Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Гібридний обмін

3 листопада, 2018 - 12:55

30 жовтня російський ТАРС з посиланням на уповноваженого з прав людини в РФ – Тетяну Москалькову – розповсюдив інформацію про те, що сімох моряків російського рибальського судна «Норд» обміняли на сімох українських моряків, затриманих у Чорному морі в 2018 році. Мова про екіпажі риболовецьких суден «ЯМК-0041» і «ЯОД 21-05». Саме в такому вигляді новину передрукували численні українські ЗМІ. Начебто звільнення українців є доброю звісткою. Час радіти. Але суть ситуації полягає в тому, що інформація про обмін російських моряків на українських рибалок є наскрізь брехливою. Правда геть інша. Ніякого обміну не було.

Нагадаємо, що 25 березня українські прикордонники затримали в Азовському морі рибальське судно «Норд», яке йшло під російським прапором. Виявилося, що корабель приписаний до одного з кримських портів і донедавна перебував на українському обліку. Тобто це українське судно, яке незаконно змінило документи після анексії. 2 квітня капітану «Норду» Володимиру Горбенку було висунуто підозру в скоєнні злочину за статтею «Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї». 11 квітня Горбенку повідомили про ще один злочин – «незаконне заняття рибним видобутком». Але до екіпажу претензій не було. Морякам з самого початку дозволили повернутися в Крим за українськими документами. До речі, за словами родичів рибалок, до них одразу звернулися представники рибгоспу з пропозицією передати на материкову частину України українські паспорти рибалок. Але потім паспорти кудись зникли. А Росія почала цілу епопею з намагання вивезти моряків як завгодно, тільки б не за українськими документами. А 14 травня з’явилося повідомлення, що екіпаж «Норду» перебуває на території російського посольства в Києві. Там вони і просиділи аж до фальшивого обміну.

4 травня стало відомо, що російські прикордонники затримали біля Тарханкуту українське рибальське судно «ЯМК-0041» і переправили його разом з екіпажем до окупованого Криму. Росія навіть не приховувала, що це помста за затримання «Норду». Тільки тут ніхто не пропонував морякам покинути окуповану територію та повернутися додому. Таким чином, ми бачимо, що на відміну від моряків «ЯМК-0041» моряків «Норду» ніхто не обмежував в пересуванні. І якщо і відбулося «незаконне затримання», то тільки з боку росіян. Причому в обох випадках. Адже моряки, які півроку сиділи в російському посольстві, у будь-який момент могли повернутися в Крим по довідках, виданих їм українськими чиновниками.

Згадаємо, яке обурювання ширилося українськими медіа з приводу того, що російському омбудсмену Тетяні Москальковій «дозволили» зустрітися з моряками «Норду», тим часом як Людмилу Денисову не пустили до Сенцова. Ця новина подавалася як доказ слабкості України . «Чому росіяни можуть бачитися зі своїми ув’язненими на території України, а українців до своїх не пускають?» - запитували в численних українських ефірах, щедро засіваючи «зраду». Хоча насправді ніякого ув’язненого екіпажу «Норду» ніколи не існувало. Моряків ховали в російському посольстві. І чому б російському омбудсмену там з ними не зустрітися? Хто міг би їй це заборонити? А саме тоді в російській тюрмі голодував Олег Сенцов, а в окупованому Криму на протест проти нелюдських умов голодував екіпаж «ЯМК-0041».

Розповсюджуючи інформацію про «затриманих в Києві моряків "Норду"», українські ЗМІ завзято працювали на посилення ворожого дискурсу, посилювали відчуття неспроможності України захистити своїх ув’язнених. Але головне, що промовки про «затриманий екіпаж "Норду"» укріплювали російську тезу про те, що кримчани, які отримали російські паспорти, є російськими громадянами. І що Україні потрібно визнати цей факт і почати перемовини по «обміну» ново-росіян на українських рибалок з материка. Те ж саме українські ЗМІ зробили і зараз. Коли необачно перепостили новину про «обмін» одних українців на інших у російській версії подій із поясненням Тетяни Москалькової.

Ця гра словами є нічим іншим, як інформаційною атакою, яка має привчити українців до того, що задля безпеки громадян можна було б і визнати кримські паспорти. «Якщо це потрібно для «обміну», то чому б ні? Яка різниця?» Але різниця є. І полягає вона все в тому ж міжнародному праві. Для того, щоб зрозуміти, навіщо Росії було потрібно провести українських рибалок через кордон саме за російськими документами, згадаємо «справу Іліє Ілашку», яку не так давно розглядав ЄСПЛ. Попри те, що суд визнав, що Росія здійснює ефективний контроль на території Придністров’я, у рішенні щодо Ілашку є частина, яка прямо говорить про те, що Молдова зобов’язана захищати права осіб, які перебувають у контрольованому Росією Придністров’ї. Сам Ілашку потрапив в полон до придністровських вояків у 1992 році. Але суд визнав, що Молдова все одно несе певні зобов’язання щодо непідконтрольної уряду території. Підставою для того рішення стало те, що офіційний Кишинів довгі роки співпрацював із владою Придністров’я. Між ними було і взаємне визнання документів, і навіть спільні футбольні матчі.

Цілком можливо, що примушуючи до «визнання» російських документів, виданих у окупованому Криму українським громадянам, Росія готувала свою «справу Ілашку». Когось, хто позиватиметься до України, використавши як «взаємне визнання документів» кейс моряків «Норд», яких прикордонслужба пропустила б через адмінкордон за російськими документами. А що якщо через кілька років після цього з’явилася б справа в ЄСПЛ про необхідність відновлення поставок до Криму води, світла, газу, пенсій і всього іншого?

По справі «Норду» Росія намагалася створити прецедент для подальшої повзучої легалізації анексії Криму. Це був своєрідний шантаж, де в заручниках з обох боків лінії адмінкордону опинилися українці. Але раптом росіяни відпустили рибалок, дозволивши екіпажу «Норду» скористатися українськими документами, щоб потрапити додому. Так що змінилося? Звідки раптом цей атракціон небаченої щедрості? А змінилася ситуація навколо довоєнних Українсько-російських договорів. У Києві здійнявся скандал щодо комісії, яка мала розподіляти квоти на азовську рибу між країною-окупантом і країною – жертвою окупації. Депутати зірвали це ганебне збіговисько, а преса почала ставити запитання, змусивши українських чиновників виправдовуватися. Українські профспілки навіть звернулися з відкритою вимогою припинити перемовини по квотах доти, поки рибалки не опиняться на волі. Стався громадський опір українців «договорнякові», сморід від якого ставав тим сильніший, чим довше українські рибалки утримувалися у неволі.

Росіяни були змушені припинити ламати комедію. Українських моряків звільнили. Як тих, які утримувалися в російському посольстві, так і тих, хто перебував на території окупованого Криму. Україна виграла цей бій. Але війна триває. На території окупованого півострова досі утримуються в заручниках мільйони українських громадян. Досі затримуються українські рибалки, арештовуються активісти, здійснюється шалений тиск на кримськотатарську спільноту. І досі українські чиновники граються в гібридні перемовини з агресором, ризикуючи надати Росії докази «визнання» анексії Криму. Розмови про необхідність дати на півострів світло, воду, відкрити пропускні пункти для автотранспорту на кримських номерах не припиняються ані на хвилину. Та й славнозвісний квотний розподіл азовської риби, найімовірніше, відбудеться. Голова МЗС України Павло Клімкін вже розповів, що документ послужить «гарантією безпеки» для українських рибалок. Хоча розподілені квоти не вберегли від російського полону ані екіпаж «ЯМК-0041», ані моряків «Норду».

Наостанок наведу приклад того, як принципова позиція шкодить планам окупанта з перетворення Криму в мілітаризовану зону. 25 жовтня стало відомо, що два танкери, які керченський завод «Залів» будував на замовлення ВМФ РФ, так і не було спущено на воду. Кримські окупаційні ЗМІ повідомили, що «через нестачу електроенергії та проблеми з логістикою» завод не в змозі виконати замовлення, дедлайн якого спливає у 2018 році. Виявилося, що з 2015 року керченський завод «Залів» працює винятково в нічний час. До того ж із великими труднощами. А тепер згадаємо, що саме в той час – восени 2015 року – громадські активісти на заклик Меджлісу кримськотатарського народу перекрили постачання на окупований півострів українських товарів і електрики.

Те, що військових танкерів у Росії нема, - результат принципової позиції громадськості. А те, що українські моряки повернулися додому, - це наслідки скандалу, який підняли народні депутати і кримські активісти щодо неприпустимості перемовин із ворогом. То, може, почати в державній стратегії з повернення Криму впроваджувати тактики, які вже привели Україну до перемоги? Замість того, щоб торочити про «гарантії безпеки в ліжку з ворогом», який не дотримується жодних гарантій. Як показує практика, перемагати Росію можливо. Але тільки там, де є рішучість суспільства та принципова позиція влади.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ