Інколи здається, що історія нічого не вчить. Але це не так. Вона таки вчить — якщо в цієї вчительки життя НАВЧАЮТЬСЯ
Володимир Панченко, український літературний критик, літературознавець, письменник

Казус Цемаха

Лише твердість у відносинах з Путіним може змусити його дотримуватися статус-кво, що склався, і не йти на подальшу ескалацію конфлікту
24 вересня, 2019 - 10:33

Зустріч у нормандському форматі, що здавалася настільки близькою й бажаною, тепер відкладена на невизначений термін, й сьогодні не можна навіть приблизно сказати, коли така зустріч на найвищому рівні може відбутися. Саміт зазнав краху через горезвісну «формулу Штайнмаєра», якої насправді в скільки-небудь певному вигляді в природі не існує. Як підтвердив попередник Володимира Зеленського на президентській посаді Петро Порошенко, якоїсь погодженої сторонами «формули Штайнмаєра» для врегулювання конфлікту на Донбасі ніколи не було зафіксовано на папері. Згідно з пропозицією, висунутою 2015 року тодішнім міністром закордонних справ ФРН і нинішнім федеральним президентом Німеччини, закон про особливий статус Донбасу мав на тимчасовій основі набрати чинності в день місцевих виборів на території нинішніх маріонеткових республік, одразу після того, як ОБСЄ визнає, що вибори були бездоганно організовані, у повній відповідності до українського законодавства, й визнає їхні результати. На постійній же основі і в повному обсязі закон про особливий порядок управління набере чинності після того, як підсумки виборів визнає парламент України. Причому тимчасово закон про особливий режим місцевого самоврядування мав вводитися не за два тижні після виборів, коли виборчі комісії підіб’ють їхні підсумки, а вже увечері в день виборів, коли ОБСЄ випустить звіт, який підтвердить, що вибори є вільними й справедливими.

Вибори ж на окупованих територіях можуть відбутися лише тоді, коли буде сформований «компонент безпеки», що включає припинення вогню, розведення сил сторін, виведення іноземних (російських) військ і важкого озброєння та бойової техніки й встановлення українського контролю над російсько-українським кордоном у Донбасі. У найзагальнішому вигляді з цими положеннями згодні всі учасники конфлікту. Проблеми й розбіжності починаються тоді, коли постає питання, як саме всі ці добрі побажання слід втілювати в життя. По-перше, незрозуміло, чим відрізнятиметься закон про особливе управління в тимчасовому й у постійному варіанті. По-друге, не зрозуміло, яка влада ма проводити вибори в окупованій частині Донбасу. Росія наполягає, що влада має залишатися в руках російських маріонеток (цікаво, як ОБСЄ відреагувала б на вибори, що проводяться Пушиліним, Пасічником і компанією). Україна ж вважає, що необхідне формування тимчасового перехідного уряду під міжнародним контролем. По-третє, абсолютно не зрозуміло, як Росія виводитиме свої війська й озброєння з Донбасу, якщо вона досі не визнає їхньої присутності там  і робити це, судячи з усього, не збирається. По-четверте, Москва наполягає, що закон про особливий порядок управління окремих районів Донецької й Луганської областей має бути включений до Конституції України. Київ же цю ідею відкидає, стверджуючи, що особливий порядок управління в ОРДЛО цілком відповідає українському закону про децентралізацію. Нарешті, по-п’яте, Росія вимагає, щоб спершу відбулися вибори й був запроваджений особливий порядок управління на Донбасі, й лише після цього сторони могли б зайнятися проблемами виведення військ та озброєнь, встановлення контролю над кордоном тощо. Україна ж вимагає, щоб розв’язання всіх проблем безпеки передувало будь-яким виборам у Донбасі. А розв’язання цих проблем, зокрема припинення вогню й розведення військ, вочевидь, неможливе без введення в зону конфлікту міжнародного миротворчого контингенту. Але Росія наполягає, що цей контингент має бути лише на лінії фронту, а Україна вважає за необхідне розмістити миротворців також і на кордоні між окупованою частиною Донбасу та Росією. Ознак зближення позицій сторін з цього питання, так само як щодо складу миротворців, не спостерігається.

Тим часом, Петро Порошенко розповів про свою останню зустріч у Нормандському форматі в Берліні. На ній, за його словами, «Путін сказав: «У нас є формула Штайнмаєра, написана Лавровим». Я кажу: «Вибачте, ось є лист двох міністрів закордонних справ, Франції й Німеччини, пана Штайнмаєра, вони пояснюють, що це — формула Штайнмаєра. будь ласка, подивіться». Він, Путін, приймає цю форму, читає й каже: «Ні, це зовсім не те, у нас Лавров написав формулу Штайнмаєра». Я кажу: «Вибачте, ніякий Лавров нічого нам не писатиме. Тим паче що за цим столом сидить сам Штайнмаєр, і ви можете його запитати, пане Путін». Не буду я його запитувати, ви його переагітували, ми грунтуватимемося на наших пропозиціях — ось це стиль ведення переговорів Росією». Порошенко також розповів, що раніше Путін пропонував йому разом погоджувати лідерів місцевого самоврядування на Донбасі й провести їх через відповідні вибори, але Петро Олексійович відмовився, заявивши, що таке право є лише в українського народу.

Російські вимоги прості й зводяться до такого. Вибори в самопроголошених республіках без роззброєння бойовиків і встановлення українського контролю над кордоном, тобто фактично при збереженні нинішньої маріонеткової адміністрації. Надання Україною широкої автономії «ДНР» і «ЛНР», що здатна блокувати будь-який рух України у бік Євросоюзу й НАТО. Амністія бойовикам. Перетворення нинішніх 1-го і 2-го армійських корпусів сепаратистів на «народну міліцію» й передання їй контролю над російсько-українським кордоном у Донбасі. Їхнє прийняття — це капітуляція України з катастрофічними наслідками у вигляді руйнування української державності.

Чому ж Москва так наполегливо добивається політичних зобов’язань України як попередньої умови для проведення зустрічі нормандської «четвірки» й здійснення заходів щодо припинення вогню й розведення військ? Лише тому, що Кремль відчув слабке «місце» Володимира Зеленського, який неодмінно хоче бути «президентом миру». А для цього вже пішов на важливу поступку — видачу Росії бойовика Цемаха, важливого свідка (а може, й звинуваченого) у справі про малазійський «Боїнг». Ця поступка стала сигналом Путіну, що українського колегу можна спробувати дотиснути. А тут іще новий міністр закордонних справ України заявив про «відлигу» в російсько-українських відносинах. Якщо для Зеленського цілком достатнім є сам символічний факт зустрічі в нормандському форматі, то для Путіна тут важлива лише чиста політична складова. До того ж, Франція й Німеччина зараз взагалі не мають поняття, до якого саме сценарію розвитку ситуації на Донбасі їм треба спонукати Росію й Україну. І Путін цим користується, прагнучи нав’язати Зеленському свої вимоги.

На наступну зустріч нормандської «четвірки» Москва піде лише тоді, коли переконається у твердості позиції Києва та його безумовній відмові капітулювати. Відступаючи ж під тиском Москви, влада України фактично підписує собі смертний вирок. Лише твердість у відносинах з Путіним може змусити його, якщо не піти на поступки, то, принаймні, дотримуватися статус-кво, що склався, і не йти на подальшу ескалацію конфлікту.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ