Чи бути Другій Корейській війні?
Корейський півострів, як здається, стає дедалі ближче до великої війни. Останнє випробування міжконтинентальної балістичної ракети, здійснене Північною Кореєю, загрожує переповнити чашу терпіння Дональда Трампа. Він та інші американські офіційні особи заявили про те, що не виключають військової реакції на дії КНДР. Адже нова ракета може досягти Аляски, незважаючи на те, що російська делегація так зворушливо боролася в Радбезі ООН, щоб не називати її балістичною. Без сумніву, Кім Чен Ин своєю агресивною поведінкою «дістав» не лише Америку, Японію, Південну Корею і західні країни, але й свого єдиного формального союзника — Китай. Питання в іншому — якою може бути військова реакція США і наскільки вона може виявитися ефективною.
Перший крок, який здається найбільш очевидним в чисто військовому плані, — це масований ракетний удар по всіх об’єктах інфраструктури північнокорейських ракетної та ядерної програм. Напевно таку акцію засудять Китай та Росія, і, цілком можливо, також деякі з американських союзників, нехай і в досить завуальованих висловлюваннях. Однак навряд чи і Москва, і Пекін підуть далі словесних протестів. Тому такого штибу операцію Трамп може розраховувати провести без серйозної протидії, військової і дипломатичної. А от щодо того, що буде далі, можуть бути два різних сценарії. Перший сценарій, найоптимістичніший: Кім Чен Ин проковтує приниження й обмежується лише гучними словесними протестами і погрозами, а також демонстративними артилерійськими обстрілами позицій американських і південнокорейських військ, з мінімумом жертв, що дозволить уникнути подальшої військової ескалації. Але при цьому в Північній Кореї збережеться режим напівбожевільного диктатора, а ракетну й ядерну програми КНДР хоча й буде відкинуто на кілька років назад, проте вони не припиняться і з часом зможуть надолужити згаяне і відшкодувати втрати. І ніколи не буде 100-відсоткової гарантії, що знищено дійсно всі ключові об’єкти. Трамп підніме свій престиж в Америці, а можливо — й у світі, але ефект буде короткочасним. Одним ударом по ядерних і ракетних об’єктах Кім Чен Ина не скинеш.
Однак може бути й інший сценарій, песимістичний. Кім Чен Ин розсердиться серйоз, й у відповідь на американські удари по інфраструктурі ракетного й ядерного проектів КНДР завдасть масований ракетно-артилерійський удар по Сеулу із сотнями і тисячами жертв і з ймовірним використанням хімічної зброї, яка в Кім Чен Ина точно є. І тоді Вашингтону, хоч-не-хоч, доведеться розпочинати велику війну на Корейському півострові з повною окупацією північнокорейської території та об’єднанням «залізом і кров’ю» двох Корей. Який зі сценаріїв, оптимістичний або песимістичний, імовірнішиий, сьогодні сказати не можна. Але в будь-якому разі Трампу доводиться закладатися на найгірший варіант. Тому наносити удар по ракетній і ядерній інфраструктурі Північної Кореї американці зможуть лише тоді, коли будуть готові до великої війни проти Кім Чен Ина. А зараз до такої війни США точно не готові ні в дипломатичному, ні у військовому плані. Для того, щоб завершити таку підготовку, потрібно заручитися підтримкою хоча б деяких з американських союзників і провести з ними відповідні переговори. І, насамперед, необхідно заручитися згодою на велику війну уряду Південної Кореї, оскільки її армія буде відігравати головну роль в окупації північнокорейської території, і, поряд з населенням, зазнає найбільших втрат серед представників коаліції, що протистоїть Північній Кореї, особливо в перші дні війни, коли війська КНДР матимуть можливість обстрілювати південнокорейську територію, включаючи Сеул. Крім того, у разі возз’єднання Кореї після війни південнокорейському уряду доведеться нести основний тягар із відновлення зруйнованої війною території, з інтеграції північнокорейського населення і підвищення його життєвого рівня. Темпи економічного розвитку країни сповільняться, а обсяг її експорту скоротиться. Це, між іншим, вигідно Китаю, оскільки знизить південнокорейську конкуренцію в торгівлі. Завдання ж з інтеграції північнокорейців до складу єдиної Корейської держави є значно важчою і витратнішою порівняно з інтеграцією до складу єдиної Німецької держави східних німців.
На всі ці перемовини в американців має піти не менше місяця-двох. Але і в чисто військовому плані американці до більшої війні на Корейському півострові на разі не готові. Для цієї війни явно не вистачить нинішнього американського контингенту в Південній Кореї (28 тис. осіб, зокрема 20 тис. осіб — сухопутні війська) і в Японії (близько 50 тис. осіб). Для війни його доведеться щонайменше подвоїти. Крім того, оскільки військову операцію проти північнокорейського режиму напевно не буде санкціоновано Радою Безпеки ООН, де відповідну резолюцію цілком передбачувано буде заблоковано Китаєм і Росією, необхідно буде сформувати міжнародну коаліцію проти Північної Кореї. Найбільш ймовірний її склад, окрім США та Південної Кореї, це — Японія, Англія, Австралія, Нова Зеландія. Всі ці військові та дипломатичні зусилля, вважаю, потребуватимуть не менше ніж кілька місяців. Тож навіть якщо Трамп уже остаточно вирішив «розібратися» з Кім Чен Ином, принаймні кілька місяців дипломатія ще має. Хоча будь-якого прийнятного для США дипломатичного рішення не видно. Те, що всі мораторії на розвиток північнокорейської ракетної та ядерної програм не варті нічого, світова громадськість переконувалася вже неодноразово. Відтак військова кампанія навряд чи буде для США та їхніх союзників особливо складною, враховуючи крайню архаїчність озброєння і бойової техніки Північної Кореї, яка й досі зберігає на озброєнні радянські танки
Т-34. Швидше за все, північнокорейську армію буде розбито навіть у більш короткий термін, ніж армію Саддама Хусейна. Застосування ядерної зброї Кім Чен Ином малоймовірно, оскільки американська авіація у змозі знищити всі нечисленні північнокорейські носії такої зброї. Також і окупацію Північної Кореї буде легше здійснити, ніж окупацію Іраку, враховуючи невелику територію КНДР (всього 120,5 тис. кв км) і наявність досить численної південнокорейської армії. З іншого боку, багато північнокорейських біженців напевно опиняться в Китаї, і Пекін за бажання зможе підтримувати обмежену партизанську війну в Північній Кореї як засіб тиску на США та їхніх союзників.
