Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Капітуляція як подарунок: у чому нас намагається переконати Пінчук?

31 грудня, 2016 - 13:13

Стаття за підписом Віктора Пінчука, в якій висловлюється пропозиція Україні відмовитися від перспектив вступу в ЄС і НАТО, заморозити конфлікт на Донбасі і зняти претензії на Крим, стала потужним подразником. Реакція суспільства була миттєвою. Експерти, політики і лідери думок були єдині у своєму «ні». І на цьому можна було б і закінчити. Українцям не подобаються «конструктивні пропозиції» олігарха, і вони висловлюють зустрічні побажання про те, що той, хто «закликає до «непростого вибору» та віднайде». Або, інакше кажучи, той, кому хочеться капітулювати перед Путіним, повинен або замовкнути, або їхати в свій «русский мир» і жити там довго і щасливо.

Коли маєш справу з Росією, віддати частину своєї території - значить віддати все. Ми чуємо плани, що лунають на нашу адресу, про бомбардування українських міст і знищення мільйонів українців. Тепер про це говорять не тільки на маргінальних збіговиськах російських фашистів, а й на центральному російському телебаченні. Українське «ні» в такій ситуації - це не впертість, а інстинкт самозбереження.

У тезах, висловлюваних Віктором Пінчуком, проглядається «план Кіссінджера» - інформаційне вкидання, розповсюджуване путінськими симпатиками. Але й тут не все однозначно. Сьогодні ніхто не знає, як вчинить новообраний американський президент, якими будуть його рішення щодо України. Одне відомо напевно - дії Дональда Трампа не може спрогнозувати навіть Дональд Трамп. Пропозиції Віктора Пінчука забути про Крим і Донбас неначе передбачають можливу пропутінську політику Дональда Трампа. Але не це головне. Вони дивним чином повторюють заклик, який розповсюджується російською пропагандою у Європі, бути практичними і не позбавляти прибутків європейський бізнес заради якоїсь там України і Криму. Сьогодні цими ж аргументами Віктор Пінчук намагається умовити українців відмовитися від суверенітету країни заради процвітання.

Пропозиція Пінчука - це заклик до капітуляції, адресований насамперед українським громадянам. Але є ще дещо. Треба зрозуміти: а що ж насправді нам сказав Віктор Пінчук? Що приховано за словами «відмовитися від домагань на Крим» сьогодні з тим, щоб, вибудувавши багату і сильну Україну, повернути його через 15-20 років? Адже Україна не веде зараз боїв за визволення захоплених територій, вважаючи за краще діяти дипломатичним шляхом. На кордоні з окупованим Кримом усе спокійно. Навіть кровопролиття на Донбасі - це безперервні спроби ворога прорвати нашу оборону. Це вони йдуть уперед, а не ми. Так про що говорить Віктор Пінчук?

В тому-то й справа, що не про бої. Він говорить про дипломатичні успіхи нашої країни, від яких, на його думку, треба терміново відмовитися. Він говорить про резолюції ООН, доповіді прокурора міжнародного суду про визнання світом Криму окупованою територією, Росії - країною-агресором і про ті можливості, які тепер відкриваються перед нашою країною. Він говорить не про землі, захоплені ворогом, а про людей, від захисту яких треба добровільно відхреститися заради зайвого срібляка. «Пожертвувати тисячами заради порятунку мільйонів» - ось основне посилання, висловлене в статті.

Суть у тім, що резолюція ООН про права людини в Криму і місті Севастополі відкриває перед нашою країною можливість наполягати на застосуванні до агресора Женевської конвенції про окуповані території. Відповідно до неї, все, що робить зараз Росія в Криму - завозить своїх громадян для роботи в окупаційних органах влади, веде пропаганду, викрадає, кидає в тюрми, залякує, - це військові злочини. Тепер Україна може наполягати, що позбавлення кримчан робочих місць, заклик до служби в армії, реклама служби в окупаційних воєнізованих і регулярних формуваннях, примусова паспортизація, будь-яке земельне і майнове рішення підпадають під дію цієї конвенції.

Але і це ще не все. Конвенція про окуповані території говорить про те, що Україна як країна-гарант зобов'язана захищати права своїх громадян від країни-окупанта, і для цього вона може залучити країни-опікуни, які теж можуть відстоювати права людей, які перебувають в окупації так, ніби це її власні громадяни. Країна-гарант і країни-опікуни отримують право говорити від імені мас. У нашому варіанті країнами-опікунами можуть стати підписанти Будапештського меморандуму. Адже тут ідеться не тільки про територіальну цілісність, але й про права людини на окупованих територіях. Що робитиме Володимир Путін, якщо виявиться, що переслідування українських активістів або репресії щодо кримських татар стануть рівносильними замаху на громадян США і Великої Британії? Як подібне узгоджується з «планом Кіссінджера»? Звичайно ж, нам можуть відмовити в опікунстві. Але тоді це станеться публічно і кине тінь на основні принципи, декларовані лідерами вільного світу.

Саме управління країною-окупантом на офіційно визнаній окупованій території веде до обмеження прав українських громадян. Це військовий злочин. У разі офіційного опікунства військовий злочин рівноцінний ущемленню прав громадян США і Великої Британії. І тоді не тільки Україна стане домагатися від світу нових рішень і санкцій.

Саме від цього нам пропонує відмовитися Віктор Пінчук, говорячи про принесення в жертву тисяч. Він не просто спокушає українців райдужними перспективами відмови від опору. Його устами країна-окупант прагне змусити нас відмовитися від цілком очевидних перемог на дипломатичному і правовому фронті.

У 2016 році ціною неймовірних зусиль і жертв Україна заклала фундамент перемоги над окупантом. Ми вже перемагаємо ворога. Чи повинні ми відмовлятися від перемоги задля «прагматичних» капітуляцій? Питання риторичне. Ми повинні продовжувати в 2017 році наступ на дипломатичному і правовому фронті.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments