Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Афганський провал

15 лютого, 2019 - 14:23

30 річна річниця повного виведення радянських військ з Афганістану викликала неабияке збудження серед російської імперсько-патріотичної громадськості та депутатів Державної Думи. Депутати навіть потурбувалися, щоб напередодні ювілею ухвалити закон, який скасовує постанову З'їзду народних депутатів від 24 грудня 1989 року про «моральне і політичне засудження рішення про введення радянських військ в Афганістан». Усюдисущий депутат Микола Харитонов, який свого часу намагався повернути «залізного Фелікса» на Луб'янській площі, запропонував ухвалити постанову «Про моральне і політичне засудження рішення про введення радянських військ в Афганістан у грудні 1979 року», оскільки, мовляв, постанова 1989 року «не відповідає принципам історичної справедливості». Причому ухвалити цю постанову передбачалося якраз напередодні 15 лютого, щоб річниця стала, так би мовити, справжнім святом як для уцілілих російських ветеранів Афганської війни, яких чомусь прийнято називати «афганцями» (за цією логікою всіх радянських ветеранів Великої Вітчизняної війни треба називати «німцями», а російських ветеранів двох чеченських воєн - «чеченцями», але ці назви, як відомо, не прижилися), так і для всього російського народу.

Однак, судячи з усього, останньої миті щось не зрослося, і законопроект, покликаний реабілітувати радянську військову інтервенцію в Афганістані, принаймні найближчим часом, ухвалено не буде. Швидше за все, хтось у Кремлі все-таки зрозумів, що таке відверте виправдання радянської агресії з задоволенням схаває тільки одурманене постійною телепропагандою російське населення. А ось за межами російських кордонів реакція на «моральну і політичну реабілітацію» того, що радянська комуністична влада творила в Афганістані, лицемірно називаючи це «інтернаціональною допомогою», вочевидь була б вельми не позитивною, зокрема навіть на пострадянському просторі. Не впевнений, що це сподобалося б владі Азербайджану і країн Центральної Азії, навіть у відносно лояльних Росії Казахстані, Таджикистані та Киргизії. А в усьому світі подібна «реабілітація» тільки зміцнить думку про те, що Росія в Сирії і на Донбасі поводиться так само, як СРСР в Афганістані. Навіть «корисних ідіотів» у Європі й Америці буде складніше переконувати в російській «миролюбності».

Надто вже обґрунтування радянського вторгнення в Афганістан шите білими нитками. Якщо радянські війська запросив законний президент Хафізулла Амін, як свідчила офіційна радянська версія, то чому ж героїчні радянські спецпризначенці, які прибули за його покликом, всього через кілька днів знищили Аміна разом із охороною, слугами і всією сім'єю, не зупиняючись перед холоднокровним убивством неповнолітніх дітей. І сказати, що це масове вбивство скоїв хтось інший, наприклад «здорові сили афганської революції», як стверджувалося в радянські часи, вже не вийде. Учасники цього масового вбивства багаторазово хвалилися з телеекранів цим своїм сумнівним подвигом, зокрема і в дні, що безпосередньо передували 30-річчю виведення військ. Ну а в те, що радянські війська ледь не на лічені дні (або години) випередили американців, які готувалися окупувати Афганістан за сигналом того ж Аміна - агента ЦРУ, ніхто не вірить не тільки в світі, але навіть і в Росії. Це яку ж уяву треба мати, щоб уявити собі агента ЦРУ, який запрошує в країну радянські війська, щоб вони встигли випередити американців!

Так чи інакше, але, згідно з деякими витокам інформації, Державна Дума відмовилася розглядати проект, запропонований Харитоновим і схвалений профільним Комітетом з оборони, очолюваним генералом Володимиром Шамановим. Очевидно, відповідний сигнал останньої миті був отриманий із Кремля. Анонімне джерело агентства EurAsiaDaily (чи не сам Харитонов?) повідомило: «На жаль, проект постанови, раніше запропонований комітетом Держдуми з оборони, так і не був включений до порядку денного для розгляду. Ми очікували, що він з'явиться в понеділок, 11 лютого. Однак до цього часу Рада Держдуми так і не внесла документ. Планували розглянути сьогодні постанову Держдуми про визнання невідповідності історичній справедливості постанови з'їзду народних депутатів СРСР від 24 грудня 1989 року, після якої почав розпадатися Радянський Союз. Тоді на догоду Заходу, під який стелився Горбачов і здавав інтереси країни, з'їзд народних депутатів підтримав політичну оцінку, дану комітетом Верховної Ради СРСР з міжнародних справ. Я вважаю, що це рішення заслуговує морального і критичного осуду. Всі афганці чекають реабілітації!».

Але цього разу реабілітації не буде. І я впевнений, що далеко не всі колишні учасники афганської війни з радянського боку хотіли б скасування відповідної постанови З'їзду народних депутатів. Ті з них, хто зараз живе в Україні, в більшості своїй точно засудили б запропоновану Харитоновим постанову, якби Дума все ж її ухвалила. Адже від радянської інтервенції в Афганістані - прямий шлях до російської інтервенції в Криму, на Донбасі та в Сирії. Та й розпад СРСР із виведенням військ з Афганістану я б безпосередньо не пов'язував. У той момент, коли ухвалювалося рішення про виведення військ, вже виникли національні рухи, які і призвели до неминучого краху СРСР.

А якщо розібратися, ніякої користі Радянському Союзу вторгнення в Афганістан не принесло. Зараз вже не приховується, що головною метою Кремля тоді був не стільки порятунок комуністичного режиму в Афганістані сам по собі, скільки утримання плацдарму для кидка, коли обставини дозволять, до «теплих морів» - Перської затоки й Індійського океану. Однак з партизанами-моджахедами, рух яких набув небаченого раніше розмаху тільки завдяки непродуманим реформам, проведеним комуністичною владою, радянським солдатам впоратися так і не вдалося. А коли в середині 80-х американці поставили моджахедам сучасні засоби ППО, що вкрай утруднили застосування радянської авіації, особливо вертольотів, стало ясно, що з Афганістану треба йти. СРСР налаштував проти себе майже весь світ, і не отримав нічого, а комуністичний режим в Афганістані впав всього через три роки після виведення «обмеженого контингенту».

Формально радянські війська в Афганістані в суто військовому відношенні не програли. У більшості битв за участю більш-менш значного числа бійців з обох боків вони здобували перемоги, але знищити основні сили противника, що виснажував інтервентів у партизанській боротьбі, так і не змогли. За офіційними радянськими даними, в Афганістані загинув або зник безвісти 15 051 радянський громадянин, зокрема 14 427 осіб - у складі Радянської армії. Однак група дослідників із Російського Генштабу, яка в 90-і роки працювала з матеріалами щодо Афганістану, прийшла до висновку, що безповоротні втрати Радянської армії були в 1,84 разу більшу і склали близько 26 600 осіб. Якщо в інших відомствах заниження офіційних даних було в тій же пропорції, то радянські втрати в Афганістані можна оцінити в 27 750 загиблих і зниклих безвісти. Між іншим, це менше, ніж втрати російських громадян лише за рік війни на Донбасі. Однак з радянських часів життя своїх підданих у Кремлі стали цінувати ще менше.

Але якщо про втрати в Афганістані постійно ходили чутки і це збурювало громадську думку, то про реальну величину втрат у Донбаській війні переважна більшість росіян досі не має жодного уявлення і не обурюється цією війною. Про численні злочини радянських військ проти мирного населення Афганістану мені вже не раз доводилося писати, зараз повторювати не буду. Скажу тільки, що якби не радянська інтервенція, яка продовжила агонію комуністичного режиму в Кабулі більш ніж на 10 років, громадянська війна в Афганістані закінчилася б, швидше за все, не пізніше 1980 року. І, цілком можливо, нових воєн би не було. Саме прихід до влади за підтримки СРСР комуністів у Кабулі і подальше введення радянських військ перетворили Афганістан на поле безперервних воєн ось уже упродовж 40 років.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments