Хто насправді заважає декомунізації кримської топонімії?
В Україні багато хто обурено зустрів вістку про те, що Інтернет-сервіс Google Maps повернув чинні назви населених пунктів анексованого Росією Криму, які перед цим були перейменовані на його мапах, відповідно до ухваленої Верховною Радою постанови в рамках закону про декомунізацію. І тепер старі назви відображаються як у російській, так і в українській версії сервісу. Коментатори говорили, що, мовляв, це акт капітуляції перед Росією – відмова від перейменування на мапах Google Красноперекопську – на Яни Капу, Красногвардійського – на Курман, Кіровського – на Іслям-Терек, Радянського – на Ічкі, Орджонікідзе – на Кайгадор тощо (загалом 12 травня Верховна Рада ухвалила перейменувати 76 географічних назв на Кримському півострові, яким головним чином повернули історичні, переважно кримськотатарські, назви). Мовляв, Google злякався заяви Минкомзв’язку РФ, в якому це перейменування було назване віддзеркаленням недалекоглядної політики компанії. «Полагаю, что это недальновидная политика и эта ошибка будет исправлена… Если компания Google относится настолько невнимательно к действующему в России законодательству и названиям российских населенных пунктов, это не позволит компании эффективно вести бизнес на территории России», – заявив очільник цього відомства Ніколай Никифоров. Що ж, резюмували коментатори, Google вирішив, що бізнес дорожчий і важливіший за справедливість.
Але з’ясувалося, що сервіс Google Maps ні в чому не винен. Бо насправді перейменовані кримські міста, села і райони не перейменовані, бо постанова так і не набула чинності: як визначено в документі, це станеться тільки «з моменту повернення тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя під загальну юрисдикцію України». Відтак і на вітчизняних мапах України в Інтернеті Кримський півострів, з одного боку, показаний як складова частина Української держави, з іншого боку, всі наче й декомунізовані назви залишаються на своїх місцях…
Отож постає закономірне запитання: хто насправді, Google Maps чи Верховна Рада України дали можливість путінській команді зайвий раз похизуватися: мовляв, досить нам тупнути ногою, і всілякі там «піндоси» та «гейропейці» стають струнко та роблять усе, що ми вимагаємо? Як на мене, Google вчинив у повній відповідності до українського законодавства; а от Верховна Рада залишила на невизначений термін – до «повернення під загальну юрисдикцію України» - сталінську топонімію, яка з’явилася безпосередньо внаслідок депортації кримськотатарського народу та стала елементом спрямованого проти кримців геноциду – щоб і пам’ять про них стерти. Як на мене, це навіть не дурість, а щось куди більш кепське під оглядом професіоналізму та патріотизму. Не зроблена спроба на рівні законодавства хоча би поєднати дві назви – питомі кримськотатарські та (в дужках) колишні радянські. Виглядає, що і Google Maps пристав би на такий варіант, й істеричні крики з боку росіян були би тихішими – адже дуже легко було би відповісти на закиди щодо «русофобії», яка, мовляв, пов’язана з такими перейменуваннями. Бо ж назви ті дані містам і селам або на честь більшовицьких діячів, з вини яких пролито чимало людської крові (в тому числі й крові росіян), або на честь структур більшовицького режиму, які цю кров безпосередньо й проривали…
Так, дві назви (натуральна та комуністична) одного населеного пункту Криму – це компроміс. Але, як на мене, такий компроміс усе ж значно кращий за фактичну капітуляцію депутатського корпусу перед Кремлем. Це перше. І друге – що в такому разі можна буде вимагати від міжнародних Інтернет-сервісів також давати на своїх мапах одночасно дві назви, тим самим поволі привчаючи світ до декомунізованого, українського та кримськотатарського Кримського півострову.
