І прописні істини потребують, щоб їх часом нагадували
Максим Рильський, український поет, перекладач

Хто втілює «план Путіна»?

Зірвати кремлівські мрії про створення «третього Майдану», спрямованого на скинення чинної влади та занурення України в стан хаосу, неможливо без активної участі самої цієї влади...
12 лютого, 2015 - 12:18
Хто втілює «план Путіна»
ФОТО REUTERS

Політичні аналітики попереджають: плани Путіна щодо України не зводяться до самого лише продовження (попри всі домовленості) «гібридної війни» на сході. Стратегічною метою «національного лідера» Росії є створення у Києві маріонеткового уряду і повне підпорядкування українських теренів Кремлю — за формального збереження самостійності. Цього путінська команда прагне досягнути, застосовуючи цілу низку методів і прийомів. По-перше, йдеться про створення за допомогою пропаганди атмосфери недовіри до Президента Порошенка та його команди. Мовляв, його політика непослідовна, він прагне домовитися з російським керівництвом щодо «зливу» України, думає тільки про свої статки і не бажає звертати увагу на зубожілий український народ. По-друге, московська пропаганда намагається створити уявлення про розкол в керівництві Української держави. Мовляв, з одного боку там Порошенко—Ложкін—Гройсман, а з іншого — Яценюк—Турчинов—Аваков. Перші — це «партія миру», «прагматики», з якими Росія готова домовлятися, другі — «американські посіпаки», «яструби», «партія війни». По-третє, за допомогою як російських, так і певних «українських» (за місцем реєстрації) мас-медіа всіляко «накручуються» пересічні громадяни — мовляв, в економіці розвиваються вкрай негативні тенденції, ситуація майже безнадійна, Україна приречена на тривалі роки злиднів, управління державою втрачене, скоро почнуться масштабні протести, «третій Майдан». Не випадково одне з тих видань, які втілюють ці пропагандистські проекти, постійно нагадує: «Кияни готують шини!» — інакше кажучи, похід проти влади от-от почнеться.

Відтак політичні аналітики — і цілком справедливо! — зауважують, що не слід діяти так, як це вже розписали українцям Кремль і Луб’янка, що «третій Майдан» — це загроза самому існуванню держави, оскільки — крім усього іншого — там неодмінно діятиме чимало провокаторів, які зроблять усе для повної дестабілізації ситуації і приходу до влади в Україні щонайменше лояльних до Москви політиків, а то й відвертих її сателітів. Але...

Але за всієї правдивості наведеного вище аналізу складається враження, що українська влада з якогось дива докладає чимало зусиль, щоб допомогти якнайповнішому втіленню планів Путіна. А настрої щодо необхідності проведення «третього Майдану» стають (якщо вже не стали) масовими, і в цьому несамовита пропаганда, яку ведуть Москва та її пахолки в Україні, відіграє далеко не провідну роль.

Не треба проводити спеціальні соціологічні опитування, аби це дізнатися — треба лише регулярно їздити в автобусах і метро, ходити в магазини і на базари, слухати, про що там говорять, і робити висновки. А в середовищі інтелігенції градус таких настроїв, мабуть, ще вищий, ніж загалом у суспільстві. Бо ж освічений люд краще за інший розуміє хиби в діяльності нової владної команди, — і не лише ті, які пов’язані з чиїмось недостатнім досвідом чи нестачею вольових якостей. Клановість, кумівство, поєднання бізнесу з політикою, небажання брати відповідальність на себе, корупція, номенклатурний бюрократизм — усе це присутнє (хоча, звісно, значно меншою мірою, ніж раніше) у практиці постмайданних політиків й урядовців. На додачу переважну більшість інтелігенції обурює як відсутність покарання знакових діячів колишнього режиму, котрі «засвітилися» в незаконних багатомільярдних оборудках, у розкраданні бюджету та фінансуванні сепаратистів, так і залучення новою владою на ключові ролі «колишніх» — як-от Леоніда Кучми і Віктора Медведчука, що 10 лютого представляли на переговорах у Мінську Україну.

І не лише інтелігенцію обурює це, а й тих, кого Віктор Ющенко свого часу називав «маленькими українцями», навіть не зрозумівши, що цим смертельно образивши десятки мільйонів українських громадян і прирікши себе на політичне небуття. Але, схоже, нова влада не винесла з того уроків, і навіть після всіх подій минулого року, продовжує вважати тих, хто, власне, зробив її владою, «маленькими» і «пересічними»...

Проте справа не у самій тільки політиці, а в сув’язі «політика-економіка-добробут-моральність». Падіння виробництва стало фактом ще у 2013 році, тож неминучістю було і падіння добробуту основної маси українців, навіть без війни — але ж не таке стрімке, коли зарплати і пенсії у доларовому вимірі впали втричі! Плюс скорочення робочих місць, занепад малого бізнесу, неповний робочий день і відпустки за власний рахунок... А разом із тим зростають і зростають тарифи на комунальні послуги, ціни на продукти й одяг, вартість проїзду... За даними центру «Інститут міста», у жовтні 2014 року 25% киян не заплатили за комунальні послуги, в листопаді не заплатили вже 40%, а у грудні — вже майже половина. Не тому, що не схотіли, а тому, що не мають із чого. І це у відносно багатій столиці! Що ж буде далі, коли відбудуться подальші скорочення бюджетних витрат і підвищення тарифів?

При цьому не тільки інтелігенція, а й значна частина представників інших категорій населення чудово знає, що левова частка оплати комунальних тарифів іде на офшорні рахунки найодіозніших олігархів, які за правління Януковича захапали майже всі обленерго й облгази (включно з «Київенерго») та посідають далеко не патріотичні позиції. А про декого з них і вітчизняні, й зарубіжні журналісти не раз уже писали, що ці персонажі стояли біля витоків «ДНР» та «ЛНР» і фінансували бойовиків... Тож посилання на війну і тяжку економічну ситуацію суспільством у цьому сенсі слабо сприймаються — бо ж ідеться про олігархів, які є «пташенятами гнізда Кучминого» і спонсорами, власне, творцями Партії регіонів, що забезпечували їм грабунок країни.

Критичні настрої суспільства підживлює й те, що нинішні труднощі, схоже, не стосуються цілої низки колишніх опозиціонерів, у яких звідкілясь беруться затишні «хатинки», не кажучи вже про олігархів. Ба більше: на недешевих гірськолижних курортах в Альпах масово звучить українська мова, а в Польщі, за даними статистики, середній український турист витрачає майже стільки, скільки француз, і більше, ніж британець і росіянин. Отож виходить, роблять висновок українці, кому війна, а кому — мати рідна.

І що виходить у підсумку? А виходить те, що зірвати кремлівські плани створення «третього Майдану», спрямованого на скинення чинної влади та занурення України в стан хаосу, неможливо без активної участі самої цієї влади, без її швидкої та докорінної перебудови і без справедливого розподілу тягарів економічної кризи. без долання одного з головних наслідків кучмізму — тобто без рішучої деолігархізації політичного й економічного життя, без постійного діалогу з громадянським суспільством, без поваги до інтелігенції і без шанобливого ставлення до всього того «простолюду», який уже не раз за останні чверть століття на своєму горбу витягав Україну з глибокої ями...

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...