Будьмо пильними
«Коридори» в агресивній політиці Путіна та ГітлераЗнову у новинах сплило це словосполучення – «шлях до Криму», який через «материкову» Україну прагне отримати Росія. Знову – тому що воно постійно фігурувало у часи найзапекліших боїв під Маріуполем у серпні-вересні 2014 року, а потім – на початку 2015 року, коли російські війська та формування їхніх донбаських маріонеток спробували завдати вирішальну поразку ЗСУ та «прорубати» транспортний коридор до анексованого півострова. Проте тепер уже в дещо іншому контексті.
Так, радник голови СБУ Юрій Тандіт в інтерв’ю московській «Новой газете» заявив, що російська влада намагатиметься домовитися з Україною обміняти незаконно викрадену й ув’язнену Надію Савченко на дорогу до Криму: «Ми знаємо, що вони в Москві хотіли б отримати більше. Їх, наприклад, цікавить шляхопровід з Ростова до Криму. Мені про це відкрито говорив той самий чоловік, близький до Кремля» (чи треба називати це сумнозвісне прізвище? – С.Г.). Тандіт зазначив, що Україна готова до будь-яких компромісів. Однак міняти полонену на територію не буде: «Тільки на Сході можна міняти принцесу на півцарства. І так питання стояти не може».
Дійсно, не може. Проте хіба Росія в такому самому стилі не ставить й інші питання – про незворотність анексії нею Криму (для того, щоб світ це визнав, недавно запропоновано навіть перенести столицю РФ до Севастополя!), про неіснування України як суверенної держави, про закриття офісу ООН з прав людини у Москві, про «агресію з боку Грузії» в 2008-му році тощо? Тож від Росії, особливо в її нинішньому стані, можна чекати будь-чого, що виходить за межі цивілізованої політичної логіки та здорового глузду, будь-яких, навіть найабсурдніших вимог – і практичних дій задля реалізації цих вимог.
А для того, щоб уявити масштаби цих дій, слід згадати, що термін «коридор» уже фігурував у дуже схожому на нинішній політичному контексті.
Так само, як і «споконвічні землі», які прагнуть возз’єднання з вітчизною.
Ідеться про Данциг (Ґданськ) і Данцигський коридор, який мав би з’єднати Східну Пруссію та Данциг із основною територією Третього Райху.
Утім, не буду переказувати всю ту вже досить давню історію – краще наведу фрагменти з промови «фюрера німецького народу» Адольфа Гітлера від 1 вересня 1939 року, в якій мотивований напад Німеччини на другу Річ Посполиту: «Данциг був – і є німецьким містом. Коридор був – і є німецьким. Обидві ці території за їхнім культурним розвитком належать виключно німецькому народу. Данциг був віднятий у нас, Коридор був анексований Польщею. Як і на інших німецьких територіях на сході, з усіма німецькими меншинами, які мешкали там, поводилися все гірші і гірше… Як завжди, я намагався мирним шляхом домогтися перегляду, зміни цього нестерпного становища… Те, що проблеми мають бути вирішені, зрозуміло. Нам також зрозуміло, що у західних демократій немає часу і немає інтересу вирішувати ці проблеми. Але відсутність часу – не виправдання байдужості щодо нас… Польща обрушила нападки на вільне місто Данциг. Ба більш, Польща не була готова залагодити проблему Коридору розумним способом, з рівноправним ставленням до обох сторін, і вона не думала про дотримання її зобов’язань щодо нацменшин… Була зроблена спроба виправдати утиски німців – були вимоги, щоб німці припинили провокації. Я не знаю, в чому полягають провокації з боку жінок і дітей, якщо з ними самими погано поводяться і деякі були вбиті. Я знаю одне – жодна велика держава не може пасивно спостерігати за тим, що відбувається, тривалий час… Тому я вирішив вдатися до мови, яку в розмові з нами поляки вживають упродовж останніх місяців. Ця позиція Райху не зміниться… Мені призначено вирішити: перше – проблему Данцига; друге – проблему Коридору, і третє – забезпечення змін у взаєминах між Німеччиною і Польщею, що повинні гарантувати мирне співіснування. Тому я вирішив боротися, поки існуючий польський уряд не зробить цього, або поки інший польський уряд не буде готовий зробити це… Я доб’юся, щоб на східному кордоні запанував мир, такий же, як на інших наших кордонах».
А тепер – підставивши замість Данцигу Крим, а замість Коридору Донбас і «шлях до Криму» - порівняйте цю риторику з риторикою Путіна та їхніх знакових владних і провладних російських політиків… До речі: у цій промові слово «мир» повторюється у різних варіаціях («мирний шлях», «мирне співіснування», «мирне врегулювання» тощо) аж 10 разів – так само часто, як і в путінських виступах; є у цій промові й одне з улюблених слів Путіна, яке він вживає щодо начебто «гнобленого російськомовного населення», а Гітлер уживав щодо «гноблених поляками німців» - «співвітчизники». Та й висловлювання «фюрера всіх німців», і «національного лідера росіян» щодо західних демократій вельми схожі своєю знущальною тональністю…
Але що цікаво: нападаючи на Польщу, Гітлер не думав, що демократичний Захід піде далі за словесні ескапади, як було у випадку приєднання Австрії чи Чехії до Райху. Проте Велика Британія та Франція оголосили Німеччині війну, і якщо на суходолі вона певний час була «дивною», без активних бойових дій з обох боків, то на морі одразу ж розгорнулася смертельна битва на просторах усіх океанів. Подальший перебіг подій, які почалися начебто локально – з Данцигу й із Данцигського коридору, - загальновідомий…
А тим часом серйозні західні експерти – і це теж повідомлення останніх днів – прогнозують можливу спробу прориву російських механізованих з’єднань для створення отого самого «шляхопроводу» чи «коридору» – під виглядом, ясна річ, «ополченців» Донбасу – вздовж узбережжя Азовського моря у напрямку до Криму. При цьому розбіжності стосуються переважно дати початку цієї воєнної операції, прикритої, ясна річ, провокаціями (на кшталт тієї, яку нацисти вчинили у Ґляйвіці, інсценувавши напад польських вояків на територію Німеччини) та галасом про утиски «співвітчизників» і «критичне становище Криму». Чи то навесні вона розпочнеться, чи то у серпні, коли, за словами Віктора Суворова, Кремль традиційно здійснював значну частину своїх зовнішньополітичних агресивних акцій. Але за будь-яких обставин поновлення розмов про «коридор» і «шляхопровід» - важлива ознака підготовки Росії до нової авантюри, наслідки якої можуть бути такі ж несподівані для її ініціаторів і для всього світу, як і в 1939-му…