Часи самозванців
Зберігається небезпека, що галас довкола «Комітету порятунку України» — це всього лише пропагандистське прикриття
Схоже, Кремль намагається змінити свою стратегію в Україні. Або вдає, що намагається. Сепаратисти «ДНР» і «ЛНР», можливо, незабаром відійдуть на другий план, принаймні щодо пропаганди. Невипадково на території маріонеткових республік зараз розпускаються чутки, ніби незабаром там почнуть видавати російські паспорти всім охочим. Це має підбадьорити тих прибічників «русского мира», що зажурилися й хотіли б приєднання до Росії Донбасу, а в ідеалі всієї Південної й Східної України, від Одеси до Харкова. Якби масова видача російських паспортів на Донбасі справді почалася, це могло б свідчити про те, що Росія починає реалізовувати там той самий сценарій, який вона небезуспішно здійснила в Придністров’ї, Абхазії й Південній Осетії. У цих регіонах сьогодні переважна більшість місцевих жителів мають російське громадянство. Якби, повторюю, на Донбасі почалося масове надання російського громадянства, це могло б вказувати на намір Росії перейти до фактичної анексії окупованої частини Донбасу за зразком Абхазії, Південної Осетії й Криму. Проте реалізація такого сценарію аж ніяк не очевидна. Навпаки, він навіть здається менш ймовірним, ніж інші сценарії.
Звісно, якщо житель Донбасу стане громадянином Росії, він уже формально не зможе більше брати участі ні в місцевих, ні в загальнонаціональних українських виборах. І таким чином Росія могла б узяти курс на відторгнення Донбасу від України. Але цілком можливо, що на Донбасі в результаті прискореної російської паспортизації складеться ситуація Придністров’я, де багато жителів мають три або навіть чотири паспорти — російський, молдавський, український і румунський. Не виключено, що свої паспорти Росія збирається видавати жителям Донбасу лише з однією метою — полегшити їм роботу в Росії, оскільки знайти заробіток на розореному війною й окупацією Донбасі сьогодні вкрай важко. А заразом таким чином можна підсилити російський вплив у регіоні. Брати ж на утримання Донбас Кремль поки що не збирається, пам’ятаючи, що за чисельністю населення, а отже, й за потенційними витратами він ледве не вдвічі перевершує Абхазію, Південну Осетію, Придністров’я й Крим разом узяті. І можна допустити, що чутки про видачу російських паспортів так і залишаться чутками, покликаними підбадьорити зажурених ополченців.
Щоправда, тут є небезпека, що з отриманням російських паспортів місцевих ополченців на Донбасі взагалі не залишиться. Так само як і російських добровольців. І тоді Кремлю доведеться вирішувати складну задачу — або повністю передавати справу ведення війни на Донбасі в руки російської регулярної армії, що може призвести до непередбачуваних і дуже неприємних зовнішньополітичних наслідків, або відмовитися від самопроголошених республік, санкціонувавши їхнє повернення до складу України. Останнього поки що Путін робити явно не збирається.
А ось іще один пропагандистський захід у Москві — створення самозваного «Комітету порятунку України» на чолі з екс-прем’єром Миколою Азаровим — уже відбувся. Це новоутворення має явно клоунський характер, і найбільш адекватний йому шоумен Юрій Кот. Хоча і Володимир Олійник — фігура теж гротескова. Як і опальний регіонал Ігор Марков, який обіцяв «порвати зубами цю урку Януковича». Забавно слухати, як очолюваний Азаровим «Комітет» вимагає суду над Віктором Федоровичем, з яким Микола Янович так багато разом накрав (вони банально полегшили казну не менш як на 57 млрд доларів, не кажучи про ще темніші спільні справи). «Комітетники» позиціонують себе як уряд України у вигнанні.
Насправді «Комітет порятунку України» — це щось середнє між абсолютно фантомним «урядом Фінської Демократичної Республіки» та маріонетковим Польським комітетом національного визволення. Уряд ФДР на чолі з секретарем Комінтерну Отто Куусіненом був створений Сталіним на початку грудня 1939 року в зайнятому Червоною Армією фінському містечку Теріокі (нині Зеленогорськ) одразу після радянського нападу на Фінляндію. Щоправда, до Теріокі жоден член уряду так і не добрався. Єдиною метою цієї акції було дозволити радянським представникам у міжнародних організаціях стверджувати, що Радянський Союз не воює з Фінляндією, а, навпаки, уклав договір про дружбу з Фінською Демократичною Республікою. Але оскільки Фінляндія встояла, після укладення компромісного Московського миру уряд ФДР, який нічого не контролював й нікого у своєму підпорядкуванні не мав, просто зник. Куусінен зайняв багато в чому церемоніальний пост голови Президії Верховної Ради Карело-Фінської Республіки, чий статус був підвищений з автономної до союзної, щоб загрожувати Фінляндії можливим приєднанням у майбутньому. А ПКНВ, що був створений з польських комуністів і їхніх союзників у липні 1944 року у звільненому Червоною Армією Холмі і незабаром переїхав до Любліна, дійсно став підконтрольним Москві урядом Польщі, хоча низка його членів і зазнала згодом репресій.
Але навіть якщо російські війська окупують усю територію України (а це сценарій абсолютно неймовірний), Азарова та Олійника неможливо уявити собі в ролі нових рейхскомісарів. Тоді клоунів замінять дійсно серйозні люди, на кшталт Медведчука, на яких роблять ставку в Кремлі. Тому проект під назвою «Комітет порятунку України» має виключно пропагандистське значення, причому спрямований він як на Україну, так і на захід. Для українців Азарова хочуть представити в образі «міцного господарника» на кшталт Лужкова та Чорномирдіна, забуваючи уточнити, що крав він у тих же масштабах, що й названі персонажі російської політики. Таким чином, намагаються, вочевидь, використовувати ностальгію частини жителів України, особливо на Сході, за радянським минулим, забуваючи, що таких стає дедалі менше через природні вікові причини.
Участь же у «Комітеті» головного клоуна української політики Олега Царьова, колишнього голови міфічного «парламенту Новоросії», показує, що проект «Порятунку України» приходить на зміну проекту «Новоросії», який зазнав краху. Якщо раніше ставка робилася на розкол України на захід і схід, причому схід мислився від Одеси до Харкова, то тепер у Кремлі намагаються здійснити «колорадизацію» всієї України. У Москві зрозуміли, що помилилися, переоцінивши ступінь розвитку сепаратистських і проросійських настроїв в Україні й, навпаки, недооцінивши здатність нової влади в Києві мобілізувати сили на відсіч російської агресії. Тепер ставка зроблена на те, щоб з часом заволодіти Києвом не військовим, а політичним шляхом. Путін сподівається повалити нинішній український уряд, поєднуючи економічний і політичний тиск з атаками бойовиків і російських військ. Розширюючи економічні санкції проти України, черговою жертвою яких мають стати постачання свинини і яловичини, Москва хоче звести нанівець український експорт до Росії, але водночас зберегти залежність України від постачань російських енергоносіїв. А виходу української продукції на європейські ринки Росія намагається запобігти вставляючи палиці в колеса набуттю чинності в повному обсязі угоди про асоціацію України і Євросоюзу.
У разі успішної реалізації подібної стратегії дефіцит платіжного балансу України лише наростатиме. Це створює ґрунт для збереження економічної нестабільності, а та у свою чергу — для політичної дестабілізації. Останній також мають сприяти донбасівські бойовики, здійснюючи диверсійно-терористичні акти на всій території України. І створення 30-кілометрової демілітаризованої зони на Донбасі, за яку так ратують Росія і ОБСЄ, має значно полегшити проросійським силам такого роду діяльність.
Тут можна пригадати нейтральну зону, створену після Брестського миру 1918 року у прикордонній зоні між Радянською Росією й Україною та іншими територіями, окупованими німецькими військами. У цій зоні, ніким не контрольованій, базувалися радянські партизанські загони, що діяли на Україні й інших територіях, від яких Радянська Росія вимушена була відмовитися в Бресті. І не треба бути великим розумником, щоб зрозуміти, що демілітаризована зона на Донбасі не підконтрольна жодним міжнародним силам стане однією великою базою для дій бойовиків проти українських збройних сил і мирного населення.
Завдання ж «Комітету порятунку України» — вести пропаганду за зміну Президента й уряду в Києві, причому робити це цілком безпечним для себе чином — з Росії й окупованих територій Донбасу. А для західних країн «Комітет» позиціонуватиметься як реальна українська політична сила, позиції якої треба враховувати як у переговорах про статус Донбасу, так і при прийнятті нової конституції України, щодо якої Азаров і компанія повністю повторюють російські вимоги, включаючи федералізацію. І можна не сумніватися, що прибічники Путіна на Заході зроблять усе, щоб представити «Комітет» у вигляді легітимної політичної сили, що транслює розпочату в Москві пропагандистську кампанію. А в разі виникнення в Києві повноцінної політичної кризи з території «ДНР» і «ЛНР» напевно буде здійснено повномасштабний наступ у спробі зруйнувати Українську державу й привести до влади в Україні російських маріонеток.
Але, як виглядає, Росія переоцінює свої можливості щодо впливу на політичне життя України. Щоб протистояти російським планам «мирного» захвату України, Києву необхідно не йти ні на які однобічні поступки в протистоянні на Донбасі, не здавати там стратегічних позицій, укріплювати збройні сили й продовжувати боротьбу з корупцією, що почалася лише зараз, майже через півтора року після «революції гідності». Треба пам’ятати, що зберігається небезпека, що галас довкола «Комітету» і російських паспортів — це всього лише пропагандистське прикриття, покликане відволікти увагу від підготовки нового російського наступу на Донбасі. Він може розпочатися у будь-який момент.
