Дволика свобода
або Чому не можна вповні покладатися на союзників
Багатьох українців прикро вражають проросійські жести, що регулярно трапляються в країнах умовного Заходу. З останніх таких подій – «колорадська» стрічка Папи Римського (він, до речі, вже не вперше відзначається на цій почесній ниві) та фотографування керівника Південноморавського краю Чехії Гашека (яке прізвище!) з російськими байкерами під прапором «ДНР».
Цим можна справедливо обурюватися. Можна аналізувати причини – від розбіжностей між країнами ЄС і низької суб’єктності Союзу до традиційно близької до нуля поінформованості про Україну, теперішні й колишні в ній події. А можна і подякувати «альтернативно налаштованим» західним сусідам за практично безкоштовні уроки. Уроки того, що не варто безоглядно сподіватися на союзників чи сусідів, не варто ідеалізовувати жодні союзи, альянси та інші утворення, не варто вірити в стовідсоткове сповідування ними задекларованих принципів і цінностей. Уроки про те, що світ не чорно-білий.
Усвідомлення безальтернативності в нинішніх обставинах союзництва з США, НАТО, ЄС не повинно позбавляти нас критичного мислення. Прикладів, доказів багато. Вони не обмежуються такими глобально-політичними фактами, як історія з Будапештським меморандумом, Мюнхенською змовою чи іншими симпатичними сюжетами. Свідчить і така на перший погляд не істотна в цьому питанні сфера, як література.
Днями я читав чудову книжку німецького поета Райнера Кунце в перекладі Петра Рихла. І в примітках натрапив на один характерний повчальний випадок. Ідеться про сталінські репресії в повоєнній Чехословаччині та різну реакцію на них західних інтелектуалів, письменників. Процитую.
«... В листопаді 1951 р. Празі почалися арешти у зв'язку з т.зв. процесом Шлянського (Сланського – О.К.), під час якого до смертної кари було засуджено 11 звинувачених. Йому передувала ідеологічна кампанія проти померлого 1919 р. (насправді в 1949 – О.К.) поета Франтішека Галяса (Галаса – О.К.) й таємний процес проти сюрреалістичного лірика Завіса Каляндри (Завіша Каландри – О.К.), якого було страчено. Мілан Кундера згадує: "Бібл, з широко розкритими від жаху очима, спитав мене: "Ви чули про реакцію Елюара?" І він розповів мені, що Андре Бретон звернувся до Елюара з відкритим листом, у якому закликав його спростувати звинувачення проти їхнього спільного друга Каляндри, проте Елюар відмовився публічно захищати "ворога народу"...».
Сюжет, насправді, класичний, і те, що він не дуже популярний в нас, теж про щось говорить. Історію цю можна прочитати в ефектному, образному виконанні у «Книзі сміху і забуття» Кундери, в англомовній «Культурній і літературній історії Праги» тощо. Сюрреаліст, один із символів західної культури ХХ століття, автор вірша «Свобода», що його розкидали англійські літаки над окупованою нацистами Францією, як бачимо, преспокійно міг відмахнутися від страти свого приятеля сталіністами. Чи варто на цьому тлі дивуватися й прикритися, що хтось не перейнявся боротьбою за свободу України? Друзі й союзники потрібні, але вони ніколи не замінять тебе самого.
