Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Чому депортували кримських татар

20 травня, 2019 - 16:30

Депортація кримських татар, якій в ці дні виповнюється 75 років, бере свій початок з постанови Державного Комітету Оборони СРСР від 11 травня 1944 року, де йшлося: «У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік супротивника, вступали в сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, які боролися проти Червоної Армії; в період окупації Криму німецько-фашистськими військами, беручи участь в німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відрізнялися своїми звірячими розправами по відношенню до радянських партизанів, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького викрадення радянських громадян в німецьке рабство і масового винищення радянських людей.

Кримські татари активно співпрацювали з німецькою окупаційною владою, беручи участь в організованих німецькою розвідкою так званих «татарських національних комітетах», і широко використовувалися німцями для мети закидання в тил Червоної Армії шпигунів і диверсантів. «Татарські національні комітети», в яких головну роль грали білогвардійсько-татарські емігранти, за підтримки кримських татар направляли свою діяльність на переслідування та утиски нетатарського населення Криму і вели роботу по підготовці насильницького відторгнення Криму від Радянського Союзу за допомогою німецьких збройних сил».

З огляду на це, ДКО наказував до 1 червня відправити всіх татар Криму до Узбецької РСР як спецпоселенців. Людям, що висилаються дозволялося брати з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд і продовольство, але не більше 500 кг на сім'ю. Решта майна, включаючи сільськогосподарські знаряддя, будівлі, надвірні споруди, меблі та присадибні землі, а також вся домашня і тяглова худоба залишалися в Криму. Оскільки переважна більшість кримських татар були сільськими жителями (згідно з даними перепису 1939 року, 72,7%), було абсолютно незрозуміло, як вони будуть облаштовуватися на новому місці без худоби і сільськогосподарських знарядь. Правда, згадана постанова наказувало НКВД СРСР, Наркомзему, Наркоммясомолпрому, Наркомсовгоспів і Наркомзагу СРСР станом на 1 липня подати в Раднарком «пропозиції про порядок повернення по обмінних квитанціях спецпереселенцям прийнятої від них худоби, домашньої птиці і сільськогосподарської продукції». Але надання пропозиція - це не означає негайно повернути спецпоселенцям все перераховане. Адже залишене в Криму ніхто в Узбекистан перевозити не збирався. Селити татар збиралися «в радгоспних селищах, існуючих колгоспах, підсобних сільських господарствах підприємств і заводських селищах для використання в сільському господарстві і промисловості». Але селища і без того були переповнені евакуйованими в Узбекистан жителями окупованих і прифронтових територій. Постанова зобов'язувала видати на кожну сім'ю в кредит з розстрочкою на 7 років по 5 тис. рублів на будівництво будинків і господарських будівель, але на таку мізерну суму не можна було нічого побудувати, тим більше в Узбекистані, де всі будматеріали були у великому дефіциті. На практиці значна частина депортованих прирікалася на життя в наметах і землянках.

Історики досі дискутують на тему, як широко був поширений колабораціонізм серед кримськотатарського населення, і які були справжні причини депортації. Напередодні постанови ДКО, 10 травня, глава НКВС Берія направив доповідь Сталіну, де стверджував, що в Криму заарештовано 5381 агентів противника, «зрадників Батьківщини, пособників німецько-фашистських окупантів і іншого антирадянського елемента». Також було вилучено 5 395 гвинтівок, 337 кулеметів, 250 автоматів, 31 міномет і багато гранат і гвинтівочних патронів. При цьому аж ніяк не затверджувалося, що все або хоча б більшість заарештованих - це саме кримські татари і що саме у них було вилучено вказану зброю. Проте, Берія повідомляв: «Слідчим і агентурним шляхом, а також заявами місцевих жителів встановлено, що значна частина татарського населення Криму активно співпрацювала з німецько-фашистськими окупантами і вела боротьбу проти Радянської влади. З частин Червоної Армії в 1941 році дезертирували понад 20 тисяч татар, які зрадили Батьківщину, й перейшли на службу до німців і зі зброєю в руках боролися проти Червоної Армії».

Цей пункт звучав грізно, але, якщо розібратися, нічого особливо крамольного в собі не містив. Коли в кінці жовтня 1941 роки 11-я німецько-румунська армія Манштейна увірвалася до Криму, 51-я окрема армія, яка обороняла його, була оточена і майже повністю знищена. Лише деякі змогли переправитися через Керченську протоку на Кубань. Більшість бійців і командирів 51-ї армії були мобілізовані в Криму. Значна частина їх просто розійшлася по домівках після краху радянської оборони. А багато місцевих мешканців, потрапивши в полон, незабаром були відпущені, давши зобов'язання більше не воювати проти Німеччини і її союзників. Ось так і з'явилися 20 тис. «дезертирів» з числа кримських татар. Але таких же само «дезертирів» з числа росіян, українців, вірмен і представників інших національностей в Криму було в кілька разів більше. Так, до радянських партизанських загонів Криму пішла набагато менша частина татар, ніж, наприклад, росіян і українців. Але ті ж самі колабораціоністські загони самооборони і поліцейські батальйони створювалися не тільки в татарських, а й в інших селищах Криму.

Проте, Берія, перерахувавши всі ті гріхи кримських татар, які були повторені в постанові ДКО, запропонував вислати їх в Узбекистан. Але було б наївно думати, що Сталін прийняв рішення про депортацію кримськотатарського населення, тому що отримав відповідну доповідь від Берії. Насправді послідовність була зворотна. Спочатку Сталін прийняв рішення депортувати кримських татар, а потім Берія за його наказом склав доповідь про їх колабораціонізм і необхідність вислати їх в Узбекистан, щоб постанова ДКО про депортацію виглядала як реакція на доповідь глави НКВС.

Парадокс полягав у тому, що основна частина тих татар, які служили в колабораціоністських формуваннях і найбільш активно співпрацювали з німецькими і румунськими окупантами, на той час евакуювалася в Румунію. Надалі, вже в Німеччині, сформували Татарську гірничо-єгерську бригаду СС № 1, в якій кримських татар налічувалося близько 2400 чоловік. Крім того, 831 кримський татарин був направлений в якості «Хіві» (неозброєних «добровільних помічників») в 35-ю поліцейсько-гренадерскую дивізію СС. Тому під депортацію попали головним чином ті, хто під час окупації зберігали нейтралітет або навіть допомагали радянським партизанам. Також депортації підлягали ті кримські татари, які до моменту виходу постанови служили в Червоній Армії.

В цілому рівень колабораціонізму кримських татар був нітрохи не вище, ніж у інших народів СРСР. Латвія дала до складу СС дві повнокровні і цілком боєздатні дивізії СС, а Естонія - одну таку дивізію. Також в Західній Україні була сформована дивізія СС «Галичина», більшість особового складу якої, проте, досить скоро перейшла до партизанів УПА. Крім того, розмах антирадянського партизанського руху в Литві, Латвії, Естонії та в Західній Україні, здавалося б, давав Сталіну привід для настільки ж повної зачистки непокірних народів, як це сталося з татарами в Криму, а ще раніше - з чеченцями, інгушами і іншими народами Північного Кавказу. Однак новоприєднані західні території Сталін настільки капітально зачищати не став. Ймовірно, його зупиняли два фактора. По-перше, довелося би депортувати на порядок більше людей - до 10 мільйонів осіб. По-друге, радянська пропаганда щосили сурмила, в тому числі і на міжнародній арені, що народи, в дійсності поневолені Сталіним в результаті пакту Молотов-Ріббентроп, нібито добровільно увійшли до складу Радянського Союзу. Якби довелося їх повністю депортувати, це серйозно погіршило б зовнішньополітичні позиції СРСР.

Щодо депортації кримських татар іноді можна почути думку, що це було зроблено для того, щоб створити «Каліфорнію в Криму» - Кримську автономію для радянських євреїв. Це припущення не видається обгрунтованим. «Каліфорнія в Криму» була чисто пропагандистським проектом, спрямованим на виманювання грошей у багатих американських євреїв нібито для фінансування майбутньої єврейської колонізації в Криму. Насправді, вже в 1943 році в СРСР почалася боротьба з космополітами і перш за все з євреями, яких намагалися більше не висувати на керівні посади. В таких умовах не могло бути й мови про єврейську автономію в Криму. Та й відповідний проект Соломон Міхоелс і Єврейський Антифашистський Комітет подали в уряд вже після того, як депортація татар була здійснена.

Деякі російські історики стверджують, що Сталін серйозно побоювався, що Туреччина може вступити у війну на боці Німеччини, і тому поспішив зачистити Крим від протурецьки налаштованих татар. Зауважу, що думати, ніби в травні 44-го Туреччина стане союзником Гітлера, міг хіба що божевільний. Навпаки, навесні і влітку 1942 року Сталін всерйоз збирався напасти на Туреччину. Відповідні плани були розроблені в штабі Закавказького військового округу, і почалося перекидання військ. Однак розгром Червоної Армії в Криму і під Харковом і подальший німецький наступ на Північному Кавказі тоді врятували Туреччину від радянського навали. Однак «турецький слід» в кримськотатарській депортації здається найбільш перспективним, але тільки в зв'язку зі сталінськими планами включити Туреччину в свою сферу впливу, не зупиняючись і перед війною з нею. Цей план, як відомо, Сталін намагався здійснити в 1945-1946 роках, але змушений був відступити через тверду позицію США і Англії. У світлі прийдешньої війни з Туреччиною Крим, який в цій війні грав би роль «непотоплюваного радянського авіаносця», дійсно мало сенс зачистити від татар, лояльних до Туреччини.

Вранці 18 травня депортація почалася, а вже 20 травня до 16.00 вже закінчилася. У ній взяли участь понад 32 тис. бійців військ НКВС. Депортованим відводилося до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. У телеграмі НКВС на ім'я Сталіна було зазначено, що за три дні депортації піддалося 183 155 осіб. У наступні кілька тижнів загальне число депортованих перевищило 210 тис. осіб за рахунок відкликаних з Червоної Армії і депортованих з територій за межами Криму. За офіційними даними, під час перевезення загинула 191 людина. У листопаді 1944 року в місцях виселення перебували 193 865 кримських татар, з них в Узбекистані - 151 136, в Марійській АРСР - 8 597, в Казахській РСР - 4 286. Решта були розподілені «для використання на роботах», інші - «для використання на роботах» до Молотовської (10 555), Кемеровської (6 743), Горьківської (5 095), Свердловської (3 594), Іванівської (2 800), Ярославської (1 059) областей Росії. Тільки в Узбекистані за перші 6 місяців перебування загинуло 16 052 кримських татарина. Ще близько 16 тис. татар загинуло під час голоду 1946-1947 років. Кримсько-татарська громада вважає, що депортованих було значно більше. За даними Національного руху кримських татар, всього з Криму було вислано 112 078 сімей або 423 100 осіб, що вдвічі перевищує дані НКВС. Однак це суперечить даним перепису 1939 року, за якими в Криму проживало 218 879 кримських татар. Навіть якщо прийняти можливий 4% недооблік населення цим переписом і зростання населення в 1939-1941 роках приблизно на 4,5%, чисельність кримських татар, без урахування втрат у війні, навряд чи перевищувала 238 тис. осіб до кінця 41-го. З німцями евакуювалося не менше 3,3 тис. кримських татар. З урахуванням тих, хто загинув в лавах Червоної Армії, а також під час боротьби з партизанами в Криму (причому з обох сторін) число в 210 тис. депортованих видається цілком реалістичним.

Хоча в 1967 році кримські татари були частково реабілітовані, їх повернення до Криму почалося тільки в 1989 році, коли вийшла постанова Верховної Ради СРСР про засудження депортацій кримськотатарського та інших народів. Фактично майже весь час в складі СРСР кримські татари провели на положенні «неблагонадійного народу». Та й у нинішній Росії в їх лояльність не дуже вірять.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ