Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Етика постколоніалізму

10 вересня, 2018 - 21:19

Вчора, 6 вересня, правоохоронці затримали голову Громадської ради при ГУ ДФС України в місті Києві під час одержання хабаря в розмірі 45 тис. доларів. Представник громадськості в даному випадку виступала у якості посередника. Гроші вона мала передати далі - службовцям структурного підрозділу фіскальної служби однієї з областей. Ну що тут скажеш. Люди, схильні до злочинів, є  будь-якій структурі. В тому числі і в громадському секторі. Але чомусь здається, що реакція суспільства на цей епізод буде млявою. Адже це ж не чиновниця, не депутат і не президент. Про що тоді говорити? І тут ми підходимо до дуже важливого питання: «Чому ми такі бідні?» - Бо дурні? Аж ніяк. Вся справа в етиці постколоніалізму.

Не секрет, що боротьба з корупцією в Україні відокремлена від з морально-етичної складової цього явища. Так, наприклад, суспільство, яке не звикло сплачувати податки, нещадно критикує тільки тих «багатіїв», які відокремлені від нього екраном телевізору. Дуже просто обурюватися розкішним відпочинком президента - не за державний, зауважимо, рахунок. І важко відмовитися від потискання руки знайомому корупціонеру. Особливо якщо він твій особистий сусід, друг, сват, брат. Ви не помічали, як люди, які клянуть абстрактну «злочинну владу», ламають шапку перед місцевим царьком, головним лікарем районної лікарні та коханкою обласного прокурора? Як вони захоплено затримують подих, коли по розбитих вулицях проносяться дорогі авто, за кермом яких сидять сором‘язливі бюрократичні трудящі? «Вміє людина! Молодець! Заробив!». Неважко помітити, що велика частина критиків, хотіла би бути на «хлібному місці». Хоча, про сором‘язливість розкрадачів - то вже перебільшення. В українському суспільстві не прийнято приховувати нетрудові доходи. Ба більше. Людиною, яка маючи посаду, не має палацу, зазвичай нехтують - «Ну і дурень». Це теж один з проявів подвійної псевдоморалі - корупціонера може як годиться і ненавидять, але високопосадовця, який живе на зароблене в Україні, ніколи не підтримують схвальним рейтингом довіри.

Інколи складається враження, що суспільна думка не зовсім визначилася, а що ж таке «чесно зароблені гроші». Тому і шельмує частіше за статусом, а не за «складом злочину». Давайте згадаємо, як журналістам, громадським активістам і народним депутатам, які досі вдають з себе громадських журналістів, пробачаються ново-квартири, дорогий відпочинок та статусні авто. Як суспільство схвалює бізнесюків, які і не думають виходити з тіні. Або як отримувачі західних грантів не соромляться аргументувати шалені прибутки тим, що «у держави ж вони ані копійки не вкрали». Суспільство, в якому можна безкарно хизуватися майном, купленим на хабарі, приречене на корупцію. В Україні геть відсутній інститут репутації. За ганебні вчинки тут майже нікого не піддають суспільній обструкції, як це традиційно відбувається в здорових суспільствах. Лікар - неуч, або вчителька-пропагандистка не будуть з ганьбою викинуті з професійних спільнот. А от людина принципова, борець за права, скоріше за все залишиться на самоті, відчуваючи на собі зневагу колег та сусідів. Відсутність морально-етичних норм в суспільстві є причиною аморальної епідемії, яка захлеснула країну. 

А тепер повернемося до пані громадської активістки. Вона є засновником кількох комерційних фірм, має непогані прибутки та позиціонує себе саме як представника заможного середнього прошарку. Тоді чому ж погодилася бути ланцюжком в системі експропріації грошей бізнесменів на користь бюрократії? Можливо тому, що з точки зору етики капіталізму те, що вона робить, не є комерційною діяльністю? І чиновники і бізнесмени разом обкрадають державу. Так, наче вона чужа. Так, наче отримання певних послуг в обмін на гроші вважається в комерційному середовищі бізнес-оборудкою, вмінням налагодити бізнес. Відверто кажучи, громадський контроль суспільства за діями влади має починатися з дотримання принципів з боку самих контролерів. Байдужість до того, хто представляє суспільство в державних інституціях є злочинним недбальством, яке тільки закріплює аморальний порядок речей. Майже непомітно проходить жорстке протистояння між громадськими організаціями та МінТОТ, в громадську раду якого дивовижним чином потрапили контори, які ані дня не займалися роботою з переселенцями. Ба більше - частина з переможців прямо пов‘язана з антиукраїнськими діячами, які діють на окупованих, а не на підконтрольних територіях. Згодом на знак протесту з наглядової ради вийшли: «Донбас SOS», ГО «Ерлайт», БФ «Право на захист», «Українська народна рада Донеччини та Луганщини», БО «Благодійний фонд допомоги батальйону «Донбас», «Міжнародна агенція змін» та інші. Ви щось чули про це? - Ні? І це при тому, що інформацію про події в міністерстві регулярно друкують «Радіо Свобода», «Цензор. Нет» та громадські організації на своїх сторінках.

Корупція - це породження байдужого до себе суспільства. Вона народжується не в високих кабінетах, а в головах та серцях людей, які толерують незаконні статки, прагнучи долучитися до «бенкету під час чуми». Для виходу з постколоніальної свідомості потрібні не тільки реформи та побудова національних інститутів, але й викоренення викривленої моралі. Побудова національної етики має стати завданням сьогоднішнього дня. Зв’язок між прийнятими в суспільстві етичними нормами та економічним та політичним станом країни в цілому визначав ще видатний соціолог Макс Вебер. Він стверджував, що демократичні інститути неможливо побудувати тільки через механічне впровадження капіталістичних практик. Має бути консенсус суспільства щодо базових цінностей - труд та професійне зростання, як соціально прийнятний спосіб збагачення та самообмеження у витратах. Вебер писав про те, що основою капіталізму має бути протестантська етика, коли байдикування, неосвіченість, непрофесіоналізм та демонстрація розкоші засуджуються самим суспільством. Іншими словами, люди мають зрозуміти: обурення чиїмось корупційними статками через те, що «я свої гроші заробляю чесно», і злість на те, що «вони крадуть, а я отримую копійки» - це все ж таки різні речі. Різниця полягає в повазі до себе і своєї праці. В прагненні чесного життя як основи для самоповаги.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments