Три правила досягнення успіху: знати більше, ніж інші; працювати більше, ніж інші; очікувати менше, ніж інші
Вільям Шекспір, англійський драматург Єлизаветинської епохи, актор і поет

Кандидат, який відсутній у списку

або Папа не може бути гібеліном
21 березня, 2019 - 19:35

Володимир Путін ось уже не перший рік висловлюється приблизно так: із Петром Порошенком діалог неможливий, тому він, Путін, почекає, поки на наступних виборах в Україні прийде до влади інший, «договороспособный» президент — і далі розмова буде вже з ним.

Цього року претензії на першу в українській державі посаду заявили 44 особи. Потім деякі з них зняли свої кандидатури, і на час написання цієї статті кількість кандидатів складає 39. Стільки ж їх буде і в день виборів, оскільки зараз закон уже забороняє самовідвід.

Скільки в цьому списку «договороспособных» кандидатів? Якщо відверто — таких, які могли б, прийшовши до влади, визнати Крим російським, погодитися на «федералізацію» України та відмовитися від курсу на вступ країни до НАТО та Євросоюзу?

У Кремлі цього не розуміють, але для України вочевидь, що кількість таких кандидатів дорівнює нулю. До того ж, якби й було у списку не тридцять дев’ять імен, а триста дев’яносто або три тисячі дев’ятсот — потрібного Путіну кандидата там би все одно не було.

Путін — свідомо чи підсвідомо — міряє весь світ по собі. Якщо він у Росії самодержець, то й українці на президентських виборах обирають собі самодержця, здатного на чолі держави керуватися бажаннями своєї лівої п’яти. Все, що потрібно — провести на цю посаду потрібну людину.

Що ж, давайте уявимо: президентські вибори в Україні виграв абсолютно проросійський політик Олександр Сидорчук (я навмисно називаю вигадане ім’я, яке не можна пов’язати  з жодним із реально існуючих кандидатів, — персоналії тут абсолютно не важливі). Він має в Росії великий бізнес, багато років співпрацює з ФСБ і пов’язаний особистою дружбою з Путіним та Медведєвим.

Що ж буде далі? Ймовірно, Сидорчук захоче домовитися з Путіним на його умовах. Але якщо тільки новообраний президент не божевільний (а такий на виборах навряд чи переможе), то робити цього він не буде. Досвідчений політик Сидорчук розуміє: зробивши це, він уже до вечора того ж дня не буде президентом — і йому дуже пощастить, якщо взагалі він буде (військові й особливо бійці добровольчих загонів — народ рішучий). Відразу після цього Верховна Рада розтерзає його політично, а всі інші можуть і фізично. Тому агент ФСБ Сидорчук буде змушений проводити політику, що відповідає інтересам України, відповідно до горезвісного «вузького коридору можливостей».

Читайте історію, панове. Адже все відомо ще як мінімум з XIII століття.

«Графи Лаванья були великими, вельми заможними феодалами, підлеглими безпосередньо імператорові, правителями з вірної імператорові Парми. Здавалося, завдання вибору дружнього імператорові папи виконано.

Фрідріх нібито сказав, довідавшись про обрання Сінібальдо Фієскі папою: «Я втратив щирого друга серед кардиналів, бо жоден папа не може бути гібеліном».

Кардинал, обраний папою, може мати які завгодно політичні погляди та уподобання. Але якщо він посів святий престол, то ніяк не може бути гібеліном — прибічником імператора та супротивником папи, тобто самого себе. Адже він очолює церкву — структуру, що має свою мету, свої інтереси та має в своєму розпорядженні можливість контролювати свого главу.  І тут слушним є те, що саме місце робить людину, а не людина місце.

Тому ще більшою мірою це стосується президента України, який, на відміну від папи, не має сакрального статусу та підпорядкований Верховній Раді. Принаймні, остаточне слово — за нею.

У Корані тлумачиться: «Іудеї хитрували, і аллах хитрував, адже аллах — найкращий із хитрунів». Щодо нинішньої ситуації варто було б перефразувати цей вислів: «Бог — найкращий із жартівників». Із Путіним він уже добре пожартував кілька років тому, коли Москва докладала всіх зусиль для перемоги Дональда Трампа на президентських виборах у США. Що ж, Трамп переміг, але чи багато вигоди має Путін? Барак Обама, принаймні, не озброював Україну, Трамп же її озброїв. І причина тут зовсім не в особистих бажаннях Трампа й Обами — визначальними є настрої американського суспільства. Президент змушений робити те, чого це суспільство вимагає. У цій грі Путін переграв сам себе.

Схожа, хоча й не аналогічна, ситуація в Україні. Так, і тут є попит на президента, здатного домовитися з Росією. Але домовлятися з нею на російських умовах неможливо (це означало б капітуляцію), а останнє слово належить не президентові й навіть не парламенту, а суспільству. Суспільство ж не готове згодитися зі зрадою національних інтересів. І, схоже, не буде готове ще довго — доки війна не програна в головах громадян, вона і на полях битв не буде програна.

Коридор можливостей у сьогоднішній Україні  насправді надзвичайно вузький, про що я писав півроку тому в статті «Українське «вікно Овертона». Існує певний загальнонаціональний консенсус, і будь-який політик, який виходить за його межі, стає не лише маргінальним, але й небажаним — як кажуть, ізгоєм.

Обрання в кінці березня нового президента може призвести до значних змін у внутрішній українській політиці. Зокрема, це може торкнутися ролі олігархів у політиці, корупції взагалі та в оборонній сфері зокрема, розставлення сил у парламенті.

Але зовнішню політику жоден результат виборів не змінить. Україна залишиться такою ж, як і була: форпостом Заходу в Східній Європі, законним сувереном Криму та Донбасу, кандидатом на вступ у НАТО та ЄС і ворогом Росії. Так буде за будь-якого президента.

Папа може бути ким завгодно, лише не гібеліном. Пам’ятайте про це.

Рубрика: 
Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments