Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Два глухих кута у Сирії

Перший має стосунок до розслідування застосування хімічної зброї, другий — загалом до громадянської війни у цій країні
20 листопада, 2017 - 14:14

Росія благополучно торпедувала роботу Спільного механізму ООН та Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) щодо розслідування хімічних атак у Сирії, чотири рази наклавши в Раді Безпеки ООН вето на проекти резолюцій, які передбачали продовження мандата Спільного механізму, зокрема чисто технічне — на 30 днів. Мандат, що діяв, закінчився 18 листопада, і на разі жодного міжнародного механізму розслідування можливих майбутніх хімічних атак у Сирії не існує. Росія поводилася настільки зухвало лише для того, щоб захистити свого союзника, президента Башара Асада, від звинувачень у використанні хімічної зброї, що йдуть від авторитетного міжнародного органу. Роздратування Москви викликав висновок Спільного механізму ООН-ОЗХЗ про те, що хімічну атаку в населеному пункті Хан-Шейхун у провінції Ідліб 4 квітня цього року, жертвою якої стали не менше 89 осіб, а постраждало ще 557, було здійснено силами Башара Асада. Ця атака, нагадаю, викликала збройну відповідь США, в результаті якої базі ВПС Сирії Еш-Шайрат, звідки вилетіли літаки, що проводили атаку, було завдано значної шкоди.

Що ж зміниться з ліквідацією механізму ООН-ОЗХЗ? Може зрости ризик застосування хімічної зброї сирійською урядовою армією. На застосування хімічної зброї з боку ІДІЛ відсутність механізму з розслідування застосування хімічної зброї жодним чином не вплине, оскільки ООН ісламістам не указ. Утім, ресурси ісламістів у цьому плані порівняно з ресурсами урядових сил є мізерними. Але й Башар Асад навряд чи отримає реальну свободу рук у справі застосування забороненої зброї. Просто та сама Америка в разі наступної хімічної атаки у Сирії не буде звертатися до міжнародних структур для розслідування інциденту, а буде діяти, ґрунтуючись лише на даних власних розвідувальних служб. І якщо ці дані будуть вказувати на вину урядових сил, буде така сама відповідь, яка вже була у вигляді ракетного обстрілу Еш-Шайрата.

Росія ж відкрито демонструє, що не зацікавлена у функціонуванні спільного механізму ООН-ОЗХЗ. Як заявив російський представник після чергового вето Москви в Раді Безпеки ООН, «будь-яке продовження мандата ОЗХЗ можливо для нас лише за умови виправлення фундаментальних недоліків у його роботі». Всі недоліки, на думку Москви, зводяться до того, що міжнародні слідчі однозначно вказують на режим Асада як на винуватця переважної більшості випадків застосування хімічної зброї в Сирії. Російській стороні хотілося б, щоб експерти ООН орієнтувалися не на показання засобів об’єктивного контролю іноземних держав і не на дані незалежних правозахисних організацій, але відвідували райони, контрольовані сирійською урядовою армією, повною мірою враховуючи абсурдні версії, висунуті офіційним Дамаском. Крім того, Росія хотіла б, щоб експерти ООН-ОЗХЗ відвідували також місця атак, контрольовані ісламістами. Оскільки експерти робити цього явно не будуть з міркувань безпеки, завжди можна буде заблокувати підготовку доповідей ОЗХЗ під приводом неможливості дослідити ситуацію безпосередньо на місці інциденту.

Як можна зрозуміти, Росія також хотіла б замінити нинішнього главу спільного механізму ОЗХЗ-ООН із розслідування випадків застосування хімзброї в Сирії гватемальця Едмонда Мюле, якого в Кремлі підозрюють у тісних зв’язках із США, на когось більш поступливого. Ймовірно, Москву б влаштувало, щоб у Сирії був такий Спільний механізм ОЗХЗ-ООН, який в жодному випадку не міг би точно встановити, хто є винуватцем чергової хімічної атаки. Це дозволило б Асаду безкарно застосовувати хімічну зброю, кожен раз прикриваючись невизначеними висновками міжнародних спостерігачів. Однак таке становище не влаштовує США та їхніх союзників. Тому шансів на досягнення найближчим часом компромісу із цього питання небагато.

Тупик у питанні розслідування застосування хімічної зброї в Сирії відображає загальний глухий кут, в який зайшла громадянська війна у цій країні. Очолювана США міжнародна коаліція, що включає іракську армію й ополчення, курдські загони та загони поміркованої опозиції Сирії (зокрема протурецькі угруповання) й авіасполучення країн НАТО, разом із паралельно діючою сирійською урядовою армією і російським авіаційним і сухопутним контингентом, який підтримує її, домоглася помітних успіхів. ІДІЛ змушена була залишити практично всі міста, що раніше контролювалися нею в Сирії та Іраку. При цьому фактично відбувся поділ Сирії на зони впливу. Райони, розташовані північніше від Євфрату й прилеглі до турецького кордону за підтримки США, контролюють противники Асада. Центральні та південні райони Сирії контролюються переважно сирійською урядовою армією за підтримки російського контингенту, загонів «Хезболли» та загонів іранського «Корпусу вартових ісламської революції». Але тут є ще значні анклави, зайняті різними антиасадівськими угрупованнями. При цьому військам обох коаліцій також доводиться вести бої із залишками загонів «Ісламської держави», які, з огляду на партизанський характер війни, можуть затягнутися надовго.

Розділ Сирії на зони впливу, що склався, не влаштовує жодну з протиборчих коаліцій. США не хотіли б утворення фактично незалежної держави курдів Сирії та Іраку біля кордонів Сирії. І ще більше цього не хоче Туреччина. Однак Вашингтон після серйозної поразки, завданої коаліцією ІДІЛ, схоже, ще не має чіткої стратегії дій у Сирії. І США, і Туреччина хотіли б врегулювання сирійського конфлікту за допомогою формування компромісного коаліційного уряду, але без участі в ньому Башара Асада та його родини, натомість із широкою автономією окремих районів країни. Однак проти цього виступають як сирійські прихильники Асада, так і Росія з Іраном.

Тому безвихідна ситуація загрожує затягнутися надовго. А російські ресурси підтримки Асада теж не є безмежними. Через це Москва хотіла б швидше досягти врегулювання на своїх умовах, використовуючи успіхи урядових та російських військ. Однак опоненти Асада навряд чи підуть на таке врегулювання. З іншого боку, навіть за допомогою іранських і ліванських добровольців та російських ПВК у сирійській урядовій армії не вистачить сил для контролю знову завойованих великих територій з вороже налаштованим населенням. А це робить неминучим новий спалах антиурядових збройних виступів після відходу з того чи іншого району значної частини армії Асада.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments