В літературі, як і в усьому іншому, талант означає відповідальність
Шарль де Голль, французький державний діяч, генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 р.р.

Без друзів і союзників

Росія втрачає підтримку навіть у найближньому оточенні
4 грудня, 2018 - 12:06

Затіваючи провокацію в Азовському морі, російське керівництво розв’язало кілька завдань як усередині країни, так і на міжнародній арені. Очевидний спад рейтингу президента Путіна змусив Кремль шукати якийсь привід для стимулювання громадян підтримати президента. Вибір не надто великий, оскільки економіка та фінанси не в тому стані, аби істотно підвищити життєвий рівень населення. Та й ціни на нафту і, як наслідок, на газ теж не вселяють особливого оптимізму.

Залишається чергова маленька і героїчна авантюра, що й було зроблено з грацією будівельного баштового крану. Проте пропагандистський чинник за всієї значущості не є основним. Наразі для Москви дуже важливо було з’ясувати, наскільки Україна готова до відбиття агресії на суші.

Московськими владними коридорами ходять легенди, що народ втомився від війни, не підтримує президента Порошенка і чекає на прихід після березневих виборів так званого договороспроможного президента. Конкретні постаті визначені і неодноразово називалися на федеральних каналах.

За цією логікою агресія в Азовському морі має зіграти на користь так званої партії миру в Україні. Для її підтримки і задумано певну концентрацію російських військ на наших кордонах і загрозу розпочати пробивати сухопутний коридор до Криму.

Проблема Москви в тому, що після екологічної катастрофи в Армянську стала очевидною зростаюча проблема води для півострова. Її завжди в Криму бракувало, але до російської анексії значну частину потреб задовольняли за рахунок постачань Північно-Кримським каналом із Дніпра. Після його перекриття у Криму сміливо заявили про використання підземних вод, але дефіцит не лише не зменшився, а й далі зростає.

Через це в Москві дедалі частіше говорять про необхідність проведення наземної операції і захопити ще одну частину української території аж до Каховки і цим самим знову постачати воду по каналу. До певної міри інцидент в Азовському морі мав показати, по-перше, готовність України до захисту і відбиття чергової фази агресії, а по-друге, ступінь підтримки її з боку західних партнерів. Київ показав, що готовий оборонятися, а Захід вкотре не виправдав московських надій.

На чимале розчарування Кремля її надії не виправдали також і так звані союзники по ОДКБ. На всьому колишньому радянському просторі ніхто повністю не підтримав Москву в її агресивних діях в Азовському морі.

По периметру російського кордону сусідів можна розділити на кілька груп.

Перша. Проукраїнську та, відповідно, антиросійську позицію займають, окрім країн Балтії, Грузія і Молдова. У Кишиневі МЗС заявив, що визнає «суверенітет і територіальну цілісність України, її права на використання міжнародних вод», а також «рішуче засудив будь-які прояви агресії і провокації, що підривають регіональну безпеку». Відповідно, у Тбілісі повністю підтримали Україну, демонструючи, що відносини між нашими країнами близькі до союзницьких.

Друга. У міжнародних організаціях, зокрема в Раді Безпеки ООН, голосують за російські проекти, але в решті відбуваються невиразними закликами за заходи щодо деескалації напруженості. Так вчинив Казахстан, а Вірменія проголосувала, але жодних заяв не зробила. Схоже, що не обійшлося без впливу вірменської діаспори в Україні. Не в її інтересах відверто проросійська позиція Єревану. До того ж, наближення виборів у Вірменії змушує головних претендентів на місця в парламенті бути дуже обережними у вираженні проросійських симпатій.

Третя. Азербайджан, який не може йти, із зрозумілих міркувань, на конфронтацію з Росією, але й не хоче втрачати гарних відносин з Україною, промовчав. Аналогічно вчинила й нейтральна Туркменія. У Ташкенті за кожної слушної нагоди називають Росію головним партнером, але підтримувати її не схотіли. Просто відмовчалися.

Четверта. Тут перебуває група союзних Росії країн по ОДКБ. Їх Москва поінформувала про свою позицію щодо азовського зіткнення. Проте ні з Бішкека, ні з Душанбе жодній реакції не було.

Ще більше роздратування в Білокам’яній викликає поведінка бацьки Лукашенка.  Білорусь обмежилася підтримкою російської резолюції в СБ ООН, а потім узяла тривалу паузу. Лише після того, як терпець Москви майже увірвався, міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей заявив про готовність Мінська «зробити свій внесок... у розрядку тієї напруженості, яка сьогодні, на жаль, присутня в нашому регіоні». І на цьому все.

Якщо не брати до уваги дипломатичних висловлювань і красномовного мовчання, то навіч явне небажання так званих союзників і партнерів Москви її підтримувати.

За великим рахунком це не новина. Під час загострення протистояння санкції найближчі союзники по Євразійському економічному союзу (ЄАЕС) Білорусь і Казахстан повели власну політику. При цьому вона не лише не збігалася з російською, а часто-густо їй суперечила. І Мінськ, і Астана не лише в заявах, а й конкретними діями давали зрозуміти Москві, що її проблеми із західними країнами їх не стосуються і хай Кремль не чекає від них жодної солідарності.

У Москві спробували вдатися до механізму обмежень у торгівлі з Казахстаном і Білоруссю, але наразилися на жорстку відповідь. Зокрема і в політичній сфері. У самісінький розпал протистояння санкції президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв під час свого візиту до Вашингтона зробив все можливе, аби дистанціюватися від Росії.

Бацько Лукашенко на захід не їздив, але його міністр закордонних справ також усюди давав зрозуміти, що Мінськ веде власну політику і вона не рівнозначна російській. Москва займається конфронтацією із Заходом, а Мінськ налаштований на розвиток відносин із ним. 

Азовська агресія вкотре засвідчила, що Росія залишилася без друзів і союзників. Ніхто з них не бажає на догоду московській агресивності ставити під загрозу свої відносини з Україною, ба більше, із західними країнами.

Не варто чекати, що окрім Кишинева і Тбілісі хтось відкрито підтримуватиме Київ. Дуже побоюються вони московської агресивності. Проте навіть красномовне мовчання їх для нас є дуже важливим. Це елемент дипломатичної ізоляції Москви. З огляду на нервову реакцію в Першопрестольній, там чудово усвідомлюють, до чого, нехай і повільно, йдеться.

 

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments