Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Дніпрельстан

1 лютого, 2017 - 21:03

Вщент зрусифіковані великі промислові міста на сході України майже сто років перебувають під владою червоних директорів, засланих із Москви під час індустріалізації. Зараз їм сутужно, як і всім нам, і ненависть великої частини їхніх мешканців спрямована не проти себе, бо це ж вони покірно обирали Кучму, Януковича, комуністів та Опозиційний блок, бо так веліли їм на роботі, а проти власне української державності, бо незалежна Україна  «відібрала» у них  роботу на застарілих підприємствах і шахтах, а тепер галичани цькують їх за «мову окупанта», ніби то так важливо, якою мовою ти спілкуєшся, коли немає грошей. Мало хто з них знає, що індустріалізація йшла один час в ногу з українізацією. У 20-х роках минулого століття, коли з’явилось багато нових слів, зокрема «Дніпрельстан». Під такою назвою 1930 року вийшли два випуски щодекадного часопису «Шлях індустріалізації». Власне, збірка статей технічного спрямування, які детально описували побудову Дніпрогесу та великих заводів. Там не поминали ще всує ні Леніна, ні Сталіна, ні Комуністичну партію. Статті написані чудовою українською мовою з  термінологією, яка нічим не нагадує понуре шамкання сучасних кальок з російської та погано перетравлених іншомовних слів. Слова звучать як музика: вапнярня, електровня, гідроелектровня, палуб, світлина, гребінка, копань, землесмок… Наприкінці збірки подається переклад термінів російською мовою. Ще нема Голодомору, ще нема розстрілів української еліти, але щось таке витає в повітрі.

Письменники Гео Шкурупій і Дмитро Бузько їдуть модним маршрутом по Дніпру на історичну будову, яку ніжно називають Дніпрельстан. Вони пишуть разом репортаж «Старим Дніпром в останній раз», і там є моменти, які разюче нагадують сьогодення. Оті спроби «зшити Україну» лагідною українізацією, про які так мило щебетали донедавна інтелігентні кияни та львів’яни, виявились провальними. Чому? Відповідь знаходимо в предавньому репортажі, який нарешті став доступним масовому українському читачеві, і це дуже добрий знак. Інформацію тепер неможливо приховати.

Отож, коротко. Двоє письменників прибувають на будову і зауважують не лише велич і красу людської праці. Щоправда, це коштувало життя тисячам українських селян і занапастило довкілля, але цього вони не знають. Зате в пік українізації зауважують, що на будівництві працює 60% українців, але не видається для них жодної української газети. І взагалі нуль культурного життя. Вони думають, як сюди б пасував театр  Леся Курбаса. І чому Держкомвидав не забезпечує робітників книжками. Незважаючи на те, що тут більшість робітників-українців, все тут написане російською мовою. І хто тут винен? А винна тут інженерно-технічна верхівка, ті самі червоні директори. Письменники безпомильно вгадують, хто продукує нехіть до української мови та культури. Вищий і середній інженерно-технічний персонал, який піднесла до рівня еліти індустріалізація. Навіть коли все це спочило в бозі у 90-ті, від них у промислових регіонах залежало все: медицина, освіта, культура. Індустріалізація виродилась в індустріальний феодалізм. Селянин, який втікав від колгоспних злиднів, просто переходив в інший стан рабської залежності. Майстер  не розумів української, бо її «не розуміли» начальник цеху і директор заводу. Даремно, що філологи під час короткого періоду українізації напрацювали технічну та наукову термінологію, їх ще й висміяли, а весь цей пласт словників та відповідної літератури осів через кілька років на дно. А коли суспільство отримало до нього доступ, його мізки вже всохли до сприйняття усього цього мовного розмаїття. Але коні, звісно, не винні. Багато з них раніше вбивало галичан, що мріяли про соборну Україну, ну і, звичайно, великоросійський шовінізм нікуди не подівся.

Їдучи з Запоріжжя до Херсона, наші мандрівники мали розмови, від яких у них волосся ставало сторчма: «Українізація – це насильство. Українські селяни всі говорять зіпсованою російською мовою. Українська мова – це суржик, це вигадка петлюрівців. І, нарешті, сам старший інспектор Дніпрельстану, інженер Ковгун, заявив, що українців привезено з Галичини». На що йому хлопці відповіли, що він повірить, коли йому скажуть, ніби мавпу вигадали німці. І головне, що цікаво, ці противники українізації  нарікали, що Москва все гребе під себе, а вони – нащадки козаків і їм образливо.

Восени я побувала на Хортиці і чула, якою мовою розмовляють нащадки запорожців. Шкода, що  не чути нічого про воскресіння мертвих, а то б потопили правнуків поганих у Дніпрі.

А слово «Дніпрельстан», пишуть автори репортажу, вперто ігнорувалось  пресою.

Власне, коли прочитаєш цей текст, то помалу починаєш вважати, що хрестовий похід проти українізації під час війни (2014 - років…) це не дежавю, а якийсь замшілий атракціон у стилі «Парку юрського періоду», якого бридко навіть торкатись і хочеться негайно помити руки. Попри це і дуже зручна нагода побачити, хто опиниться на якому боці барикад. І немає іншого способу вичистити авгієві стайні, ніж той, який вигадав Геракл.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments