Суспільство, яке рівність ставить вище свободи, не отримає ні того, ні іншого.
Мілтон Фрідман, американський економіст, лауреат Нобелівської премії

Гуляйполе української політики

12 вересня, 2017 - 12:03

Про нещодавній інцидент на українсько-польському кордоні вже сказано чимало. Можна не сумніватися, що історія на цьому не закінчується. Україна зазнала колосальних репутаційних втрат. Створено прецедент, який неминуче матиме наслідки для майбутнього Української держави.

Побіжного погляду на численні пости у соцмережах досить, щоб зрозуміти, що суспільство занурене в обговорення, хто винен, і абсолютно не задається питанням: що робити. Складається дивна ситуація. Нас намагаються переконати, що ставлення до події безпосередньо пов'язано з підтримкою однієї зі сторін конфлікту: президента Порошенка або колишнього одеського губернатора Михайла Саакашвілі. Численні коментатори кидаються на будь-якого, хто висловив думку про те, що сталося, запевняючи, що якщо ти не схвалюєш порушення державного кордону, то це означає, що ти автоматично погоджуєшся з тим ідіотизмом, який влаштувала влада. З якого дива? Чому раптом українське суспільство штучно розділяється за принципом політичних симпатій і антипатій? Складається враження, що будь-яку спробу говорити про державні інститути, політичну відповідальність, державницьку позицію одразу ж навмисно затирають, перебріхуючи сказане на банальну підтримку Петі або Миші. Фактично, ми говоримо про штучно сконструйовану маячню, яка нав'язується величезній кількості людей.

Згадаймо, як у 2004 році була створена обманка про "два сорти українців", за допомогою якої Партія Регіонів консолідувала навколо себе прихильників. Людям пояснювалося, що Януковича навмисно позбавили законного президенства. Саме тоді вибір між системами цінностей був замінений на вибір між персоналіями. Була створена абсолютно брехлива реальність, у якій масові протести пояснювалися просто: "Вони нас не люблять", "Не поважають Донбас". Інформація про фальсифікації на виборах, нехтування права громадян, жахливу практику використання адміністративного ресурсу в особистих цілях за допомогою пропагандистської масованої атаки була викреслена зі свідомості половини країни. Справжня причина виникнення певних історичних подій була замінена на пропагандистську міну. Після цього всі спроби активної частини суспільства протистояти свавіллю влади одразу ж використовувалися для зміцнення помилкової реальності. "Западенці майданять, бо хочуть поставити Донбас на коліна". За допомогою інформаційних технологій суспільство було розділене за принципом територіальності. І та цільова група, на яку була спрямована пропаганда, почала захищати представників донецького політичного ОЗУ, навіть на шкоду власним інтересам.

У цій штучно створеній у 2004 році реальності українців поставили перед вибором: "помаранчеві" чи "біло-сині", Захід або Схід. Хоча насправді вибір моменту був зовсім іншим: цивільні права або свавілля, правова держава і верховенство закону або безчинство, продиктоване "політичною доцільністю" і клановими інтересами.

Після прориву прихильниками Саакашвілі державного кордону України ми знову чуємо дискусію про те, хто перший почав порушувати закон і Конституцію. Створюється помилкова реальність і українці знову втягуються у маніпуляційний вибір: Петя або Миша. Хто, мовляв, перший почав порушувати закон, той і винен. Аргументація за одну зі сторін, яку навмисно вкидають в інформаційний простір, повинна створити у суспільства хибне уявлення про те, що волюнтаризм і порушення законів є єдиними способами відстоювання народних інтересів. Насправді вибір, як і раніше, стоїть між правовою державою і практикою порушення кордонів: правових, законодавчих, моральних, етичних, державних - будь-яких - на догоду "політичній доцільності". На горизонті знову замаячили барикади. Якось несподівано для себе українське суспільство знову опинилося на початку замкнутого кола.

Маніпуляція інститутом громадянства на догоду миттєвим цілям, жалюгідні спроби не пустити в країну Саакашвілі, зупинивши його "на дальніх підступах" за допомогою клоунади, що ганьбить Україну, - те, чим відзначився в цій історії Петро Порошенко, - це використання адмінресурсу. Неприпустима для глави держави форма політичної поведінки. Штурм прикордонних пунктів, відверте небажання відстоювати свою правоту в суді, використання збуреного натовпу для того, щоб нагадати про себе, - тактика, яку Михайло Саакашвілі і його прихильники обрали цілком усвідомлено - це правовий нігілізм і наплювацьке ставлення до основ держави. Такі дії зводять нанівець всі запевнення "борців з режимом Порошенка" у їхній відданості демократичним цінностям. Прорив кордону, затримані потяги, заміновані пункти пропуску і мандруючий по Польщі табір українських політиків і громадських діячів - все це кульмінація ситуації, в якій кожен учасник процесу довгий час вважав за краще будувати власний імідж за рахунок інтересів України.

Виходом із ситуації має стати суд, відкритий розгляд того, що відбулося насправді. Оцінка повинна бути дана кожному, зокрема і діям президента України. Українцям задля збереження держави треба навчитися зупиняти "бєспрєдєл" на інституціональному рівні. А для цього нам ще потрібно створити суди, дієві депутатські комісії та інші інструменти контролю за владою. Ми повинні навчитися жити в рамках правового поля. А головне, ми повинні навчитися залишатися в цих рамках, навіть якщо дуже хочеться, є гостра необхідність, цілком некарана можливість "революційного моменту" вийти за них. Заради щастя народу, аякже. Паралельно потрібен публічний розгляд вимог Грузії до України про екстрадицію Саакашвілі. Українці повинні розуміти, чому Грузинська держава переслідує екс-президента, що реформував її.

В історичні моменти минулі заслуги і помилки людей зовсім нічого не змінюють у державі. Оскар Уайльд говорив, що у кожного святого є минуле, а у кожного грішника - майбутнє. Історію завжди роблять люди, які діють і ухвалюють рішення в даний момент. Для майбутнього Української держави абсолютно не важливо, чи провів Саакашвілі успішні реформи в Грузії і чи був Порошенко серед засновників Партії регіонів. Значення має лише те, як вони обидва чинять зараз і які межі дозволеного порушують або відновлюють у цей момент часу. Важливо не те, хто з них першим почав підминати закон під себе, а те, хто це закінчить. Хто з українських політиків припинить використовувати ситуацію, маніпулювати державою для розв’язання своїх дрібних політичних інтересів. Але найголовніше, що визначатиме майбутнє України, - чи захочуть українці вимагати від політиків поваги до правового поля. Або, піддавшись на обманки, продовжать ігнорувати процеси, що руйнують державу, перетворюють її на "гуляйполе".

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments