Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Загибель ескадри-2014

Чи буде зроблено висновки?
25 березня, 2014 - 11:33
ПІСЛЯ ВІДОМОГО ВИПАДКУ В БЕЛЬБЕКУ, КОЛИ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ БЕЗ ЗБРОЇ ВІДНОВИЛИ КОНТРОЛЬ НАД СВОЄЮ ВІЙСЬКОВОЮ ЧАСТИНОЮ, ЇЇ КОМАНДИР ЮЛІЙ МАМЧУР СТАВ СПРАВЖНІМ СИМВОЛОМ ГЕРОЇЗМУ ДЛЯ ВСІЄЇ УКРАЇНИ. ДНЯМИ РОСІЙСЬКІ ОКУПАНТИ, ЗАСТОСУВАВШИ СИЛУ, ТАКИ ЗАХОПИЛИ УКРАЇНСЬКУ ЧАСТИНУ, А ПОЛКОВНИКА МАМЧУРА ВИКРАЛИ Й УТРИМУЮТЬ У ПОЛОНІ / ФОТО РЕЙТЕР

20—22 березня 2014 року — дні трагедії та ганьби Військово-Морських сил України. Власне, це дні, коли ВМСУ як такі припинили своє існування. Один фрегат — «Гетьман Сагайдачний» — та рештки виведених із Криму частин берегової оборони та морської піхоти — оце й усе. Плюс, звичайно, ціла низка адміралів, готових командувати і «світитися» на телеекранах.

Водночас Чорноморський флот Росії за рахунок ВМСУ одержав чимале поповнення — близько двох десятків боєздатних кораблів, у тому числі підводний човен та два корвети, чимало військової техніки та бойового спорядження. А ще — сотні (точне число поки що встановити неможливо) українських військовиків, які зрадили присязі й стали служити окупантам.

Одним словом, ганьба і трагедія.

Украй ганебними є мотиви переходу частини українських військовиків на бік Росії та здачі ними кораблів, центрів управління, наземної техніки й місць базування, описані координатором Інформаційного спротиву Дмитром Тимчуком: «Треба розуміти, що більша частина наших військовиків — це контрактники й офіцери. Вони не просто служать в АРК, вони там живуть. Там їхні сім’ї, дома, квартири, рідні й близькі, друзі, місця роботи дружин, школи і дитячі садки, куди ходять їхні діти. Кинути все й їхати на материк для багатьох дуже непросто». Інакше кажучи, чого варта якась там присяга у порівнянні з матеріальними благами і можливістю служити на курорті...

Але значно ганебнішими є інші речі. 21 березня на прямий ефір до Савіка Шустера зателефонував із бази Донузлав командир середнього десантного корабля «Кіровоград» капітан ІІІ рангу Володимир Хромченков. І ось що він сказав на всю Україну: «Екіпажі кораблів досі очікують від керівництва країни адекватний наказ, що їм робити. Як чинити з тими людьми, які не хочуть продовжувати військову службу в Збройних силах України у зв’язку з тим, що Крим відійшов до Російської Федерації. Чи не переслідуватимуть тих людей, які захочуть залишатися у Криму, з боку України — теж питання, яке залишається відкритим. І взагалі хотілося б, щоб держава якось звернула на нас увагу, щоб Міноборони встановило зв’язок з кораблями. Сьогодні й пан Турчинов, й адмірал Тенюх заявляли, що з усіма розмовляли, з усіма підтримується зв’язок. З нами ніхто на зв’язок до моменту постановки мене і «Чернігова» до причалу не виходив. У всіх були наші мобільні телефони, задачі ніякі нам не ставилися. Тільки слова: «Тримайтеся! Слава України» і все... Більше — нічого».

То ж чи дивно, що ті військовики, яких не спокусили власні «дім, сад, город» у загарбаному росіянами Криму, врешті-решт деморалізуються після майже місяця героїчного опору окупантам та їхнім місцевим посіпакам — і тихо сходять на берег чи полишають територію баз, не зовсім розуміючи, що їм тепер робити і як жити далі? Тим більше, що закінчуються запаси їжі й води, а місцеві проукраїнські сили та кримські татари, які до анексії півострова допомагали українським військовикам, також сьогодні деморалізовані.

І тут на повний зріст постає класичне запитання: «Хто винен?»

Відповідь на нього навряд чи сподобається новій владі, але...

Згадаймо перебіг подій. Якраз у той час, коли переможці ділили і ніяк не могли поділити владні посади, Путін, за повідомленням британської The Daily Telegraph, провів нараду з найближчим оточенням й ухвалив план насильницького відторгнення Криму та Севастополя від України. І негайно почав його здійснювати, а в Києві ніяк не могли вирішити, що робити. А тим часом існувало тільки два варіанти. Перший: на першій стадії подій за допомогою спецпідрозділів, аеромобільних чистин та морської піхоти дати силовий опір сепаратистам, вилучивши їхніх лідерів та знищивши їхні штаби; при цьому, можливо, був би втрачений Севастополь, але збережений Крим. Другий: в разі неможливості чинити силовий опір притьмом виводити з АРК і Севастополя сучасну бойову техніку, залишивши там тільки незначну охорону баз і пунктів управління. Але був обраний третій, найгірший варіант — не робити нічого, не піддаватися на провокації й чекати, поки Путін не полюбить нову українську владу...

Утім, спроби діяти саме за другим варіантом були — 1 березня кораблі морської охорони прикордонного відомства по бойовій тривозі вийшли в море з кримських баз і тим самим залишилися під прапорами України. Втім, були повідомлення і про те, що з Севастополя у море вийшли також кораблі ВМСУ; але, як з’ясовується тепер, через брак палива вони мусили повернутися до місць своєї дислокації, бо не могли дійти до Одеси. З тих же причин не могли перелетіти на «материк» і військові літаки; Віктор Янукович дуже боявся, що його спіткає доля Чаушеску, і тому свідомо нищив Збройні сили України...

Але ж якби переможці не займалися «великим мискоборством» (Л.Костенко), а буквально за добу сформували новий уряд і почали діяти рішуче, то можна було встигнути і танкери з паливом відправити до баз ВМСУ, і частини берегової оборони та морської піхоти вивести, і бодай частину літаків перегнати на «материк». Ба більше: навіть у разі, якби танкерів не знайшлося, можна було б перелити пальне з кількох кораблів на один, найбільш сучасний і боєздатний, та відправити його до Одеси. А інші в критичній ситуації мали відійти від причалів і бути потопленими своїми екіпажами — не спускаючи прапори. Так чинили й чинять у всіх справжніх флотах усього світу в разі, коли немає змоги чинити збройний опір. Це рятує від ганьби, а часом і додає слави (згадайте-но крейсер «Варяг»). Саме такий наказ мали віддати і міністр оборони адмірал Тенюх, і командувач ВМСУ контр-адмірал Гайдук. Але не віддали, і тим самим прирекли своїх підлеглих на безславну капітуляцію.

Більше того: 21 березня морський тральщик «Черкаси» здійснив було спробу прорватися в море з озера Донузлав, де базуються українські кораблі; вихід в море там, як відомо, перекритий двома затопленими росіянами кораблями. Тральщик самотужки спробував відтягти один корабель, щоб звільнити собі вихід. Як розповів телефоном київським журналістам командир корабля Юрій Федаш, «оскільки не вистачило потужності, почали рватися кінці, але десь протягом години ми відтягували корабель. Ми попросили допомоги в морського тральщика «Чернігів», щоб можна було відтягнути разом із ним, але отримали відмову. Через це операція не увінчалася успіхом». А чому ж раніше не робилося таких спроб? А як посміли на тральщику «Чернігів» відмовити побратимам? Схоже, хтось там тільки й чекав, щоб здати кораблі росіянам, чи не так? А, можливо, державна зрада вгніздилася десь значно вище? Принаймні, думка про це не йде з голови...

А тим часом командувач ВМСУ Сергій Гайдук в ефірі «5-го каналу» 21 березня ввечері браво доповів: «Станом на сьогоднішній день у мене є зв’язок повністю з усіма командирами, які дислокуються в Криму, я чітко ставлю завдання командирам щодо ситуації, яка складається, і питання виведення військ з АРК не стоїть». За його словами, військовики продовжують виконувати завдання з охорони та оборони військових частин і пунктів постійної дислокації кораблів ВМС у Криму. Мовляв, відпрацьовані алгоритми дій, які доведені до відома командирів військових частин: «Тому кожен командир тримає військову частину, кожен командир тримає корабель і чітко знає, що й як робити, і в якій послідовності». Кому вірити?

Добре, нинішнє політичне керівництво України — то цивільні «шпаки», які ніколи не служили в армії, не знають її й не розуміють, що своїми дурними діями і передусім своєю бездіяльністю вони надовго деморалізували українське військо та завдали йому колосальні втрати у бойовій техніці. А що ж фахові військові? Я маю на увазі не істеричного полковника Гриценка, який на посаді міністра оборони продовжував розвалювати військо і нищити мобілізаційні запаси зброї, що почалося ще за президентства Кучми та не «ялового патріота» адмірала Тенюха (квота ВО «Свобода» в уряді, між іншим), — а справжніх, професійних, розважливих, відповідальних та динамічних генералів, адміралів і полковників? Що вони? Де їхнє слово і де їхні дії? Адже тепер без радикального оновлення керівництва Міністерства оборони і командування Збройними силами, без публічного «розбору польотів» і без рішучих заходів зі зміцнення війська останнє не віритиме тим, хто віддає накази і не зможе захистити Україну в разі наступних агресивних дій Росії. А вони можуть не забаритися, отож час на «розкачку» закінчився позавчора.

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, старший сержант, у 1977—1978 роках — заступник командира взводу управління 62-го винищувального авіаполку (Бельбек, Крим)

ЦИТАТА «Дня»

Євген МАРЧУК:

 Щодо кримської трагедії і трагедії нашого флоту загальнонаціональне розслідування неминуче. Не зараз. Пізніше. За секундами, за міліметрами, за всіма вертикалями і горизонталями, за всіма резолюціями і наказами і за відсутності таких, щодо Кабміну і парламенту, щодо фракцій та їхніх лідерів, щодо Комітету ВР з питань оборони і нацбезпеки, щодо виконуючого обов’язки президента. Усе буде вивернуто навиворіт. Народ вимагатиме і дуже твердо. Ніхто не в змозі зупинити це розслідування.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments