Двома найпоширенішими елементами у Всесвіті є водень і дурість.
Гарлан Еллісон, американський письменник-фантаст

Імперсько-православна міфологія від комуніста Зюганова

13 червня, 2016 - 15:40

Те, що лідер російських комуністів Зюганов вдався до православної риторики й запропонував День Росії перенести на 28 липня,  коли відзначається хрещення Русі, і те, що цю ініціативу підтримали деякі православні священнослужителі, мені не видається чимось незвичним. Між російським православ’ям і російським комунізмом існує генетичний зв’язок. Ще в 1933 р. український мислитель Арсен Річинський у роботі «Проблеми української релігійної свідомості» показав, що більшовизм виріс на російському ґрунті й чимало взяв від «російської духовності». Пізніше про це також говорив відомий російський філософ українського походження Микола Бєрдяєв.

Справді, якщо уважно проаналізувати більшовизм, чи то російський комунізм, і російське православ’я (особливо синодального періоду), то побачимо чимало схожих моментів і в організаційній діяльності, і на рівні символіки. Російське православ’я, як і більшовизм, були ідеологіями, котрі служили російській імперськості. І якщо в міжвоєнний період російське православне духовенство зазнало гонінь від більшовиків, то це, радше, була боротьба конкурентів. Не будемо забувати, що в цей же міжвоєнний період діяла в середовищі Російської православної церкви доволі численна група обновленців, яка намагалася поєднати ідеї більшовизму й православ’я. Зрештою, в 1943 р. під егідою Йосифа Сталіна був досягнутий своєрідний компроміс між російським православ’ям та радянською більшовицькою владою. Російська православна церква, незважаючи на деклароване відокремлення церкви від держави, фактично стала напівдержавною структурою, керівництво якою часто здійснювали радянські чиновники. До речі, чимало церковних ієрархів демонстрували тоді зразки радянського мислення. Нарешті в сучасній Росії, де комунізм перестав бути офіційною ідеологією, його замінило російське православ’я.

Та повернемося до пропозиції Зюганова щодо перенесення Дня Росії на день хрещення Русі. Це одне із свідчень того, що росіяни, точніше їхні політичні лідери, намагаються присвоїти собі українську історію. Адже хрещення відбулося в Києві, на Русі. А під Руссю в той час переважно розуміли терени Київської землі. Та й загалом осердям давньої Руської держави переважно були сучасні українські землі – Київщина, Чернігівщина, Волинь, Галичина, де проживало слов’янське населення. Щодо інших територій тодішньої Русі, які зараз є російськими й білоруськими територіями, то там переважало угро-фінське й летто-литовське населення. Щоправда, ті терени колонізували слов’яни з нинішніх українських земель. Стосувалося це й т. зв. Залісся, де згодом сформувалося Московське князівство. Взагалі цікаво відзначити, що в колонізованих русинами, власне предками сучасних українців, землях християнство приживалося з великими проблемами. Так, опір християнізації чинив Новгород, хоча це місто було тісно пов’язане з Києвом, а самі новгородці культурно й мовно нагадували киян. Навіть у ХІХ ст. на Новгородщині в сільській місцевості зберігалися діалекти, близькі до української мови. Ще складніше утверджувалося християнство на Заліссі. Тобто «справжні» російські землі до Володимирового хрещення 988 року не мають стосунку. Це не їхня історія.

Інша справа, що в часи існування Російської імперії їхні правителі, щоб сформувати собі позитивний імідж у очах європейців, «доводили», що вони є спадкоємцями не Московського улусу татарської Золотої Орди, а європейської й християнської Русі, заснованої до того ж германомовними варягами-скандинавами. Ці міфи культивувалися як істориками (Микола Карамзін, Володимир Соловйов та інші), а й відомими російськими літераторами, наприклад, Олександром Пушкіним. Культивувався цей міф також російським православ’ям. Закономірно, ідея, що Росія – це нащадок давньої Русі з  центром у Києві, стала для росіян своєрідною аксіомою. Як і те, що Володимирове хрещення – це «їхнє», а Київ – російське місто. Звісно, ніхто росіянам не говорить, що терміни Русь і Росія в період Середньовіччя використовувалися для позначення переважно українських і білоруських земель. Щодо корінної Росії (Московії), то навіть у кінці XIVст. її часто продовжували іменувати Заліссям. Щоб переконатись у цьому, варто хоча б звернутися до такої відомої пам’ятки давньої російської літератури, як «Задонщина». А назва Росія, власне,  в «справжній» Росії утвердилася за часів Петра І, коли виникла імперія Російська.

Враховуючи те, що в нинішній Росії існують вищеозначені міфи, пропозиція Зюганова виглядає для росіян цілком «логічною». Та росіяни росіянами. Зараз нам складно розвіювати їхні міфи. Проте, на жаль, ці міфи активно культивуються в Україні. Зокрема, цим займається духовенство т. зв. Української православної церкви, що підпорядкована Московському патріархату. Послухаєш їхніх батюшок, то ніякої України не було й нема, а є одна Росія, і князь Володимир був істинно російський князь, і хрещення в Києві було російським. Тому, певно, варто розвіювати міфи не лише від православно-комуністичного Зюганова, а й від наших доморощених адептів російського православ’я.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments