Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Біда Кремля

17 квітня, 2018 - 17:56

Інтуїтивно багато хто не сумнівається, що поразка Кремля неминуча. Дехто каже: мильна бульбашка має луснути. Але путінський режим - не мильна бульбашка; чому, ще скажемо. На багнетах довго не всидиш - однак державне і суспільне утворення, що виникло на території Росії у цьому столітті - не хунта і не жорсткий тоталітаризм, на кшталт червоних кхмерів або сталінського ГУЛАГу.

Я спробую розібрати силу і слабкість Кремля, не пропонуючи нічого нового, крім термінології. Почнемо з простого. Захід, що довгий час не хотів бачити експансіоністську природу путінського режиму, мляво реагував на його витівки, відповідаючи тільки необов'язковими і не дуже болючими санкціями. Тобто санкції іноді призводили до істотних матеріальних втрат, але - на подив Заходу - підтримка Кремля на тлі погіршення матеріального стану не зменшувалася.

Зрозуміло, що в цьому процесі підтримка реваншистської політики Кремля (щодо реанімації величі совка в тому чи іншому вигляді) і зубожіння носить нелінійний характер залежності: до певної миті ядерний електорат (запам'ятаємо це позначення) храбрується, приндиться, але точка обвалення будівлі, побудованої на піску, важко прогнозована, але неминуча. Чому «на піску», ще уточнимо.

Адже це саме та матерія, яка нам найбільше цікава. Що таке зрештою патріотизм, великодержавна гордість великоросів, ностальгія за радянською імперією та інші речі, які, здавалося б, важко помацати, однак вплив їх на реальну політику держави більш ніж відчутний.

Відзначимо одну паралель: Путін у протистоянні з Заходом спирається саме на цю матерію. Іншою мовою це називається: брати на понт. Тобто він постійно шантажує Захід ядерною війною, і під парасолькою цих погроз і викликаного ними страху цілком собі неядерними прийомами відвойовує все більше і більше.

Адже всі придбані території і позиції - Південна Осетія і Абхазія, Крим і Донбас, Придністров'я і Сирія - він завоював або заволодів, лякаючи війною. Мовляв, віддав наказ про ядерну готовність відразу, тільки-но чобіт російського солдата - зеленого чоловічка - вступив до Криму.

Щойно виникає найлегший опір, скажімо, бажанню захищати Асада що б там не було, як одразу ж на підвідомчих телеканалах і з вуст високопосадовців лунають крики про близькість Третьої світової війни і ядерної катастрофи. І виходить, що економічно незрівнянно слабша країна, тобто Росія, за допомогою ядерного шантажу домагається все більше і більше. Путін, якщо придивимося до мапи, іноді пригальмовує, але ніколи не відступає.

Тепер чому я провів паралель між поведінкою Кремля у його зовнішньополітичній, агресивній, загарбницькій (нехай і не всеосяжній) політиці і підтримкою його населенням, яке під впливом санкцій та ізоляції Росії бідніє, проте підтримує цей експансіонізм.

В обох випадках ми маємо справу з символічними цінностями, які не мають шансу конвертуватися в матеріальні. Хоча це звучить загрозливо академічно, я все-таки скажу: головна біда і слабкість Росії - це опора на символічні цінності, які не мають шансу для конвертації.

В принципі, це і є - понт. Тобто зябра роздуваються, загривок підводиться, зуби вишкірені, але вся ця загроза не може бути реалізована. Адже, як ми розуміємо, фундамент путінської агресії - це загроза ядерної відповіді. А вона не може бути реалізована, бо її реалізація обнулить - скажімо так - ситуацію. Тобто Путін немовби постійно пропонує: давайте мірятися силами за еквівалентом ядерних боєголовок. А йому начебто тверезо відповідають, що ми у ваші погрози і могутність не віримо, давайте краще ми будемо порівнювати за економічною потужністю, а ви за цими параметрами - десь у середині другої десятки. А якщо порівнювати з усім колективним Заходом, то взагалі - внутрішня Монголія або Венесуела.

Проте Путін роздуває саме ядерні зябра, домагаючись під впливом страху, який вискалені зуби вселяють, цілком реальних і перманентних поступок від Заходу. Зрештою так поводиться і його ядерний (тут є сенс побачити не переносний, а прямий зміст) електорат. Він - ядерний, бо патріотична наснага так само тримається на ядерній міці, бо іншої немає.

Але ядерна міць (як і патріотизм ядерного електорату) - це тільки претензії на значущість, що не мають можливості для конвертації. У цьому (без особливого бажання спекулювати на яскравих гаслах) і є так звана російська національна ідея: опора на символічні цінності, які не здатні і не придатні для конвертації. Тобто формально конвертація ядерних погроз можлива, але так вона означає обнулення, знищення самої системи координат і способів підрахунку, то це і означає, що конвертація неможлива.

Не завжди патріотизм - мильна бульбашка, хоча це знову погане порівняння: цінності, що піднімають у своїх очах, але не здатні до конвертації, - не мильна бульбашка. Тобто вони можуть стати мильною бульбашкою за мить до того, як вона лусне, але поки цього не сталося, вони цілком здатні гуртувати електорат навколо тих чи інших популістських гасел.

У чому сила і слабкість символічних цінностей? Сила в тому, що, поки конвертація не відбулася, справжню їхню ціну визначити важко. Хоча зрозуміло, що прийоми попереднього підрахунку є, і так чи інакше символічні цінності мають передбачуваний рівень конвертації. І в цьому їхня сила.

Не випадково, інше комплементарне позначення для цих цінностей - сила волі (сила духу). Путін постійно демонструє силу волі і поки перемагає. Але сила волі без, не знаю, сили тіла - той же понт. Однак усі революції - криваві і безкровні, всі війни - світові і громадянські, починаються з суперечки щодо символічних цінностей, які різними сторонами оцінюються по-різному. Однак без символічного протистояння, яке передує протистоянню матеріальному, нічого б не відбувалося.

Але тут і головна слабкість символічних цінностей - якщо вони не конвертуються в матеріальну перевагу протягом довгого періоду, вони якщо не обнуляються, то знецінюються рано чи пізно. Саме це - головна загроза, перед якою стоїть Росія і Кремль з його ядерним електоратом. Якщо путінський тролінг, путінські погрози не перетворяться нав ядерне протистояння, вплив погроз - девальвується. А це означає крах, глобальну кризу всієї системи, побудованої на цінностях, які не здатні до конвертації.

Для ядерного електорату і суспільства, скажімо, Судного дня - будь-яка перспектива прикра. Або ядерна загроза матеріалізується, і тоді Росії не буде. Або цінності, які не можуть конвертуватися, будуть зримо переможені звичайними цінностями, що конвертуються легко. А значить, російський понт, російський патріотизм, російська віра в своє месіанство і особливу духовність, у яких ніякої іншої основи немає, теж впадуть. Що знову ж означає кінець тієї Росії, яку ми поки не втратили. Росії невиправданої, неконвертованої амбітності.

Тут не можна не згадати ще про одну важливу принципову (хоча і зі зрозумілим соціальним бекграундом) властивість російської людини, про яку знає влада і на яку спирається. Здатність гинути легко, за пучку тютюну. Невисока цінність власного життя - основа багатьох російських військових стратегій. При гурті і смерть добра, краще, ніж від горілки або застуд. Тобто у регулярному, природному порядку. Швидше за все, і ця самогубна безпечність є наслідком опори на неконвертовані цінності. Прахом прах подолав.

Який вибір стане остаточним вироком, я не знаю, перший варіант чреватий фізичним знищенням, другий - знищенням російського духу, безглуздого і нещадного. Який і є неконвертоване месіанство.

Пам'ятайте смішну формулу, що складається зі звичних нам неконвертованих понять: Росія - Третій Рим, а четвертому не бувати. Тобто в разі, якщо плани ілюзорні збуваються, історія закінчується й інші можливості обнуляються. Не бувати. Не бувати.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments