Добра газета - це нація, що розмовляє сама з собою.
Артур Міллер, американський драматург і прозаїк

Аристократка і багачка

17 січня, 2018 - 18:27

Пропоную подивитися на розмову Собчак з Волковим у студії «Эха Москвы» поза її контекстом і тими смислами, про які ми знаємо. Тобто без передвиборчого напруження, яке зрозуміле, якщо згадати, що одного кандидата не допустили на вибори за надуманим приводом, а іншого підозрюють, що він грає за третього гравця, що тримає банк і всі нитки в руках. Поза політикою і навіть поза змістом цієї розмови.

Припустимо, ми вимкнули звук або несподівано забули російську і ні слова не розуміємо з того, що говорить жінка в червоному чоловікові в чорному.

Що ми бачимо: жінка в червоному стоїть і з легкою недоброю посмішкою щось говорить трохи пухкому товстуватому суб'єкту, який при розмові то піднімається, то сідає, то переходить на шепіт, але говорить, здається, схвильовано і трохи тривожно.

Жінка тримається впевнено, чоловік не знаходить собі місця. Жінка наче не бачить і не чує не тільки відповідей чоловіка, а й того, що їй говорять інші, про щось просять або на чомусь наполягають.

Звичайно, найлегше припустити, що чоловік бреше і викручується, а жінка йому у чомусь глузливо дорікає, чоловік намагається виправдатися, намагається встати, не знаходить собі від незручності місця, жінка невблаганна і з холодною насмішкуватістю виводить його на чисту воду.

Так, здається, йдеться про зраду: вона, швидше за все,  висуває йому докази його невірності, а він викручується, витріщає очі, намагається виправдатися, але струнка жінка в червоному йому не вірить. І повторює йому одне: ти зрадив, тепер ти повинен застрелитися, Лео. Ні, підвищує голос чоловік, ти помиляєшся, я просто пішов за сигаретами і запитав у неї, де тут поблизу тютюновий магазин, а вона сказала. Не свисти, каже жінка, у тебе на сорочці морквяна помада, ти повинен застрелитися або я застрелю тебе просто зараз, Лео. Ні, Хана, ти цього не зробиш, мені потрібен ще шанс, я люблю тебе як першу затяжку натщесерце; не свисти.

Проте, можливо, все й не так: жінка в червоному – хазяйка будинку, чоловік - недбайливий і брехливий слуга, жінка з прямою спиною вичитуєте його за пил на дзеркалі в кутовій спальні, за невчасно подані для прання сорочки, за дивні сліди на килимі: Леонардо, це вже втретє за місяць, коли ти не виконуєш свої обов'язки, я тебе попереджала, що якщо ти й надалі будеш пиячити на роботі, я тебе звільню. Ні, пані, він благально схоплюється зі свого місця, повірте, я більше не п'ю, я витирав пил, а сліди - це ваш чоловік приїхав після полювання і не зняв чоботи зі шпорами, а впав, як був, на ліжко в спальні, і я допомагав йому роздягнутися і не відніс його сорочки в пральню.

Леннар, мені набридло говорити тобі одне і теж саме, мені нічого не залишається, як звільнити тебе, ти органічно не можеш говорити правду, ти просто занепала людина, якій не місце в пристойному будинку. Ні, пані, я прошу вас, прошу: не говоріть так голосно, адже моя наречена Лізетта чує нас зараз, благаю вас, пані.

Так, цей варіант, швидше за все, ближче до теми: жінка в червоному поводиться так, як поводиться господиня аристократичного салону серед слуг у якійсь варварській країні на кшталт Нігерії в снігах. Вона не соромиться прислуги, а всі люди, що складають масовку, яка то пригнічено німа, то про щось боязко просить, - звичайно, прислуга. Можливо, це сцена з лицарського роману: жінка в червоній туніці розпікає недбайливого раба, в той час як інші раби її роздягають, одягають, овівають величезним віялом її втомлене, але все одно аристократично пряме тіло.

Аристократу не пристало соромитися слуг, особливо в Нігерії в снігах, аристократ, як ми пам'ятаємо, не вважає слугу за перешкоду: лицар під час любовних утіх міг попросити слугу потримати його за ноги, він і його дама не бачили слугу і слуг, вони були мов би прозорі, соціально невидимі. А наша дама, звичайно, аристократка: вона говорить спокійно, незворушно, вона говорить зі слугами, які менші, ніж тінь від розфарбованих глиняних фігурок на полиці, а він страждає і хвилюється, бо сам слуга і слуги навколо них - такі ж люди, як він.

Ось він знову підхоплюється і каже про щось, але душа його не на місці, йому ніяково від докорів пані, він неначе дволикий: одним обличчям він намагається вимолити прощення у пані, просить пощади і вже не вірить у неї, а іншим намагається зберегти гідність в очах слуг, які вдають, що не помічають незручності ситуації, а насправді все бачать і чують, навіть те, що не чуємо і не бачимо ми.

А може, це частина чеховської п'єси: і перед нами поміщиця Раневська, що виказує конторнику Єпіходову за недостачу в трудоднях. Трудоднях? Яких трудоднях, ні, нічого такого, йдеться про кількість посаджених вишень у саду у дяді Вані. Семене, і скільки вишень посадив на тому березі пан Лопахін минулого квітня? Так, ні, що ви, Любове Андріївно, Роман Олексійович нічого мені не платили-с, ні, ні, нічого подібного, дозвольте я поясню, вишні, швидше за все, попер-с пан студент, Петро Сергійович, я недавно бачив його на тому березі з панянкою, а те, що у мене рот чорний, так я це просто активованого вугілля наївся від проносу-с.

Або це міледі розмовляє з Планше: піди, дурню, принеси своєму панові одягнутися і таз із водою - ноги йому помити, а то смердить, наче в казармі Преображенського полку Нігерії в снігах, зрозумів?

Я не зрозумів нічого, бо звук був вимкнений або говорили вони якоюсь дивною мовою, суахілі чи йоруба, якою говорять іноді в Нігерії.

Одне очевидно, соціальний стан жінки в червоному і чоловіка в чорному нерівний: вона має якісь незрозумілі права, яких чоловік, безперечно, позбавлений, тому вона може говорити з ним зверхньо, через губу, а йому можна лише виправдовуватися, згораючи від збентеження, як сухе листя, що хрумтить під ногами, немов порох.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments