Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Час опришків

6 грудня, 2017 - 10:45

Погляди істориків на опришківський рух 16-19 ст. діаметрально змінилися. Якщо радянські історики писали про тих хлопців усе добре, то пострадянські – усе погане. Усі ватажки, повстанці враз виявилися банальними рекетирами і мародерами. Почуто свідчення лише потерпілої сторони, а другої – ні. У наш дуже демократичний і політкоректний час усілякі радикальні форми протесту не схвалюються, навіть коли вони ефектні й дають змогу покривдженій людині отримати моральну сатисфакцію, що якогось крутелика віддухопелили, вчинивши над ним самосуд, що десь повалили паркан, який перегороджував доступ до ріки, а десь прогнали незаконних забудовників. І ця тиха радість звеселяє нишком більшості з нас серце, хоча на публіці доводиться насуплено кваліфікувати такі речі як варварство і дикунство. При чому звертатися до слуг закону вже не радять, бо проста людина, що не здатна прогодувати родину, беззахисна проти напакованих доларами кривдників. Приниження терпіти можуть не всі, у когось воно уривається і він йде в суд з сокирою чи гранатою за пазухою. І все частіше український люд мріє про український Моссад, інтелектуали теж про це шепочуть. Якщо немає справедливості, то залишається йти в опришки.

  Порядний гуцульський газда увечері вимазував лице сажею, брав бартку і фузію і йшов в опришки. Він провадив подвійне життя, в суворій конспірації. Таких називали «домашніми опришками».

Смертельно покривджений гуцул, в якого відібрали все, навіть честь, ішов у опришки відкрито. Приєднатися до гурту було дуже складно. Треба було пройти випробування і перевірку, щоб потрапити у славну ватагу. Якщо не вдавалося, то вистачало і трьох опришків для створення ватаги. Головне було їх знайти.

Гуцул не хотів служити найяснішому цісарю і йшов також у опришки.

До «чорних хлопців» приходили і просили покарати негідника. Ті зважували, приймали рішення, і тоді ретельно продумували операцію. Їх часом зраджували і життя опришка закінчувалось на шибениці. Вони знали, що ступивши на стежку війни, стають ізгоями, і ніколи не зможуть повернутися до нормального життя

Серед опришків були не лише українці, а й євреї та румуни. Опришки не грабували бідних, тих грабувала влада і шляхта з орендаторами. У опришків була всюди агентура. В очах простих людей вони були янголами помсти з мечем справедливості, а якщо траплялися між ними особи нехаризматичні, то про них не складали пісень. То була дуже поважна кара. І неважливо, що там пишуть сучасні історики про опришків чи про вояків УПА. І що напишуть колись про теперішніх і майбутніх Довбушів. Суспільство отримує певну користь від такої каральної санації. Ось недавно у Трускавці встановили турнікети. Міська влада вирішила брати плату за «Нафтусю» з відпочивальників. Її провчили, грубо, але результативно. Як би не хотілось нам правової держави уже й тут, але на це підуть роки тяжкої праці. Безкарність і право сильного породжуватимуть стихійний спротив дедалі частіше. Він не змінить Системи, але послабить її. Відчай від безсилля породжує відчайдушних. А часом і терористів. Про це має пам’ятати кожна влада. Надто великий контраст тепла і холоду породжує блискавку. Надто великий контраст між багатством і бідністю, правами і безправністю породжує революції. Це коли загони опришків зливаються у одну велику армію. До речі, сама назва опришки має латинське походження. І означає «злочинець». Придумали її у судах кілька сотень років тому і приліплювали її до кожного, хто наважувався захищати власні права.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments