І ще раз про реформи
Британський Королівський інститут міжнародних відносин «Chatham House», опублікував ґрунтовне дослідження досягнень України за післямайданний період. Це, по суті, перша робота, яка є комплексною ревізією всіх змін та перетворень, що сталися в Україні після Революції гідності. Британські фахівці приділили особливу увагу контексту в якому здійсюються українські реформи. Мова про захоплення Криму та російську збройну агресію на сході країни. І це, безумовно, позитивний момент. Вивчаючи доклади західних аналітичних та правозахисних організацій останніх трьох років, нескладно помітити, що більшість з них, говорячі про стан економіки, політики та громадянського суспільства в Україні, воліють забути про війну. Так, наче її нема. Або, більше. Наче вона не має впливати на «захист свободи та демократії» в Україні.
На щастя, Chatham House постійно зазначає, що упродовж чотирьох років Україна бореться за своє існування. Говориться також, що Євромайдан був відповіддю суспільства як на перешкоди, що виникли на шляху євроінтеграції, так і на бездарне внутрішнє державне управління та корумпованість. «Тому коли ми говоримо про боротьбу України за незалежність, це стосується також внутрішніх реформ», - підкреслюють експерти.
І тут мені хотілося б повернутися до точності формулювань. Дуже часто можна почути, що питання безпеки та питання реформування держави, економічні перетворювання, освіта, охорона здоров'я, наука або дипломатичні зусилля на міжнародіній арені - це якісь окремі площини, не пов'язані одна з одною. «Треба спочатку побороти коррупцію та побудувати сильну економіку - і Донбас сам попроситься назад». «Треба відбити ворога, а вже потім зосереджуватися на реформах. Адже у завойованій країні немає значення рівень коррупції, або повна її відсутність». Скільки разів ми чули таке завуальоване «або-або»? Наче нам пропонується обрати, що у питаннях виживання українста є першочерговим, а що - другорядним. Це поділення можна спостерігати в промовах політиків, в акціях активістів, навіть в розмовах на вулицях. Українці зайняті суперечками, на що держава має спрямувати зусилля, а що ще «терпить».
Дивно, що відповідь нам дають зовнішні спостерігачі. Британські аналітики констатують, що плани Росії шодо України зміняться лише тоді, коли українська владна еліта збагне, що «діяти, як раніше, вже неможливо». Фактично, ми маємо відповідь на запитання: що важливіше: реформи чи оборона? Важливе все. Реформи, армія, дипломатія, економіка, винещення коррупційних можливостей з державного сектору, медицина і освіта - все це в умовах війни є питаннями національної безпеки. «Віра в те, що за допомогою самої лише дипломатії вдасться змусити Росію відмовитися від зазіхань на Україну та послабити її намір нівелювати західний вплив – ілюзія», - говориться в докладі. А далі слідує висновок: «Прогрес в Україні помітний на багатьох фронтах, однак насправді ситуація доволі загрозлива». Реформи точкові, не носять системного характеру, подекуди вони є своєрідним «компромісом» між старими елітами та лише частково відповідають вимогам часу. Найгірше, що реформами займаються профільні мінистерства та громадянський сектор. Україна досі не має єдиного центру реформ, який впроваджував би зміни комплексно, розуміючи кінцеву мету, яка - і це очевидно - має ґрунтуватися на моделі держави, яку всі ми будуємо та за яку боремося. «Незавершені реформи можуть підірвати довіру до "нових сил" і призвести до розчарування серед мільйонів українців. Це стане "зеленим світлом" для реваншистів і популістів, які прагнуть зірвати процеси перетворення в Україні». Іншими словами, нам чітко говорять, що відсутність артекульованої моделі майбутнього є серйозною перешкодою, яка заважає Україні рухатися вперед.
Якщо уважно придивитися, то можна помітити два паралельні процеси. Британці зазначають, що незважаючи на повільні реформи «Україна вистояла перед російською військовою агресією. Вона підписала доленосну Угоду про асоціацію, наголошуючи, що бачить себе європейською державою, а не сателітом Росії чи підлеглою територією». Все так. Але волю до боротьби виказав народ. Давайте згадаємо черги у військоматах на початку подій 2014 року. Коли всі, хто вставав на захист батьківщини розуміли, що зупиняти агрессора їм доведеться голими руками, ціною власних життів. І накладемо цю картинку на стенограмму засідання РНБО, де політики так і не наважилися ввести воєнний стан, а Юлія Тимошенко прямо-таки вимагала, щоб жоден танк, жоден солдат не вийшли з казарм, «а то Путін нападьот». Чули, знаємо.
В Україні присутні два взаємовиключних світогляда: елітарний та громадянський. Дві різних України, які вже не можуть існувати в одному просторі. Це різниця між прагненням до змін ціною особистістних втрат заради виживання країни, і намаганням якось змінити ситуацію, але не себе. Навіть за рахунок державних інтересів. Таке собі «покращення» заради особистісного виживання.
Я зараз зовсім не стверджую, що вся влада - зрадники, а народ всі як один керуються високими цілями. Зовсім ні. Перед нами два протилежні напрямки: готовність мінятися і намагання міняти країну так, щоб нічого не змінилося. Будь-яке рішення, яке приймається зараз, будь-яке перетворення можна і потрібно аналізувати саме з цієї позиції. Еліта своєю відсутністю державницького мислення тільки показує масам приклад асоціальної поведінки, яка шкодить національній безпеці і ставить під загрозу питання колективного виживання. Тому що одна з функцій еліти в суспільстві - це продукування сенсів, розробка колективних стратегій та впровадження їх у життя. Таким чином патерналістичні тенденції, які закидають «пересічним українцям», в нашому випадку є тільки відображенням інфантилізму та невігластва правлячого класу. Реформи є несистемними і такими, які в будь-який момент можна «відіграти назад» не тому, що на те існує зла воля владців, а тому, що у реформаторів повністю відсутнє бажання змінити в першу чергу себе, своє становище та свої особисті стратегії виживання так, щоб вони відповідали інтересам країни. І це те, про що попереджають британські аналітики. Ворог відступить тільки тоді, колі українці збагнуть, що діяти як раніше неможна. Що неможливо перемогти, не вступаючи в бій. З ворогом, з обставинами, з застарілими, ще радянськими нормами та правилами. А головне, з самим собою. От тоді і почнеться справжня реформація України. Справжній шлях до незалежного майбутнього.
