Два голі королі
Дебати Олексія Навального й Ігоря Стрєлкова-Гіркіна за великим рахунком не принесли успіху ні тому, ні іншому. У першій частині дебатів, присвяченій проблемам боротьби з російською корупцією, Навальний виглядав переконливішим. Він цілком розумно вказував на те, що для того, щоб знизити рівень корупції до прийнятного рівня (перемогти це зло повністю не зміг ніхто, ніде і ніколи, навіть тоталітарні режими) необхідні чесні і вільні вибори, вільні ЗМІ і повна незалежність судової системи, в тому числі від президента. А також свобода проведення антикорупційних розслідувань недержавними незалежними організаціями, на кшталт «Фонду боротьби з корупцією» самого Навального, який він обіцяє зберегти і в тому випадку, якщо стане президентом Росії. Всі ці ідеї дуже непогано було б застосувати в Україні, де все-таки як-не-як уже існують більш-менш вільні вибори і вільні ЗМІ. А ось із незалежною судовою системою справа зовсім швах. Що, до речі сказати, доводить, що, крім усіх запропонованих Навальним реформ, необхідна ще й політична воля до боротьби з корупцією у тих, хто перебуває при владі, нехай навіть і в результаті вільних і демократичних виборів.
Стрєлков зміг протиставити програмі Навального лише свою ідею «марксистської монархії» та кумедний афоризм щодо того, що "марксизм не Маркс вигадав". Як можна було зрозуміти, Ігор Іванович (він же Всеволодович) мислить монархію такого роду як якийсь ідеальний лад, покликаний синтезувати всі досягнення (здебільшого - уявні) як радянського, так і дорадянського періоду історії Росії. А ідеальною економічною системою для боротьби з корупцією Стрєлков мислить повне здержавлення економіки з метою вигнання з неї олігархів. Можна не сумніватися, що як політична, так і економічна програма колишнього лідера Новоросії є утопіями, що не мають шансів на реальне втілення в життя. У разі ж, якщо б подібна утопія раптом стала дійсністю, в такій державі корупція цвіла б ще яскравішим кольором, ніж у сучасній Росії.
А ось на питаннях відносин Росії із Заходом і Донбасом та Кримом Навальний відверто поплив. З приводу того, як він збирається будувати відносини із західними державами в разі свого приходу до влади, Олексій Анатолійович взагалі не зміг сказати нічого зрозумілого. Про економічні санкції проти Росії, прийняті у зв'язку з її агресією в Криму і на Донбасі, він заявив, що гаряче підтримує ті санкції, які спрямовані проти Володимира Путіна і його оточення, але в той же час проти секторальних санкцій, які зачіпають інтереси російського народу. Хоча цілком очевидно, що якраз фінансові та візові санкції проти путінських дружків великого впливу на Росію не мають, оскільки існує безліч способів їх обійти. А ось секторальні санкції, до прийняття яких сьогодні як ніколи раніше близький американський Конгрес, є настільки руйнівними, що дійсно можуть серйозно вплинути на російську зовнішню політику. Соратників ж Путіна, на кшталт Тимченка і братів Ротенбергів, Навальний без тіні іронії назвав «безрідними космополітами». Що цілком видає притаманну йому ксенофобію.
Коли ж мова зайшла про Україну, Стрєлков виглядав повним переможцем. Не можна сказати, що він говорив щось оригінальне або правдиве. Але тримався впевнено і відверто, без будь-яких вагань, озвучував крайні ідеї, настільки люб'язні серцю російських націонал-імперіалістів, а апелював до свого «бойового минулого». Навальний же виступав проти війни на Донбасі головним чином тому, що це вартує Росії дуже великих грошей, яких у скарбниці немає. Ну, ще воювати погано, тому що по обидва боки гинуть люди. Але ні слова ні про протиправні дії Росії, що й викликали цю війну, ні про злочини сепаратистів, ні про участь у війні «зелених чоловічків» і цивільних добровольців з Росії, ні про моральне засудження російської агресії. Навальний говорив про десять тисяч загиблих на Донбасі. Насправді, за моїми підрахунками, їх приблизно уп'ятеро більше. А Стрєлков наполягав, що в донецькому таборі під його командуванням 95% становили місцеві уродженці і тільки 5% - добровольці з Росії. Тут Ігор Іванович відверто брехав. За моїми оцінками, серед убитих у Донбаській війні близько 60% становлять російські добровольці і військовослужбовці російської регулярної армії. Також Стрєлкову довелося брехати щодо малазійського «Боїнга». Він на блакитному оці стверджував, що його ополчення до знищення літака жодного відношення не має. І зрікся власних захоплених слів по гарячих слідах з приводу збитої машини, які квапливо видалив, коли з'ясувалося, що збитий літак виявився не українським, а малазійськім. Однак Навальний не став дотискати свого опонента доказами, що свідчать, що «Боїнг» був знищений російським «Буком».
Стрєлков мав не надто виграшний вигляд і тоді, коли відмовлявся прояснювати обставини того, як він потрапив на Донбас і як звідти втік, посилаючись на «військову таємницю» і «честь офіцера». Подібна ухильність явно не додала йому прихильників. Єдине, що Стрєлков чітко намагався донести до Кремля, так це те, що, на відміну від Навального, він не збирається ставати президентом Росії. Ймовірно, тут він Путіна переконав. Зате навряд чи переконав аудиторію, що розбіжності з Путіним почалися тоді, коли Володимир Володимирович відмовився приєднувати до Росії 8 областей «Новоросії». Насправді саме такою і була мета Росії на ранній стадії конфлікту. Від неї довелося відмовитися тільки тоді, коли стало зрозуміло, що за межами Донецька і Луганська проект має дуже слабку підтримку.
Навальний цілком солідаризувався зі Стрєлковим у тому, що росіяни є найбільшим «розділеним народом» у Європі. Що видає його, як і Стрєлкова, прихильність до націонал-імперіалізму. Коли Ігор Іванович каже, що Олексій Анатолійович не є російським націоналістом, він має цілковиту рацію. Тільки й Стрєлков – у жодному разі не російський націоналіст. Обидва вони мріють лише про відродження імперії, в якій би росіяни грали чільну роль. Просто націонал-імперіалізм Навального більш замаскований. Коли Навальний дорікає Стрєлкову, що той прагне «негайно» приєднати Білорусію до Росії, це означає лише, що Навальний теж не проти приєднати Білорусію, але вважає, що цей крок слід зробити пізніше. З приводу ж передачі контролю над українсько-російським кордоном на Донбасі українській стороні він висловився в тому сенсі, що це «складний і болісний процес». А також заявив, що росіяни на Донбасі вимагають захисту. Тему Криму співрозмовники не встигли обговорити, але немає сумнівів, що після таких слів про Донбас Навальний категорично відмовиться повертати півострів Україні. Швидше за все, в разі свого приходу до влади Навальний (хоча наступником Путіна можуть виявитися зовсім інші люди), він не стане йти з Донбасу, а, принаймні, спочатку спробує продовжити путінську політику з іншими людьми і в більш помірному варіанті.
