Без сумнівів
Ця тема матиме безліч інтерпретацій і різночитань. І, мабуть, це правильно. Тому що найгірший стан як людини, так і суспільства настає тоді, коли стає все гранично зрозуміло. На жаль, як на мене, сьогодні з’явилося дуже багато людей, що геть забули такі словосполучення, як «на мою думку», «на мій погляд», «як на мене» і подібних до них. Повз нас проносяться суцільні переконання, вердикти, квадратно-паралельні міркування та їх плоди. «Я Переконаний», «я впевнений», «не маю сумнівів». Це повторюють політики, які явно не претендують на всезагальне знання і не обтяжені глибинною освітою. Суспільство прийшло до небезпечного ступеня «чорно-білості». Друг-ворог, добре-погано, правда-неправда, світло-тьма, патріот-зрадник. На перший погляд, є прості істини. Саме істини, а не правди. Це ті поняття, які не можуть бути піддані сумнівам і є об’єктивною реальністю. Майже матерією. Питання правди мають іншу площину. Правда у кожного своя, бо кожна людина робить свої висновки про одні й ті самі події. Так влаштовані люди. Вони одні й ті самі події можуть сприймати по-різному. Тому ми стикаємося з різноманітністю думок і суджень.
Сьогоднішній світ прийшов до такого стану прозорості, що кожен має можливість скласти свою особисту персональну картинку на підставі інформації, отриманої з різних джерел. Коли в телевізорі було 3 програми, кожен із нас бачив відносно трикутну картину в одній площині її презентації офіційною позицією держави. Через всього лише 30 років ми маємо 300 ТВ-каналів і перетворення картини на 300-кутну, багатогранну, подану в різних площинах різних думок, різних господарів розумів. І ось у такій картині, в яку вкинуто, окрім реалій, ще й безліч вигаданих, оманливих, неіснуючих версій, ми чуємо чорно-білі вердикти. Як це розуміти? Коли говорять, що потрібні прості рішення, я запитаю себе: «Як прості рішення народяться в такому різноманітті чинників»? Як неминучий сьогодні інтегральний устрій світу може бути приведено до арифметичного? Право і ліво — це істини. Має рацію і не має рації — це вже далеко не так. Точніше, зважаючи на те, як подивитися. На жаль, нинішня політика хоче від простих людей саме простої відповіді. Що не потребує міркувань. Тому ми й стикаємося з простими, але дуже небезпечними тенденціями накидання ярликів. Засумнівався в діях публічного патріота? Значить зрадник. А чи всі дії людей, волею «ярликового піару» зведених на трон еталонів, є бездоганними? Адже немає людей, які не помиляються. Немає святих на землі. І непотрібно робити святих із того чи іншого ходячого портрета. На мій погляд, було б непогано, як у тій самій Великій Британії, інформувати людей версіями, а не вердиктами. Різноманітними версіями. Щоб люди самі навчилися міркувати і, хоча б, замислилися про те, що версій однієї й тієї самої події може бути просто безліч. Зрештою, це може призвести до того, що «за моєю версією» або «якна мене» частіше стануть учасниками розмов. І тоді почнеться дискусія, а не зіштовхування лобами правдо рубів, що заблукали в трьох соснах. Із дискусії починається розумне суспільство. Що вміє чути один одного й знаходити порозуміння між собою. Ось тоді й закінчуються війни.
