Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Антикорупційні феєрверки

1 грудня, 2017 - 15:39

Пікіровка прихильників і противників НАБУ в мережі вийшла на новий рівень. Коментатори сперечаються про те, є операція під прикриттям, проведена Антикорупційним бюро проти першого заступника Державної міграційної служби Діни Пімахової провокацією чи ні. І взагалі, чи можуть правоохоронні органи підбурювати до злочину? Адже пропозиція хабара, відповідно до українського законодавства, є таким же злочином, як і вимагання грошової винагороди в обмін на чиновницькі послуги.

У старому фільмі-антиутопії розповідається, як команда зорельота вступила на далекій планеті в контакт з дуже схожою на земну цивілізацією. Основою системи правосуддя на цій планеті було онлайн-голосування за провину або невинуватість підозрюваного безпосередньо в прямому ефірі вечірнього ток-шоу. Якщо більшість глядачів, подивившись телеінтерв'ю, вирішать, що той, хто виступає - погана людина, то його «відкоригують» гуманними методами - шляхом лоботомії. Якщо ж гостю шоу вдасться переконати глядачів у своїй правоті, заслужити їхню довіру - то його відпустять. Замість лави підсудних - м'який диван вечірнього теле-шоу в прайм-тайм. Замість присяжних - безіменні глядачі. Замість закону і торжества правосуддя - лайки або антилайки за принципом «подобається - не подобатися», «вірю - не вірю». Можливо, в далекому майбутньому така система ухвалення  правових рішень стане долею далеких і відсталих товариств на задвірках галактики. Але просто зараз в Україні відбувається щось подібне. Користувачі вибирають репостами і коментарями сторону, формують громадську думку про те, що відбувається в країні, визначаються з суспільним запитом на майбутнє. На основі гучних заголовків, а не рішень суду, що користується довірою, українцям пропонується брати участь у реформації країни. Абсурд? Ні - реальність, яка свідчить про остаточну деградацію всієї державної системи.

Про конфлікт між НАБУ, САП, НАЗК, Генпрокуратурою, СБУ, МВС, Військовою прокуратурою, Державною фіскальною службою, а тепер і Державною міграційною службою написано вже чимало. Тиск здійснюється на всіх профільних міністрів, замовні матеріали у ЗМІ ллються рікою. Одні викриття змінюють інші й одразу ж нівелюються арміями інтернет-тролів. Компромат уже давно став звичайним обміном люб'язностями. Ще більше інформації, прихованої від очей, можна не сумніватися, приховано «на чорний день». Протиборчі сторони переконують суспільство у тому, що є жертвами корупційної системи, кругової поруки і кумівства. Причому «місце сидіння» не впливає на самовизначення. Кожен учасник протистояння ні-ні та й натякне, що вже він-то якраз захищає державу від остаточного розвалу, а противник (або противники) працюють на ворога, лобіюють чиїсь вузькі інтереси, прагнуть контролювати грошові потоки (потрібне підкреслити).

Перед нами війна всіх державних інститутів проти всіх. Суспільство в надії відшукати правду вдивляється в подвійні і потрійні смисли, розбивається на табори підтримки. При цьому якось забувається, що система - це сума елементів і зв'язків між ними. Елементи, тобто державні відомства України, ведуть між собою справжню позиційну війну. Давайте ще раз прочитаємо список відомств і порівняємо його з партійними квотами, олігархічними вотчинами, щоб переконатися: незалежною Українською державою і її інтересами в цій війні і не пахне. Протиборство до переможного кінця, коли в живих має залишитися тільки один - це і є зв'язки між елементами системи, кожен з яких давно приватизований якоюсь групою зацікавлених бізнесменів. Кланова структура Української держави не передбачає нічого іншого, крім підпорядкування держави інтересам груп і центрів впливу. Але реальність - війна - вимагає від українців побудови ефективної держави, націленої на захист кожного. Ми живемо в епоху назрілого і перестиглого протиріччя між актуальною українською реальністю і нерозв’язаним актуальним завданням, яке реальність ставить перед усіма нами.

Якщо вас просять подивитися спочатку направо, потім наліво - то цілком можливо, що вас відволікають від чогось дуже важливого. Від того, чи відповідає все, що відбувається навколо, заявленій програмі заходу. Відповідальність лідера країни полягає в тому, щоб вибудувати систему стримувань і противаг без шкоди для працездатності державного організму. Лідер і ватажок відрізняються один від одного тим, що перший завжди перебуває над системою, другий - вбудований у неї. Перший контролює, веде за собою, але не очолює піраміду, з якою прийшов боротися. Еліти мають бути зацікавлені в тому, щоб країна не впала їм на голову, потягнувши в прірву все, що вони «нажили непосильним трудом». Збереження грошей, статусів, державних постів і суспільної ваги не може відбуватися за рахунок консервації назрілих проблем, через які люди мільйонами виходять на вулиці. Це щонайменше недалекоглядно. Відповідальні еліти усувають суперечності між собою і суспільством самостійно. Заради власного збереження. Українці ж продовжують шукати відповідальних політиків, «які думають про народ». Немає нічого дивного в тому, що передбачена волхвами соцмереж зустріч народу і Лідера так і не відбулася.

Завдання суспільства - реагувати на реальні виклики виразними запитами, підштовхуючи таким чином всю систему до змін. Проблема України не в тому, що старе оточення пручається змінам, а в тому, що системних змін, які були б спрямовані на побудову життєздатної держави, немає. Те, що є, можна назвати пунктирними лініями, але ніяк не чітко окресленими контурами модерної, спрямованої в майбутнє України. Усі проведені в країні реформи можна повернути назад. А значить - рано чи пізно це станеться. Але найсумніше - в Україні немає нікого і нічого, що могло б стати точкою зборки і збалансувати систему. Немає арбітра і центру контролю за виконанням поставлених завдань. Країна нагадує квартиру, де через увімкнену  пральну машину вибиває електроенергію в усіх приміщеннях. Господарі якої, замість того, щоб ремонтувати проводку й усувати замикання, переконують приголомшених гостей у тому, що так і має бути, що такі особливості, мовляв, просто треба пристосуватися. Чи винна пральна машина? - Звичайно, ні. Справа в інфантильному господареві, який не хоче зв'язатися з виконробом і поставити перед ним адекватне і здійсненне завдання.

Поки суспільство намагається вибрати сторону, розібратися, який з елементів системи є новим і життєздатним, а який - помирає і відчайдушно бореться за своє існування, саму державну систему несе в рознос. «Голодні ігри» державних відомств, що вийшли в публічну сферу, - це лише тінь процесів, що відбуваються в реальності. Нам потрібно навчитися ставити правильні запитання і домагатися відповідей на них. Що відбувається з державними інститутами, які вже неприховано воюють один з одним? Чим зайнятий цей нероба виконроб? Про що думає недбайливий господар, у якого іскрить і палає у всіх кутах будинку, поки він переживає про онлайн-голосування і милується феєрверками? - А! Так це ж ми з вами господарі України. Тоді, може, настав час згадати про це?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments