Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Чому референдум для Донбасу не спрацює

Кілька фактів про мало кому відому країну в Західній Африці
26 липня, 2018 - 13:11

Після зустрічі Трампа з Путіним з’явилася нова тема для розмов щодо Донбасу — референдум. Цікава тема й дуже демократична. В світовій політиці апробована вже не раз. Результати часто непередбачувані. Для бажаючих попаритись на цій темі пропоную невелику довідку про мало кому відому країну в Західній Африці — Сахарська Арабська Демократична Республіка (САДР). 

Населення — близько 300 000 чоловік (араби, бербери). Колишня іспанська колонія. Марокко вважала цю територію споконвічно своєю. Передбачаючи розвиток подій король Хасан II 6.11.1975 року організував так званий Зелений марш: понад 50 000 марокканців тільки з Кораном у руках (зелений — це колір ісламу) ввійшли на цю територію. Але ще з 1973 року за право народу, який жив на цих землях, мати власну державу воював Фронт ПОЛІСАРІО. Дещо запізнившись 27.02.1976 року Фронт проголосив створення Сахарської Арабської Демократичної Республіки. Почалась війна. Щоб убезпечити марокканців (а їх було вже приблизно 350 000) від нападок ПОЛІСАРІО була збудована «Марокканська стіна» з півночі на південь. Суцільний вал завдовжки 2200 км заввишки від 2-х до 6-ти метрів із колючим дротом, з вежами, з електронними датчиками тощо. Перед нею створили найбільше в світі заміноване поле. По один бік стіни, в бік моря, — майже 90% території. По другий бік, з боку Сахари, процентів 10% — так звана Вільна зона». Столицею САДР стало невеличке містечко Тифаріті на території Алжиру. Африканський Союз визнав САДР. На знак протесту Марокко вийшла із Африканського Союзу. 

Тільки 1991 року на цю проблему звернула увагу ООН. Під егідою ООН було підписано перемир’я, згідно з яким необхідно було провести референдум щодо майбутнього Західної Сахари. Було утворено місію ООН — NINURSO. Виконання резолюції ООН відразу зіткнулося з двома серйозними проблемами:

1. хто має право голосу? В «Південних провінціях», як їх називали в Марокко, склалось співвідношення між переселенцями і місцевим населенням як 3:1.

2. які питання повинні бути винесені на референдум? ПОЛІСАРІО — обов’язково про незалежність САДР, Марокко — проти, тільки про автономію в складі Марокко.

Після тривалої паузи 1997 року в Г’юстоні (США) знову домовлялись про референдум. Але пізніше виявилось, що в списки не потрапили переселенці. Марокко заблокувало процес.

1999 року королем Марокко став Мухамед VI. Він запропонував план широкої автономії. ПОЛІСАРІО відмовився. 2000 року з’явився «план Бейкера»: голосують усі. ПОЛІСАРІО і Алжир, який весь час підтримував його, виступили проти. Заблокувала його і Рада Безпеки ООН. 2003 року свій план розробила РБ ООН, де був пункт про незалежність Західної Сахари. Марокко, звичайно, заблокувало план. 2007 року в штаті Нью-Йорк уперше почались прямі перемовини між ПОЛІСАРІО і Марокко за участі Алжиру і Мавританії. 2008 року перемовини закінчились нічим.

В листопаді 2015 року РБ ООН провела закрите засідання щодо цієї проблеми. САДР не запрошувалась. Офіційних повідомлень не було. Але на всякий випадок король Мухамед VI заявив: «Марокко залишиться в Сахарі, а Сахара залишиться частиною Марокко назавжди».

За 40 років конфлікту ООН прийняла понад 70 резолюцій щодо Західної Сахари, демонструючи тим самим своє повне безсилля в цьому питанні. Абсолютну пасивність проявляє місія ООН, на яку щороку витрачається 55 мільйонів доларів. Європейський Союз, маючи свої інтереси і в Марокко, і в Алжирі, намагається притримуватись політики нейтралітету.  

САДР на початку визнали 84 країни. Пізніше 23 з них спростували визнання, 10 — заморозили. Невирішеність проблеми по лінії ООН змусила Марокко у лютому 2018 року відновити своє членство в Африканському Союзі в надії на його допомогу.

Тим часом на окупованих територіях Марокко успішно проводить політику «м’якої сили». Майже половина бюджету країни спрямовано на соціальні програми в «Південних провінціях» — будуються дороги, порти, школи, лікарні. Рівень грамотності тут значно вищий ніж у метрополії. Місцеві підприємці повністю звільнені від податків. Витративши 12,5 млрд доларів планується перетворити цей регіон на транспортний вузол всієї Західної Африки. Тут зосереджено 80% світового виробництва фосфатів. Поблизу узбережжя знайдено великі поклади нафти. Але міжнародні компанії не можуть тут працювати з-за санкцій. 

Отже, референдум в умовах полярних позицій двох конфліктуючих сторін, не може бути реальним інструментом розв’язання проблеми. При відсутності силової складової політичні, дипломатичні зусилля не приносять бажаного результату.

На закінчення приклад «успішного» проведення референдуму. В результаті такого демократичного волевиявлення народу 2011 року від Судану відділились південні райони і була утворена Республіка Південний Судан. Почались 7 років майже безперервної громадянської війни за владу. Загинули десятки тисяч людей. Понад 2 млн переселенців. Усе населення постійно потерпає від голоду. На сьогодні домовились про наступне перемир’я. Було б добре, якби назавжди. 

Не завжди класичні демократичні інструменти спрацьовують на користь народу.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments