Хто забуває уроки історії, приречений на їх повторення
Джордж Сантаяна, американський філософ і письменник іспанського походження

Афганістан: ревізія злочинів

22 листопада, 2018 - 13:20

У Росії запропонували переглянути оцінку радянської військової інтервенції в Афганістані в 1979-1989 роках. Депутат Держдуми від КПРФ Микола Харитонов, колишній полковник КДБ, який свого часу пропонував повернути «залізного Фелікса» на Луб'янську площу, підготував проект постанови, яка повинна скасувати постанову З'їзду народних депутатів СРСР, прийняту в грудні 1989 року. У тій з'їздівській постанові містилася негативна оцінка введення радянських військ в Афганістан. Там прямо говорилося, що рішення, прийняте в грудні 1979 року, «заслуговує морального і політичного засудження». За словами Харитонова, Держдума повинна визнати подібну негативну оцінку тих подій як таку, що «не відповідає принципам історичної справедливості», оскільки «в цьому питанні ми повинні, перш за все, ґрунтуватися на міркуваннях політичної неупередженості, історичної правди і визнати те саме моральне і політичне засудження неспроможним і таким, що втратило чинність». Депутат стверджує, що рішення про введення військ в Афганістан ухвалювалося в «повній відповідності до норм міжнародного права» і «з урахуванням прохань афганського керівництва того часу, що неодноразово надходили, про пряме радянське втручання в конфлікт». Досить своєрідне трактування міжнародного права та історичної правди і справедливості у Миколи Михайловича, якщо врахувати, що перед самим введенням військ героїчні радянські спецназівці прикінчили того, хто кликав радянські війська в Афганістан, - президента Афганістану Хафізуллу Аміна разом із усією родиною, включно з неповнолітніми дітьми, прислугою і охороною. Навіть радянських лікарів, які лікували Аміна від невдалого отруєння, ГРУшники, не пощадили. А ще введення військ здійснювався під абсолютно фальшивим приводом, ніби той же Амін, запросивши радянські війська, заодно, будучи досвідченим агентом ЦРУ, запросив і американських військових. І якби браві російські вояки не ввійшли першими і не винищили б зрадника Аміна, Кабулом вже в грудні 1979 року розгулювали б американські морські піхотинці.

Перші спроби «реабілітувати» обмежений контингент радянських військ в Афганістані (свого часу в СРСР ходив анекдот, що татаро-монгольське іго перейменували у введення на Русь обмеженого контингенту татаро-монгольських військ для захисту від литовської загрози) робилися ще в 2014 році, в зв'язку з 25-річчям виведення радянських військ з Афганістану та 35-річчям їх введення. Особливо активно виступав за це Російський Союз ветеранів Афганістану на чолі з нинішнім сенатором Францем Клінцевичем. Але тоді, навіть попри ейфорію з нагоди анексії Криму і відторгнення від України Донецька і Луганська, піти на реабілітацію радянської агресії проти Афганістану все-таки не ризикнули, ймовірно, побоюючись негативної реакції в мусульманських країнах і, меншою мірою, російських мусульман. Тепер же, схоже, відповідна постанова, за словами Харитонова, схвалена керівництвом Держдуми і буде ухвалена 15 лютого 2019 року, в 30-ту річницю виведення з Афганістану радянських військ.

Якщо це дійсно станеться, офіційним історикам з розумним виглядом доведеться повторювати радянські благоглупості про «інтернаціональний обов'язок» і «братню допомогу». До них тепер додасться нова теза, посилена мусованою російською пропагандою. Останні роки вона стверджує, нібито в Афганістані радянські війська насамперед вели боротьбу проти міжнародного ісламського тероризму, який вже тоді спонсорували США і їхні союзники. Тут використовується нині широко відомий факт: один із загонів моджахедів в Афганістані, який отримував американську допомогу, тоді очолював Усама бін Ладен, майбутній засновник «Аль Каїди». Але при цьому свідомо забувають про те, що в 80-ті роки він аж ніяк не значився серед найбільш впливових польових командирів Афганістану і його взагалі мало хто знав. Відповідно, і роль бін Ладена у протистоянні радянській агресії була мінімальною. Ризикну припустити, що якби в грудні 1979 року радянські війська не втрутилися б у громадянську війну в Афганістані і дали б упасти комуністичному режиму, що роздирається глибокими внутрішніми протиріччями і налаштовує проти себе майже все населення країни, то в Афганістані не було б нескінченної війни всіх проти всіх протягом декількох десятиліть і ця держава з вкрай слабкою центральною владою не перетворилася б на вотчину ісламських терористів. Радянська інтервенція, яка майже на 13 років продовжила агонію марксистів у Кабулі, призвела до того, що в Афганістані виросло перше покоління, яке вміло лише воювати, що і дало старт нескінченній низці воєн.

Росіяни дуже не люблять згадувати про поразки і злочини своїх армій. За офіційними даними, афганська війна обійшлася Радянському Союзу в 15 031 убитих, близько 54 тис. поранених і 416 тис. хворих. За неофіційними - загиблих із радянського боку було 26 тисяч. Афганців же загинуло без ліку. Незважаючи на велику перевагу радянських військ над моджахедами у важкому озброєнні і абсолютну - в авіації, головної політичної мети - збереження в Кабулі прорадянського уряду - досягти не вдалося. Можливо, тому в Росії до цих пір не написано скільки-небудь правдиве наукове дослідження Афганської війни. Єдиний виняток тут - мемуари «Правда про Афганську війну» генерала армії Олександра Майорова, колишнього головного військового радника в Афганістані і першого заступника головкому сухопутних військ. У нього вистачило мужності писати не тільки про бойові дії, але і про злочини, які скоювали бійці обмеженого контингенту. Так, генерал згадував, як у лютому 1981 року одинадцять солдатів на чолі зі старшим лейтенантом під Джелалабадом зґвалтували, а потім убили трьох молодих жінок, двох старих і сімох дітей. Командування 40-ї армії, яке отримало відповідну вказівку з Москви, і керівництво афганських силових структур намагалися звалити злочин на переодягнених у радянську форму душманів, хоча винні вже зізналися у злочині. На версії про душманів наполягали перший заступник начальника Генштабу генерал армії Сергій Ахромеєв, міністр оборони Дмитро Устинов і глава КДБ Юрій Андропов. Лише непохитність Майорова дозволила довести справу до суду. За словами генерала, «бандитів-ґвалтівників судили, кількох засудили до вищої міри покарання. Решту до великих термінів ув'язнення». А військовий слідчий Валерій Шахов згадував, як йому доводилося розслідувати справу трьох військовослужбовців, які вбили п'ятьох мирних афганців з метою грабежу, і один з них щиро дивувався: «Під час рейду в Гераті в базарний день на центральному ринку почалася якась стрілянина. По нас стріляли чи ні, ми не зрозуміли. Командир командує: «Осколочним заряджай, вогонь!» І ми по натовпу з гармати осколковим снарядом дали. Скільки там народу полягло, навіть не знаємо. І слова ніхто не сказав. А ви тут нас всього за п'ятьох осіб!» У 90-ті та на початку 2000-х років було опубліковано чимало спогадів ветеранів Афганської війни, де детально описувалися вбивства і тортури полонених і мирних жителів, яких, зокрема, любили скидати з вертольота без парашута. А ось, наприклад, така замальовка: ««Поїхали втрьох на водовозці до річки. Черпають відрами. Процес довгий. На іншому березі дівчисько з'являється. Зґвалтували, убили - її і діда старого. Намагався перешкодити. Кишлак зірвався, пішов у Пакистан. Нові бійці - і вербувати не треба». Тепер про все це накажуть забути.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments