Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Бенефіс Володимира Путіна

24 грудня, 2016 - 20:46

Володимир Путін влаштував чергову велику прес-конференцію. "Спілкування царя з писаками". Так, саме так. Тому що жодної поваги до журналістів, тем, які вони порушують, у російського лідера немає. Російський президент дивився на присутніх у залі з презирством, огидою, зневагою. Хто вони? Людці. А хто він? - Лідер, імператор, бог. Головною особливістю підготовлених заходів є заздалегідь заготовлені питання. Не всі. Але значна їх частина. Все це вистава. Що не відповідь, то заклик до миру і конструктивного діалогу. Володимир Володимирович жадає спілкування із Заходом, США, Україною, Туреччиною і з усіма, хто трапиться під руку. Все, що прозвучало на путінській прес-конференції з приводу України, варто поділити на питання заготовлені і несподівані. Показником тут є реакція: гнів, роздратування, цинічні кпини, особливо помітні на тлі зневажливої благодушності у відповіді на питання причесане, безпечне. Спробуємо проаналізувати відповіді Володимира Путіна в площині психології. Нам важливо не лише те, про що він сказав, але і про що промовчав, вважаючи за краще проігнорувати. Нам важливо зрозуміти: навіщо він усе це робить? З Україною. З нами. Зі світом взагалі.

Вперше тема України виникла у відповіді на питання журналіста "Кримінформу": "Як, на ваш погляд, виглядає динаміка інтеграції Криму в російську економіку?" Тут прикметно, що саме Володимир Путін пов'язав Крим і Україну, заходившися говорити про російсько-українські відносини в контексті Кримського моста. "Я впевнений, що рано чи пізно у нас відбудеться нормалізація відносин з Україною. Це (міст, що зв'язує Крим із Росією) буде корисним для розвитку російсько-українських комерційних і гуманітарних зв'язків у майбутньому, тому що це затребуваний інфраструктурний елемент", - сказав він.

Чи отримає Крим російські енергоресурси для роботи підприємств? Що буде з падінням кримської економіки? - всі ці питання російського президента не цікавлять. Замість цього Володимир Путін міркував про те, що зростання виробництва в Севастополі склало 25%, а Криму потрібна високотехнологічна промисловість. Ось тільки з медициною поки проблеми. "Добудуємо клініку в Сімферополі, а згодом маленьку на ПБК". Куди поділася кримська медична галузь, що справляється з напливом мільйонів туристів? Путін не уточнив. Він вищий за такі дрібниці, як люди, їх надії і реальні долі. Було помітно, що на питання кримського журналіста він не лише не відповів, але і перекрутив усю картину, змалювавши окупований Крим як рай на землі. Журналіст здивовано обертав очима і про всяк випадок кивав. А що йому залишалося робити? Якщо сам Путін на питання про Крим говорить про Україну - мимоволі розгубишся. "Татари? Ну куди ж ми без татар," – такою була реакція щодо наступного питання, що насправді стосувалося банків. Скільки зневаги в цьому глузуванні. Скільки цинізму й одночасно ігнорування. Адже про долю кримськотатарського народу у висловлюваннях Путіна про Крим не було сказано ні слова.

Взагалі Україні Путін приділив цього разу вкрай мало уваги. Якби його воля, він узагалі б про неї не згадував. Витіснення - механізм психологічного захисту, коли психіка намагається заховати болючі спогади. Ох і дістали ж ми його, панове! Полонені всілякі, тортури, заручники ... Замість того, щоб відповісти на питання українського журналіста Романа Цимбалюка про те, як спрямування російських громадян на Донбас узгоджується з пунктами Мінських угод і чи розуміє він, що українці тепер завжди будуть вважати росіян окупантами, Путін гримнув: "Добре було б домогтися того, щоб на Донбасі українську армію не вважали окупантами у власній країні".

Ніяких полонених російський президент милувати не буде. Ні військових, ні Сенцова, ні Сущенка. У всякому разі з міркувань милосердя. У питаннях звільнення  Путін послався на "представників Донбасу", які, виявляється, заперечують. Путін має намір торгувати кожною нашою людиною, виснажувати материнські душі, день за днем ​​тримаючи в полоні не лише заручників, але і їх рідних. Він хоче, щоб Україна оголосила амністію. Саме така умова прозвучала на прес-конференції. Це шантаж? Так. Путін не відмовився від надії примусити Україну до російського варіанту мінських домовленостей. Є такий юридичний термін - "легалізація дією". Затягуючи обмін полоненими, Росія прагне змусити Україну діями: прямими переговорами з терористами, законом про амністію - погодитися змінити порядок виконання мінських угод і визнання суб'єктності російських маріонеток на Донбасі.

Абсолютно іншою є реакція Путіна на запитання журналістки ТАСС про "нормандський формат" і безвізовий режим із країнами ЄС для України. Тут Путін був сама люб'язність. І "нормандському формату" немає альтернатив, і за візову лібералізацію він завжди виступав, і дозвіл на роботу українцям треба дати, тому що доля українських нелегалів у Європі його настільки хвилює, що він ночі не спить, їсти не може.

Якщо підсумувати все вищесказане, то нічого нового Володимир Путін ні нам, ні світу повідомити не хотів. Він знущався, лицемірив і отримував задоволення від своєї безкарності. Звичайний цинічний глум психопата, який прекрасно усвідомлює, що він зараз фарисействує і демонструє байдужість до долі мільйонів людей. Навіть більше! Людини, яка анітрохи не сумнівається, що й оточуючі прекрасно розуміють, що ось просто зараз їм говорять неправду, над ними знущаються. Байдужий психопат - це людина демонстративна, самозакохана, яка одержує психологічні дивіденди від гри: "Так, я негідник, і що ти мені зробиш?". Сильні почуття під час спілкування з такою людиною зазвичай відчувають оточуючі. Їм до болю соромно від того, що доводиться брати в цьому участь. І прикро - від неможливості негайно схопити чудовисько за комір і стерти з його обличчя цей відразливий вираз. Для психопата сльози, горе, біль - все це дрібниці. Адже люди завжди лише об'єкти, а не суб'єкти його ігор.

Російський президент нагадував карткового шахрая, що залишився на самоті за столом. Він ще сподівається на те, що недосвідчені гравці, не знайомі з його репутацією, знайдуться і йому ще вдасться зіграти хоча б раз. Але десь у глибині того, що у нього називається душею, вже шкребеться страх, який нашіптує, що цього не станеться вже ніколи. Сподівання "на поговорити" з черговим нетямою, лише для того, щоб ошукати його. Це те, що лежало в цій прес-конференції на поверхні. Сигнали, навмисна миролюбність, готовність до діалогу - все це засоби затягнути дурника до гри.

Але що було приховано в несвідомому? - О! Це найцікавіше! Путін завжди дуже боявся опинитися в ролі щура, загнаного в кут. Малював собі цю сцену в фантазіях. Як щур, загнаний у кут, бореться і перемагає. Кут, тобто безнадійна ситуація, надає йому сил. Хіба він не загнав себе у безвихідь? Але йому ще треба перемогти. Такий сценарій. Тому і гра. Спроба залучити до протистояння суперника могутнішого. Ось тільки реальність виявилася зовсім іншою. Що робити щуру, якщо він сидить у кутку сам? Якщо за ним ніхто не женеться? Люди зазвичай не бігають за щурами. Скоріше навпаки. Адже гризун  - гидота з неприємним хвостом. Як дивляться на щура люди?  З відразою, презирством, огидою. Якраз ті почуття, що їх постійно демонстрував Володимир Путін у розмові з журналістами на цій прес-конференції. Перенесення? Так. Психологічний феномен, що полягає в несвідомому перенесенні на оточуючих раніше пережитих почуттів і відносин. Адже ми з вами займаємося психоаналізом. Чи не так? Ми хочемо знати  - навіщо. Навіщо він це все робить?

Володимир Путін робить те що робить: влаштовує криваву клоунаду, проводить багатогодинні бенефіси, лякає, торгує  людьми. І все це для того, щоб ми зачаровано дивилися на нього. Як завгодно. Тільки не так, як він на те заслуговує. Путін як Нерон: має звичай мучити глядачів довгими виставами із собою в головній ролі. Ось лише гра в імператора з кожним роком стає все менш захоплюючою. Реальних перемог у нього немає, зібрані придворні писаки змагаються в лестощах. Навіть питання поставити не здатні, щоб п'ять разів при цьому не заплутатися. Нудно. Справжні живі люди давно воліють  до нього  не наближатися, не намагаються наполягати або доводити йому щось, не намагаються достукатися. Ви думаєте, він не усвідомлює фальш своїх нібито відповідей на нібито питання? Ще як усвідомлює. І все ж він це робить. Навіщо? Просто тому, що він бореться за наш погляд. Нехай навіть погляд, повний жаху. Але тільки не відрази й огиди. Він не хоче відбитися в наших очах звичайною, яка роз'їлася до планетарних масштабів...

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments