У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Безсилля всесилля

Або про користь визнання
21 лютого, 2019 - 09:00

Одна справа, коли ми говоримо, що влада втрачає свій народ. Інша справа, коли в цьому зізнається сама влада.

Нинішнє Послання президента Путіна Федеральним зборам, зазвичай порожній ритуал, цього разу стало цікавим саме своїм визнанням. Ми побачили реальне занепокоєння влади щодо втрати контролю за настроями мас і падіння рейтингу лідера. Ми побачили і незаплановане: фактичне визнання Кремлем втрати контролю за власною «вертикаллю» і нерозуміння, що робити з народом.

Тим часом перехід Кремля (до речі, вимушений) від правління за допомогою імітації ліберальної демократії і використання ресурсів Заходу до імітації величі і військово-поліцейського диктату так і не допоміг ні зберегти підтримку населення, ні розв’язати вал накопичених проблем.

Виникла ситуація, коли навіть доречні - з точки зору тактики - рішення Кремля виявляються стратегічною поразкою. Влада сама створює пейзаж після битви. Можливо, ще не усвідомлюючи цього повністю.

Так, зовнішня політика, яка в Росії завжди компенсувала обмеженість внутрішніх резервів, сьогодні формує несприятливе для країни міжнародне оточення. Перетворення України на противника Росії; пожвавлення заснулого НАТО; консолідація Заходу через стримування Росії; гонка озброєнь, викликана розвалом РСМД (до чого Москва доклала руку); підтримка падаючих режимів (Мадуро) і накачування їх безповоротними грошима; перетворення Сирії на пастку, з якої незрозуміло, як вибратися; невдача з купівлею лояльності за рахунок божевільних кредитів на будівництво атомних іграшок (Угорщина, Єгипет, Туреччина); нездатність осмислити наслідки для Росії наддержави в особі Китаю - це хрестоматія провалів, яка увійде в підручники. Словом, є шанс прославитися хоча б цим.

Путінське «самі порушують, а ми тільки відповідаємо» вже давно не виглядає переконливо. А постійні твердження президента про суверенітет Росії породжують сумніви в його повноцінності.

Бентежить і когнітивний дисонанс Кремля. Полякавши Захід новою зброєю, Москва (в особі Лаврова на Мюнхенській конференції з безпеки) пропонує Європі повернутися до ідеї «загальноєвропейського дому». Якраз у мить, коли Європа разом із США ухвалює рішення про нові санкції щодо Росії (російський закон про ізоляцію рунета - це цікавий додаток до «загальноєвропейського дому»!), мабуть, це і є останнє кремлівське know how: обеззброїти Захід своїм дисонансом.

У внутрішній політиці свій список сюрпризів. Рішення Кремля здійснити технологічний «прорив» в умовах санкцій за рахунок експропріації коштів російського населення - вірний спосіб вдарити по своїй базі.

Кадрові зачистки знищують стабільність системи, яку забезпечує обмін корупції на лояльність апарату влади. Якщо Кремль не гарантує безпеку апарату, немає і його лояльності! Поки неясно, чи посилять зачистки потребу в «сильній руці», яка повинна навести лад, або, швидше, переконають населення в тому, що іржа з'їла «вертикаль».

Надання державного даху для отримання особистої вигоди кремлівському оточенню і роздача державних функцій напрокат приватним особам тільки підсилює розкладання державності. Правильніше, того, що від неї залишилося.

Навіть тактичні перемоги виглядають як приниження. Так, зняли американці санкції з Русала. Але ж за рахунок введення в кампаніях Дерипаски зовнішнього управління з боку мінфіну США. І як це співвідноситься з нашою державністю і нашим суверенітетом? Так, вдалося (за допомогою Німеччини) пробити будівництво «Північного потоку-2». Але радіти не доводиться: ЄС ввів обмеження, які не дозволяють завантажити газопровід повністю і роблять його нерентабельним. За що боролися?

Вперше в російській історії силовики вийшли на авансцену, захопивши кнопки контролю. «Перемога спеціальних служб і силовиків відбулася», - сказав недавно Дмитро Муратов. Тим часом політизація силових структур і їхнє залучення в управління власністю позбавляє їх функції захисту держави. Втім, і самій владі не варто покладатися на силовиків, які зайнялися особистим збагаченням. А те, що президент Путін вкотре вимагає (або просить?), щоб силовики «не тиснули на бізнес», говорить про те, що ті перестали його чути.

Виникає відчуття, що йдеться сьогодні вже не йде про самодержавство. Де воно? Чи підпорядковується Путіну його власна бюрократія, якщо йому доводиться самому закривати сміттєві полігони (вимагати особисто «там нікого не пускати»), бо Міністерство внутрішніх справ і прокуратура його теж не чують (президент скаржиться, що після звернення до них там «нічого не рухалося» ).

Починаєш навіть сумніватися, що в Росії все ще президентське правління!

Президенту доводиться умовляти правлячий клас думати про суспільство, «змінювати ситуацію на краще» і навіть погрожувати апарату «краще відразу піти». Це хто ж із них добровільно піде? А ті, хто прийдуть, будуть краще?

Кремль раптом перейнявся «збереженням народу», намагаючись зупинити обвал його довіри до себе. Але сам президентський «наратив» говорить про те, що система управління фактично працює проти цього збереження!

Однак і міняти систему не можна - з чим залишишся? Можна, звичайно, запустити на повну «м'ясорубку Клішаса» і новий каскад репресивного законодавства. Коротше, закрити шлюзи і вікна. Але це неминуче створює в суспільстві ефект киплячого чайника із закритою кришкою. Закон ненавмисних наслідків, однак.

Безсилля всесилля. Ось про що нам відверто повідав президент Путін.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments