Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Червоні лінії

20 травня, 2019 - 19:26

Володимир Зеленський почав своє президентство заявою про розпуск Верховної Ради. Очікувано. Але все одно небезпечно. 90 ст. Конституції України чітко визначає, що "Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України". Тут варто додати, що консультації можуть відбутися тільки після того, як спливе 30 денний строк, відпущений на створення коаліції. Але другою несподіванкою інавгураційного дня стале повідомлення, що консультації відбудуться завтра, 21 травня, в Адміністрації президента. Це теж порушення закону. Адже, згідно Конституції, парламентарі мають час до 16 липня. Але навіть після цієї дати розпуск Ради все одно неможливий. В дію вступає інше обмеження - заборона розпуску парламенту за півроку до строкових виборів.

У щойно приведеного до влади Зеленського немає на сьогодні законного права ані розпускати Раду, ані проводити консультації зі спікером та головами фракцій. Але кого це цікавить? Прямо в День інавгурації Зеленський публічно розписався в бажанні здійснити узурпацію влади та в зневазі до інституту парламентаризму. Заява Зеленського про розпуск парламенту є нічим іншим, як брутальним знищенням демократичних обмежень, що мають стримувати публічну владу та запобігати поверненню країни до авторитаризму.

Апелюючи не до закону, а до "волі більшості", гарант Конституції - як же хочеться взяти ці слова у лапки - проголошує початок нового політичного порядку в Україні. Порядку, який дивним чином нагадує російський. Тому що коли неприкрите порушення Конституції пояснюється всіма - і громадяни, і владцями, і обраними представниками правом більшості - це більшовизм, панове. Тільки в Росії більшовизм носить нео-імперський характер. А в Україні, коли до нього додається боротьба з опонентами всередині країни за негайне припинення російсько-української війни - він перетворюється на нео-більшовизм колаборантського типу. І справа тут навіть не в бажанні нового президента здати країну окупанту. Для цього він має бути щонайменше суб‘єктним. Справа в хаотизації, спричиненій кризою влади. І в тому, що за таких умов з Путіним зможе домовитися хто завгодно. Хоч олігарх, хоч голова ангажованого суду, хоч претендент на прем‘єрське крісло. Зеленський сам створює ситуацію, якої агресор неодмінно скористається.

Більшість українців хоче вірити. У те, що все буде добре. Адже до цього вони повірили, що ера миру та добробуту навмистно стримувалася "злочинною владою" і що Путін тут геть ні до чого. Відсутність усвідомлення власної відповідальності та невизначена ціннісна позиціїя більшості громадян сьогодні перетворилися на загрозу національній безпеці. Поки президент перевищує свої повноваження, народ хоче миру, а не перемоги, підвищення виплат - замість появи можливостей для чесного збагачення. Вітає заявлену хаотичну паспортизацію всіх бажаючих "стати українцем",  і чути не хоче про необхідність посилення інституту громадянства.

Більшість не розуміє нюансів. А моральних, культурних, наукових та експертних авторитетів, які б могли розтлумачити контекст, у неї нема. Серед "колишніх", від яких народ погоджується позбутися, все частіше можна почути імена Забужко та Мариновича. Не Януковича! Не Кучми! Я не буду зараз розбирати причини відсутності в країні справжніх національних еліт та підміни їх постколоніальними пристосуванцями. Виборці та їх обранці завжди подібні один до одного. Неможливо скалічити одних, а потім обрати серед них якихось якісно інших. Суспільство не зреагувало, коли в промовках Зе-команди під час цього передвиборчого марафону "пережитками минулого" стали цінності культурного, духовного та державницького змісту. Більшовизм - це завжди ще й хизування власною інтелектуальною ницістю.

Дезорієнтоване суспільство щиро вірить, що його забаганки - і є закон. Спритні маніпулятори підтримують цю тезу. А професійні політичні гравці підраховують шанси переобратися, ґрунтуючи виключно на них свою позицію щодо сьогонішньої заяви Зеленського. Найогидніше те, що крім Зеленського та його спонсорів у антиконституційному розпуску зацікавлені багато партій і фракцій. Влада - опозиція. Опозиція до чого? До Конституції? Зеленського? Чи високопосадовця, який перший свій крок зробив у бік порушення Конституції? Останнє взагалі сумнівно. Все чіткіше проглядається "боротьба нанайських хлопчиків". Звісно, всі вони згадають про узурпацію. Але потім. Після того, як позбавляться іллюзії скористатися з дострокових виборів. Нам ще доведеться побачити, як ті, хто сьогодні виправдовують рішення Зеленського, називаючи свавілля "боротьбою за справедливість", почнуть дорікати і кликати на допомогу, через те, що закон та Конституція не захищають саме їх. Проблема не в тому, що політичний клас в Україні постколоніальний. І навіть не в тому, що державна система громіздка та недосконала. В країні критично мало людей, готових захищати цінності на далеких підступах. Янукович теж почав з узурпації, підім’яв під себе Конституцію, підписав Харківські угоди та вчинив наступ на мову. Але більшість тоді вважала, що "не все так однозначно". Навіть тоді, коли в тюрми почали кидати патріотів, одиниці приходили під суди, щоб підтримати їх.

Складно собі уявити, щоб американці проігнорували б спроби свого президента в антиконституційний спосіб розпустити Сенат чи Конгрес. Повага до Корони не зупинить британців від протестів, якщо королева раптом вирішить, що чутки про конституційність монархії сильно перебільшені. Через дитячу надію отримати зиск від порушення правил, українці не визначають для політиків червоні лінії. Навіть після посилання на порушені статті Конституції, прихильники розпуску Верховної Ради закликають співгромадян до єднання. Єднання навколо чого? Чатування "на шухері" поки старші товариші юзають основний закон країни? Способів боротьби зі свавіллям не так вже і багато.  Від появи нової версії Януковича не врятує пряме народовладдя чи повалення системи. Що б не говорили з цього приводу політичні авантюристи. Від хаосу захищають тільки справно працюючі запобіжники: від узурпатора, від дурня, від маньчжурського кандидата.

Основна помилка минулих п’яти років, дорогі співвітчизники, полягає в тому, що ми віддали руйнацію системи і були байдужими до її побудови. Ми не вимагали її наповнення національними та державницькими сенсами. Це ми з вами бездарно витратили час. Коли замість побудови системи стримування та противаг зайнялися конструюванням хімєр. От і маємо. Фішечки. 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments