Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Чи чекати допомоги від ООН?

23 січня, 2018 - 18:26

Як відомо, у неділю заступник міністра України з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак висловив і бажання, і надію, що окупована Росією територія Донбасу повернеться до складу України (повернеться фактично, адже формальну приналежність її Україні визнають не тільки в Києві, а й у Москві) ще до кінця 2018 року. І додав: «У плані заходів генерального секретаря ООН на цей рік – розв’язання конфлікту на Донбасі. Протягом останніх трьох років цього в планах не було».

Оптимізм, звичайно, завжди краще песимізму, а духом падати в жодному разі не слід. Але перш ніж ми станемо розбирати, наскільки цей оптимізм ґрунтовний, потрібно сказати ось що. «Розв’язання» - слово дуже лукаве, воно може походити і від дієслова «розв’язувати», і від дієслова «розв’язати». Тож які ж плани Організації Об'єднаних Націй і її керівника Антоніу Гутерріша на 2018 рік стосовно донбаської проблеми? Збираються вони її цьогоріч розв’язувати (чим займається вся міжнародна громадськість ось уже майже чотири роки, а віз і нині там) – чи нарешті розв’язати раз і назавжди? А якщо друге, то як саме розв’язати?

Процитуємо офіційну замітку з сайту Центру новин ООН: «Антоніу Гутерріш закликав покінчити з «паралічем», який призвів до «заморожування» конфліктів у Європі. За його словами, країни континенту мають важелі, необхідні для подолання цих проблем: «Для врегулювання цих ситуацій треба протистояти небезпечній хвилі націоналізму і пожвавити роботу відповідних посередницьких ініціатив, включно з Нормандським форматом і Тристоронньою контактною групою щодо східної України...» ».

Начебто тепер оптимізму має поменшати. По суті, Гутерріш зіграв роль Капітана Очевидності: так, на сході України наявний конфлікт, він «заморожений», це не є добре і з цим треба щось робити. Хіба хтось за межами Росії стане заперечувати сказане? Ось тільки що саме робити? До того ж генсек не "пообіцяв" покінчити з паралічем, а лише «закликав» до цього. Але до розв’язання проблеми Донбасу закликає багато хто, наприклад Римський Папа - проте навряд чи Україні варто чекати від нього серйозної допомоги. Заклики - це лише слова, а Росія ось уже який рік доводить, що слова для неї нічого не означають. Вона визнає тільки силу, або військову, або економічну. На жаль, ні тієї, ні іншої генеральний секретар ООН не має в своєму розпорядженні.

А що ж має? У будь-якому разі засоби він пропонує перевірені, які під час перевірки довели свою неспроможність: «оживити роботу» в Нормандському форматі і в Тристороннійї групі. Але, даруйте, подібна робота велася не рік і не два, і весь цей час російський Васька слухав та їв. Які є підстави вважати, що тепер все стане інакше? Запитання насправді не зовсім риторичне, але про це трохи нижче.

Однак є й інший бік ситуації. Треба пам'ятати, що ООН - не стільки сила сама по собі, скільки рівнодіюча інших сил. У таких конфліктах, як донбаський, сам Гутерріш мало що зміг би зробити. Проте він про це заговорив і обіцяв, що ООН візьметься за цю справу. Тим часом, як правильно зазначив Гримчак, розмов про це не було вже досить довгий час - і раптом вони зазвучали знову.

Мабуть, цей факт варто було б зіставити з деякими іншими. Як відомо, ще наприкінці минулого року Білий Дім схвалив оснащення українських військ важким озброєнням, включно з протитанковими комплексами Javelin. Нещодавно у ЗМІ з'явилося уточнення: США мають намір не продавати Україні Javelin а поставляти їх безкоштовно. Це явний знак: у російсько-українському конфлікті Вашингтон виразно стає на бік Києва. Хтозна, чи обмежиться все одними поставками зброї?

Зовсім недавно Верховна Рада остаточно ухвалила  закон «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей», який зазвичай називають «законом про реінтеграцію». У цьому документі РФ прямо названо агресором, а Донбас офіційно проголошено окупованою територією - причому окупованою зовсім не примарними «ДНР» і «ЛНР». Навряд чи такий крок міг бути зроблений без схвалення (хоча б мовчазного) найбільш впливових країн Заходу. А це не сприяє зміцненню російських позицій на міжнародній арені.

Нарешті, вже вихідними піднесли сюрприз наші закляті друзі - поляки. Міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович, коментуючи включення своєї країни до Ради Безпеки ООН (де вона засідатиме протягом найближчих двох років), зауважив: «Для Польщі міжнародне право є основою міжнародного порядку, і ситуація, коли його порушують - а це відбувається також по сусідству з Польщею, на сході, щодо України - не може виступати запевненням безпеки».

Звичайно, це зовсім не означає, що старі польсько-українські рахунки кудись поділися - але у Варшаві, схоже, розуміють, що є дещо важливіше за них. Якщо міжнародне право можна порушувати щодо України, то щодо Польщі чому не можна? Вже краще підтримати один одного, щоб не допустити повторення ситуації XVIII століття, коли Росія проковтнула спершу Україну, а потім і Польщу, ослаблених взаємною боротьбою. А посваритися всмак можна буде і потім, коли спільна небезпека мине.

Все це - гирі на терезах, одні легші, інші - важчі. Антоніу Гутерріш і очолювані ним структури ООН - стрілка цих терезів. Слова генсека дають підстави вважати, що стрілка зараз схиляється на користь України. Не те щоб сильно, але схиляється, нехай навіть слова обережні, обтічні і залишають простір для різних тлумачень (тобто цілком звичайні для дипломата), але про ситуацію на сході України Гутерріш все ж заговорив. Хоча міг би й промовчати.

Однак будь-яка розсудлива людина вочевидь усвідомлює, наскільки величезна різниця між «здається, наші справи почали йти краще» і «ми повернемо Донбас уже в 2018 році». Так, причини для оптимізму є, але для дуже обережного оптимізму.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments