Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

До ситуації навколо Петра Павленського

12 грудня, 2017 - 21:40

Текст нижче писався як чернетка Звернення однієї правозахисної організації, в якій я перебуваю, але отримав підтримку лише двох її членів, тому звернення від організації не вийшло. Я, звичайно, розумію тих, хто розчарувався в Павленському після історії з актрисою "Театру-Doc", а тим більше після підпалу ним паризького банку. Знайшов спільне  - ФСБ і солідний буржуазний банк. Нічого спільного.

А якщо взагалі є сумнів в такому акціонізмі з прибиванням власних яєць до Червоної площі або сумнів у його, Павленського, адекватності, то про яку підтримку може йтися.

Але я ж якраз уважний і упереджений спостерігач за перформансами Павленського і віддаю належне його вмінню зробити подію з м'яса, шкіри і хрящів власного тіла, запропонувавши тіло в обмін на акустику. Знущання над собою (нормальне мучеництво) як відлуння, як газета, як громадський резонанс.

Мені відмовили в підтримці, але я не маю іншої можливості підтримати Павленського, як опублікувати це звернення. До кого, навіщо, я сам не знаю, французький суддя не прочитає, пострадянський інтелігент прикро відвернеться, путініст порадіє розбрату в середовищі непримиренних правозахисників. Та й текст спочатку писався як компромісний (що для мене подвиг самознищення), але я хотів підтримки Павленського, а міняти щось зараз у цих словах (хіба що «ми» чернетки замінив на реальне і остаточне «я») не бачу резону.

Так, у нас після перебудови все буржуазне - і влада, і опозиція, але, щоб побачити це, треба дивитися з боку, а чи треба?

Я не знаю, чи хоче Павленський у в'язницю, в російську хотів, але чого він точно боїться - це позбавлення публічності, канути в безодню німоти, бути прийнятим за іншого. Тому моє Звернення - це заклик до простору: не переплутайте, перед вами людина, яка здійснює вчинки з художнім підтекстом. Не загубіть його, підтекст тобто. Не пропусти його, простір, що чує майбутнього поклик.

Звернення

Художник Петро Павленський підпалив пройми вікон Французького банку в Парижі, залишився чекати появи поліції і добровільно здався владі. Його затримали, піддали психіатричній експертизі, а тепер проводять слідство, намагаючись досконально з'ясувати, що це було.

Не ставлячи під сумнів компетентність французької поліції, не закликаючи негайно звільнити радикального художника, звертаю увагу, що підпал банку в Парижі, якою б суперечливою і неприйнятною ця акція не була, це не хуліганська витівка, не терористичний акт, а мистецька акція відомого своєю критикою путінського режиму радикального художника.

Петро Павленський за останні роки в Росії перетворився на одного з найяскравіших і незвичайних художників-акціоністів. Його знамениті перформанси викликали страх і розгубленість російської влади і емоційну підтримку частини освіченого прошарку в Росії.

Так було, коли Павленський зашив собі рота, протестуючи проти переслідування групи Pussy Riot і утисків свободи слова в Росії. Так було, коли він роздягнувся й обмотав себе колючим дротом, коли прибив свої тестикули до бруківки Червоної площі, коли підпалив двері репресивної російської спецслужби в будівлі ФСБ в Москві. Він шукав і знаходив яскраві, люті і неповторні образи протесту проти несвободи. І це, в свою чергу, знаходило вдячну підтримку в середовищі інтелігенції, прихильників актуального мистецтва, противників авторитарного режиму Володимира Путіна.

Його остання акція, що стала причиною його арешту, підпал банку в Парижі, викликала в опозиційному середовищі Росії куди менше підтримки. Далеко не всі зрозуміли, що хотів сказати цією акцією художник і чи було його висловлювання настільки ж необхідним і влучним, як і раніше. А якщо і зрозуміли, то не погодилися. Багатьох неприємно вразило, що Павленський, який отримав статус політичного біженця у Франції, дуже швидко поставив Францію на одну дошку з путінською Росією, що й підтвердив своєю акцією в Парижі.

Я, безумовно, не вважаю художника, в цьому випадку Петра Павленського, надлюдиною, яка стоїть над законом, має окреме право на порушення закону. Порушив закон – маєш бути підданий суду, і це повною мірою стосується Петра Павленського.

Але судження про Павленського буде неточним і неповним, якщо його акція буде розглянута як хуліганський вчинок або акт терору. Павленський - не підліток з околиці, який підпалює машини, щоб висловити свій соціальний протест. Не терорист, який ненавидить увесь світ. Павленський - художник, видатний, самобутній і безстрашний, а часом безрозсудний, і ненавидить він несправедливість в рамках свого розуміння. І його можна і потрібно судити, поміщаючи його акцію в контекст того, що роблять художники, розмовляючи з навколишнім суспільством за допомогою своїх перформансів.

Ці перформанси можуть бути більш вдалими і зрозумілими глядачам або незрозумілими, неприємними і такими, що багатьма відкидаються, як це сталося з Павленським у Парижі. Але він всією своєю кар'єрою політичного акціоніста довів свою жахаючу щирість, що іноді переходить у банальну наївність. І дуже часто переступає закон і наше уявлення про норму.

Я вважаю, що за акцію в Парижі Павленський повинен бути підданий справедливому, голосному і публічному суду. Але суду не над неповнолітнім хуліганом, не над неврастеніком, який не володіє собою, а над знаменитим художником, що має великі заслуги перед російським мистецтвом і переступив через закон для більш яскравого, але дуже суперечливого висловлювання.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments