У боротьбі ніколи не здавайся!
Ярослав Галан, український письменник, журналіст, громадський діяч

Чи наважиться Путін на «різдвяний бліцкриг»?

15 грудня, 2014 - 11:31
Чи наважиться Путін на «різдвяний бліцкриг»?

Попри всі гучні заяви про зменшення напруженості на Донбасі та про нові перспективи, пов’язані з реалізацією Мінських угод, експертне середовище сьогодні обговорює не механізми мирного врегулювання на сході України та у відносинах між Росією й демократичним світом, а зовсім інші питання. По-перше, за допомогою яких методів та інструментів Путін найближчим часом збирається дестабілізувати ситуацію в Україні. По-друге, коли чекати нового більш чи менш масштабного вторгнення путінських військ на українську територію. По-третє, якими стануть напрями головних ударів цих військ.

Як бачимо, практично ні в кого, крім офіційних політтехнологів й аналітиків, не виникає сумніву, що нинішнє відносне затишшя – явище тимчасове, що характер чинного російського режиму залишається агресивно-імперським, що від Кремля слід очікувати нових експансіоністських акцій щодо сусідів та нових репресивних утисків щодо «внутрішніх ворогів», тобто тих 10-12 мільйонів російських громадян, чия свідомість не сп’яніла від «кримнаш».

Щодо методів й інструментів впливу на Україну, то висновки переважного числа аналітиків знов-таки збігаються: ближчим часом ітиметься про тиск – економічний та політичний, про підривну діяльність «п’ятої колони», в тому числі й низки номінально українських мас-медіа, про «точкові» терористичні акції, про скоординовані дії російських засобів масової дезінформації тощо. Тактична мета – постійне «розхитування» ситуації в Україні; стратегічна – за допомогою використання непродуманих чи відверто дурних дій тих чи інших українських владних структур домогтися дискредитації найпатріотичніших і найефективніших урядовців, регіональних керівників та військовиків, що, у свою чергу, істотно підірвало би здатність українців до опору.

Про час нового – в тій чи іншій формі – наступу Путіна на Україну ледь не всі експерти кажуть: весна 2015 року. Дехто називає більш точний час – березень. Чому саме весна і саме березень? Справа в тому, що у лютому виповниться рівно рік з початку західних санкцій проти Росії, тож лідери ЄС, США, Канади, Австралії ухвалюватимуть рішення про продовження цих санкцій в повному обсязі або їхнє повне чи часткове зняття. Об’єктивно Москві конче потрібно бодай декілька місяців, ба більше – бодай місяць послаблень санкцій, щоб дещо поліпшити економічне становище Росії та її міжнародний імідж і, головне, провести через західну банківську систему ряд фінансових операцій, які би зміцнили позиції Кремля – в тому числі і на Заході, адже проросійські політичні сили там потребують істотного, а разом із тим і цілком легального підживлення.

І, нарешті, якщо вести мову щодо напрямів майбутньої російської експансії, то експерти називають не тільки схід та південь – традиційні вже російські «напрями головного удару», - а й північ України.

Справа в тому, що ще влітку минулого року – тобто до Революції гідності – в Білорусі розпочалося розгортання потужного угруповання російських військ. Тоді це були льотчики, десантники, танкісти, ракетники – загальним числом до трьох тисяч «багнетів», розташованих на п’яти базах і перевдягнених у білоруську форму. Сьогодні це число значно збільшилося, і росіяни вже не перевдягаються у білоруські однострої – вояки у російській формі з’явилися поблизу кордону України, у Гомелі. Як вони розповіли місцевим жителям, «буде війна, а поки у нас ротація і підготовка». Красномовне визнання, чи не так? Бо ж «ротація» означає, що російські війська на кордоні з Україною з’явилися там щонайменше рік тому. Крім того, під час революційних подій в Україні на бойове чергування у Барановичах стала ланка винищувачів Су-27СМ3 зі складу ВПС Росії. А наступного року у Білорусі з’явиться суто російська авіабаза – не у Барановичах, де вона планувалася раніше, а в Бобруйську, поближче до України. Для початку туди перелетять 12 бойових винищувачів Су-27, два учбово-бойові Су-27 та чотири вертольота Мі-8. А далі там буде базуватися цілий російський винищувальний полк, і не лише він. Білоруські незалежні експерти вважають, що там можуть з’явитися російські фронтові бомбардувальники Су-34 та дальні Ту-22М3, а ще – перехоплювачі МіГ-31. Іншими словами, з цієї бази російська авіація зможе завдавати удари по Львову і Луцьку, Тернополю і Вінниці. А військово-транспортні вертольоти Мі-8 зможуть висаджувати російських десантників поблизу Чернігова та Києва…

Інакше кажучи, де-факто з’явився ще один оперативний напрям, на якому можлива агресія Росії, - північний. Знов-таки, на повну силу там росіяни розгорнуть свої війська навесні наступного року і це також є аргументом на користь припущення, що головні події розгорнуться саме у той час. І навіть якщо Росія не наважиться на пряме вторгнення в Україну з півночі, то сама загроза такого вторгнення відволікатиме значні українські сили. До цього слід додати можливість дій диверсійних груп та локальних «гуманітарних» висадок російських десантників – скажімо, якщо раптом десь на Волині хтось раптом скривдить громадян РФ, які невідь чого опиняться там, - і картина можливих російських акцій набуде свого майже повного завершення. Бо ж іще є Придністров’я – кадровий резерв терористів Донбасу та оплот не лише Росії, а й міжнародної мафії у північному Причорномор’ї.

Іншими словами, загрози з боку Росії українське експертне середовище вважає цілком реальними і ретельно аналізує всі ті сценарії, про які тут ішлося у тезовому вигляді. Проте, видається, недооціненим тут є один дуже важливий чинник, який зветься «Володимир Володимирович Путін».

Що означає наявність такого чинника? Те, що Росія може почати алогічні під оглядом здорового глузду і політичної доцільності дії, які водночас цілковито вписуються у парадигму поглядів і схем діяльності головного «кремлівського чекіста». Найближча в часі небезпека, пов’язана з такими діями, прив’язана до різдвяних канікул на Заході, коли від початку 20-х чисел грудня 2014 до 4-5 січня 2015 року там усе завмре. Тож Путін матиме у своєму розпорядженні два тижні, коли, за його уявленнями, Захід буде нездатний відреагувати на його активні дії, буде це масове вторгнення з кількох оперативних напрямів (в тому числі і з території Білорусі) чи масштабні підривні спецоперації (в тому числі й провокування заворушень не лише на сході чи півдні, а і на півночі України). А далі – переможець отримує все чи, принаймні, половину ним завойованого… Що Путін саме так ставиться до Заходу і що від нього можна чекати найнебезпечніших учинків, пише, зокрема, головний редактор «Русского журналу» Олександр Морозов. З ним можна не погоджуватися у плані традиційних для російських «системних лібералів» спроб привласнення спадщини українських мислителів, але немає підстав вважати, що він не знає Путіна чи готовий ховатися разом із ним і депутатами Держдуми до бункеру (подейкують, що такі протиатомні навчання у Москві вже поведені). Отже, цитую мовою оригіналу: «Дела у Кремля плохи. А это значит, что будут «нервные поступки»… Тут у нас «два горя»: первое - это то, что Путин, в силу биографии, характера и «героического мышления», сам назад не сдаст; второе горе: градус «борьбы с врагами» уже так высоко поднят, уже так подогрето общественное настроение – «Америка нас хочет погубить», что эту лихорадку уже не сбить никаким антибіотиком… Это означает, что при этих двух факторах может укрепляться только одна концепция: «не бзди, прорвемся!». У этой героической концепции («выход только спереди, дави на газ») три дефекта:

1. «На миру и смерть красна» - то есть коллективное самоубийство с определенного момента почитается за доблесть.

2. Внутри такой концепции уже нет никакой «оценки рисков».

3. Движение вперед начинает происходить уже в совершенно вымышленном пространстве…»

Ясна річ, ані «системні ліберали», ані мільярдери з оточення Путіна, ані значне число російських урядовців і навіть генералів не хочуть ховатися до протиатомного бункеру, розуміючи, що виходу з нього не буде. Тож не капітулянтство та поступки, а рішучий опір і готовність дати відсіч будь-яким спробам російської агресії на будь-яких оперативних напрямах і в будь-який час працюють на Україну і на падіння режиму «кремлівських чекістів». Сьогодні, як видається, головне – не впадати у пацифістські настрої та не робити непродуманих кроків, не розслаблятися надмірно у святковий період і в жодному разі не довіряти солодкоголосим заявам, які можуть пролунати з Кремля. Це стосується й української влади, й українського суспільства.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...