Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Більшість росіян — трошки Лимонови й Прилєпіни

22 червня, 2018 - 14:56

Популярний грузинський актор Вахтанг (Буба) Кікабідзе, народний артист Грузії і заслужений артист України, з 2008 року жодного разу не був у Росії на знак протесту проти російської агресії і фактичної анексії Південної Осетії та Абхазії. Добре, якби з нього взяли приклад деякі «зірки» української естради, що регулярно продовжують їздити до Росії на заробітки. І в інтерв’ю Жанні Немцовій для радіостанції «Німецька хвиля» Вахтанг пояснив, коли зможе знову поїхати до Росії: «Я говорив в одному інтерв’ю, що готовий приїхати до Росії, якщо ці «баскетболісти» — Путін і Медведєв — підуть з політики. Я дуже люблю цю країну. Там вміють слухати пісні, дивитися кіно. Я не думаю, що такий ажіотаж буде навколо мене через це. Я сказав, що не хочу цей орден отримувати, я відмовився (2008 року він відмовився від Ордена Дружби — Б. С.). Я завжди кажу, що я не можу співати людині, яка мене б’є, а я не можу відповісти. Потім дуже багато моїх знайомих сказали: «А що тобі, бачиш, усі їздять, усі співають». А я не можу. Мені буде незручно дивитися дітям і онукам в очі».

У тому самому інтерв’ю Кікабідзе заявив, що свою образу за розвал СРСР Володимир Путін вирішив зігнати на Грузії, і що «якщо нас вчасно не приймуть до цього НАТО, Грузія може зникнути». І у зв’язку із цим розповів про ту радість, яку пережив, дізнавшись про розпад СРСР: «Дуже зрадів. Навіть стіл накрив. Хлопці сиділи, гуляли й дуже сильно напилися тоді, я пам’ятаю. Такі незвичайні історії розповідали, усі пов’язані з цією подією. Напевно, якби він не розпався, вони в житті б рота не відкрили. Це, звичайно, був шок, але ми вже відчували, що це має статися. Але все одно, коли ти в цьому котлі варишся все життя з дитинства, уявити важко, що таку величезну махину можна так рознести дощенту. Але Росія знову до цього йде, як на мене».

Вже із цих слів випливає, що радянське минуле Вахтанг оцінює далеко не однозначно. Він позитивно оцінює розпад Радянського Союзу як тоталітарної держави і набуття, точніше, відновлення Грузією незалежності. Але при цьому визнає, що було в радянському життя і щось хороше, втрачене безповоротно, через що він та його друзі разом із радістю пережили шок. Далі Кікабідзе пояснює свою позицію: «Я ненавиджу герб Радянського Союзу, серп і молот. Це ж треба було, які мізки мали бути в нас, щоб такий герб країни вигадати. Це все було пов’язано з, вибачте на слові, хріновим життям цієї величезної країни. Але все-таки люди один одного більше поважали. Тоді... Ніж зараз, так. Духовність була. Ми навіть не замислювалися, чому, але ми знали, що ми зобов’язані у цій країні жити».

Відкидаючи радянський державний символ, актор водночас має на увазі, що в патріархальному і застійному СРСР не було аморальної гонитви за наживою, не було жорсткої конкуренції між людьми, настільки характерних для тих варіантів суспільства вільного підприємництва, які з різним ступенем успішності після розвалу Радянського Союзу намагалися будувати і Грузія, і Росія, і Україна, й інші пострадянські держави. І в тому СРСР останніх десятиліть, що згинув, набагато більше значення мали неформальні дружні зв’язки між людьми, багато в чому втрачені у пострадянську добу.

І пізніше, пояснюючи свої слова, в інтерв’ю радіостанції «Говорит Москва», Кікабідзе повторив: «Не до СРСР ненависть, взагалі слово дуже погане. Мені не подобався герб Радянського Союзу. Це найбездарніший витвір, що існує на полотні. До чого тут люди, що живуть у СРСР?». Дійсно, слово «ненависть» актор жодного разу не вжив, і завжди чітко поділяв Радянську державу та людей, які жили в СРСР, з багатьма з яких, зокрема росіянами, у нього були цілком дружні стосунки. Тому жодної русофобії у словах Кікабідзе й поготів не було.

Але російські політики і підгодовані владою діячі культури звикли російський народ ототожнювати з Російською (а раніше — Радянською) державою. І обрушилися на Вахтанга по повній програмі. Тон задав винятковий за розумом сенатор Олексія Пушков, який оголосив: «Кікабідзе став, ким він є, лише завдяки СРСР. Інакше був би він маловідомим співаком з околиці Європи. Роки він набрав, мудрості — ні». Ох, шкода, не може Кікабідзе пушковської мудрості позичити! Що ж, уявімо собі, що актор народився, ріс і робив кар’єру в незалежній Грузії, а СРСР не існував би вже до часу його народження. Цілком ймовірно, що тоді б він, соліст «Орери» й кіноактор-початківець, прагнув здобути популярність не в Росії, а в Америці, й вільно розмовляв би не російською, а англійською. Чи став би він успішним успіх у Голлівуді чи його популярність не вийшла б за межі Грузії, зрозуміло, визначити неможливо. Але, як сказав поет, часи не обирають. І вже зовсім нерозумно дорікати Кікабідзе в тому, що до часу його народження існував СРСР, а Грузія не була незалежною.

Відразу ж до цькування Кікабідзе підключився дружний хор «патріотичних» митців. Серед них — і Володимир Бортко, і Василь Лановий (обидва українці за походженням), і Юрій Антонов. Останній заявив, що слова Кікабідзе викликали у нього «відчуття огиди», оскільки «людина, що виросла в Радянському Союзі, виховувався, здобув освіту, став зіркою радянського кіно... це висловлювання дивної людини, яка ніби не мала молодості, юності... Я ним захоплювався як артистом кіна, він мені був симпатичний як виконавець пісень. Я ніколи навіть підозрювати не міг, що у нього в глибині душі така ненависть!». Антонов, як і інші росіяни, виховані в дусі путінської тези про розпад СРСР як «найбільшої геополітичної катастрофи XX століття», не хочуть зрозуміти, що в більшості радянських республік люди мріяли про набуття незалежності й не любили, а лише терпіли Радянську владу.

Кікабідзе також відповів Едуард Лимонов: «Ідіот з грузинських круч ненавидить серп і молот. Журиться: «Як таке можна було вигадати?» Щоб ти ненавидів цей герб, мчали з клинками напереваги в громадянській війні армії. А потім серп і молот здолали свастику. Що ти можеш протиставити серпу й молоту? Хачапурі? Ну й дурень». Так і бачиш Едічку на баскому коні і з будьонівською  шашкою в руці!

До нього приєднався інший російський письменник, Захар Прилєпін: «Коли чергове русофобське опудало говорить якусь дурню про серп і молот й інші насправді національні святині, наші консерватори-«монархісти»-охоронники, які коментують все і вся, раптом змовкають. Щоб їх із черговим Вахтангом не асоціювати. Але коли Вахтанг змовкає, вони продовжують говорити, по суті, те саме. Залишаючись при цьому несамовитими патріотами. І нічого не клацає в голові у них. Кожен з вас трохи Вахтанг, мої хороші».

Але біда, боюся, в тому, що більшість росіян — трошки Лимонови й трошки Прилєпіни, хоча й поділяються на «радянських» і «монархістів». І імперський комплекс не викоренили не лише митці, що так чи інакше залежать від держави, а й пересічні громадяни. Але, що цікаво, жоден із критиків не дорікнув Кікабідзе через слова про «баскетболістів» Путіна й Медведєва. Боязко все-таки — адже тут «образа величності».

 Загалом критика російських «володарів дум» на адресу грузинського колеги викриває передусім їх самих як носіїв імперського мислення, які зневажають усі держави, що утворилися після розпаду СССР.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments