Фукуяма, коронавірус, демос й охлос
Ніколи ще, мабуть, не був таким наочним поділ населення України на демос й охлос, як за нинішнього карантину та надзвичайної ситуації. Демос, як і належить, поводить себе достатньо відповідально, зайвий раз не швендяє вулицями, дотримується правил особистої гігієни, носить захисні маски та рукавички тощо. Охлос же смажить у парках шашлики, не використовує жодних захисних засобів, а коли йому роблять зауваження, ще й у бійку лізе.
При цьому належність до першої чи другої категорії населення не корелює ані зі статками, ані з «корочками» про вищу освіту, ані зі службовим статусом, ані – навіть! – у більшості випадків, зі знанням англійської мови. І з дотриманням релігійних канонів також. Скільки було повідомлень у мас-медіа про те, що чимала кількість «несвідомих громадян», повернувшись у ці дні з відпочинку в Еміратах чи на Балі, влаштувала в аеропорту рейвах і ледь не з боєм роз’їхалася хто куди. А скільки було повідомлень про масові втечі з місць обсервації? І йшлося-бо здебільшого не про найбідніший люд, адже не кожен може собі дозволити відпочинок на Балі… Та що там повідомлення мас-медіа – он у нашому будинку біля сусіднього під’їзду чимала весела компанія, що повернулася з теплих країв, минулої ночі ледь не годину гучно прощалася-обіймалася, не бажаючи розходитися і роз’їжджатися, попри різні карантини і надзвичайні ситуації, попри начебто невсипущу пильність нашої славетної поліції… Охлократія на марші!
Звичайно, належність людини до тих, хто відповідально ставиться до приписів карантину і взагалі до санітарно-медичних вимог, іще не включає автоматично цю людину до категорії демосу, і навпаки – чиясь безвідповідальність може виявитися випадковою, навіяною бажанням похизуватися перед компанією і так далі. Але абсолютна більшість свідомих громадян – це і є за визначенням демос, а т.зв. «несвідомі громадяни» зазвичай належать саме до охлосу. Й от тільки не треба, як один відомий літератор, звинувачувати тих, хто критикує «ревних відпочивальників» за їхню безвідповідально-нахабну поведінку, у «навішуванні ярликів». Ясна річ, не всі ті відпочивальники належать до охлосу, але ж… Скільки їх закликали уряд і президент негайно повертатися, поки пандемія не розбуялася на повну силу? Хтось не зміг, а хтось – не схотів, бо «має права». І не має обов’язків…
Якщо переходити до узагальнень, то «несвідомі громадяни», тобто охлос і близькі до нього соціальні групи, за надзвичайних обставин мають знати своє місце та коритися приписам – якщо нездатен сам бути відповідальним, то тебе змусять діяти правильно, якщо треба – жорсткими засобами. У такому підході немає нічого антидемократичного. Про це, власне, буквально днями писав Френсіс Фукуяма: «Демократія делегує надзвичайну владу виконавчій гілці, щоб розібратися з загрозами, які швидко розвиваються. Але бажання делегувати цю владу і її ефективне використання залежить передусім від довіри й віри, що лідери використають отримані повноваження розумно й ефективно». Чи наявна така довіра в Україні? Конфлікт у Нових Санжарах засвідчив, що не тільки політичні опоненти, а й електорат чинної влади може їй не довіряти, більше того – бунтувати проти її дій, і цей бунт матиме під собою певні реальні підстави, тобто нездатність влади діяти розумно й ефективно. А разом із тим – нездатність і небажання цього електорати діяти відповідально. Як то кажуть, який їхав, такого і здибав…
А щодо наведення та підтримання елементарного порядку під час карантину – де не лише поліція, на яку справді випадає наразі велике навантаження, де всі ті радикально-патріотичні організації, які мали б підставити плече – не владі, ні, не комусь особисто, а державі? Чи Національний корпус, який на початку так гучно про себе заявляв, на практиці виявився здатним тільки передвиборні мітинги Порошенка зривати, а його самого закидати гумовими свинками? Ну, ще автопробіг проти продажу землі можна влаштувати… Але ж настала пора щоденної, копіткої праці, небезпечної, але вкрай потрібної.
Сьогодні настала пора, коли той згаданий співець ліберальної демократії Фукуяма небезпідставно стверджує: «Головна лінія розділення в реальній кризі не поставить автократів з одного боку і демократів з іншого». Головне – ефективність і відповідальність всіх й у всьому, а ще взаємна довіра між «посполитими» громадянами та владою. Маємо таке в Україні?
І ще одне, дражливе, але вкрай важливе. У багатьох храмах (що цікаво – майже виключно Московського патріархату) віряни продовжують цілувати священикам руки, прикладаються до ікон, приймають причастя «зі спільного казана», бо, мовляв, Господь не допустить пошесть до храму. У цьому їх переконують деякі сановиті священнослужителі, де-факто беручи на себе функції Господа… А тому я з жахом думаю про Великдень. Якщо до храмів, і передусім добре відомої церкви, яка збирається «тримати їх відкритими», посунуть сотні тисяч люду (а може й більше), то якими стануть наслідки? А тут іще прикордонники очікують повернення перед Великоднем до 200 тисяч українців… Чи не вийде так, що Україна через місяць після великого свята, яке знаменуватиме повний крах карантину, матиме чи не мільйон заражених коронавірусом хворих і катастрофу медичної системи й органів влади?
Сказано-бо: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх» (Мт, 7,16). А плоди можуть виявитися жахливими, якщо вчасно не вжити відповідні заходи. Нехай навіть жорсткі та непопулярні в охлократичних колах. Не втримаюсь від того, щоби ще раз процитувати професора Фукуяму: «Важливий не тип режиму, а те, чи громадяни довіряють своїм лідерам і чи ці лідери очолюють компетентну й ефективну державу». Тільки ж питання: чи є в Україні такі лідери, чи здатен демос забезпечити, щоб держава наразі стала компетентною й ефективною?
