цьому факті немає. Вже в березні Інтернет ряснів подібними заголовками. Ми ж боїмося зайвий раз промовити слово «геноцид» у контексті винищення українців в Україні. Бо це ж треба ще довести, а значить, виявляється, можна проявити свою некомпетентність, і будуть сміятися... Кремль глузувань не боїться. Він б’є і б’є без зволікань. Він і далі буде поставляти в Україну військових та озброєння. Він буде торити шлях до Криму, захоплюючи нові міста і території. Більш того, він буде звинувачувати в цьому нас, з особливим презирством і осміхом ставлячи своїми намісниками на захоплених теренах чергових калігулівських коней.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...