Покоління починається з бунту проти попередників.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса

Колаборанти між Сціллою і Харибдою

19 червня, 2017 - 11:45

«А зрадника запхнути у мішок разом з кішкою і змією і втопити!» - пригадує давню кару Ян Щасний Гербурт в «Науці Добромильській». Зрадників Данте розміщує в останньому колі пекла. Людина, вважають народні психологи, яка зрадила один раз, зрадить знову, бо вона втратила свободу вибору. Втім, вихід є – накласти на себе руки, як це зробив Юда Іскаріот, але нікчемні люди якраз найбільше цінують своє нікчемне життя.

Явище колаборанства під час окупації ще кілька років тому воліли не обговорювати. Громаду, чи то сільську, чи містечкову, зручніше було показувати монолітною. Всі ненавиділи окупанта або, навпаки, підтримували його, а винятки – тих людей давно повбивали чи вони своє відсиділи, отже, давайте, не зважаючи на людську природу, жити дружно і будувати незалежну Україну. Ще до війни мою статтю про те, як сільська влада блокує встановлення меморіальних знаків на місці розстрілів повстанців чи тих, хто їх підтримував, не опублікував один поважний західноукраїнський сайт. Оскільки я всього лише письменниця, а не історик з дипломом, мене звинуватили у нерозумінні історії. Тим часом, мандруючи по селах, розпитуючи очевидців, я дізнавалась усе нові й нові випадки колаборації і поступово в моїй голові сформувалась дещо інша картина, і тепер я навіть можу виявити потенційних колаборантів на випадок нової окупації. Тобто людей, яким не можна довіряти ні владу, ні будь-які посади. І врешті позбулась ілюзій, що потрібно вірити одним фактам, а інші вважати такими, що не мають впливу на історію.

Чинять спротив відновленню історичної пам’яті насамперед нащадки активних колаборантів. Ті, хто при перших совітах колаборував з окупантами й отримав посади, колаборували потім з німецькими окупантами. Я знаю історію, як лісник видав єврея, що просив про притулок, а потім після війни видав криївку повстанців. Тобто мав реально кров на руках, а не просто працював лісником. Щоправда, повстанці його ліквідували. Вони зробили це дещо театрально. Запросили на зустріч у лісництві, переодягнулись у форму НКВС, і пособник окупантів похвалився своїми «успіхами». Після цього вони оголосили йому вирок, розстріляли і закопали, як тварину, в лісі. Могилу досі не знайшли.

Був чоловік, який доніс на свого кузена і отримав за це 500 крб. Інший доніс на чоловіка сестри. Тобто в одній родині були і герої, і зрадники. Галицькій добропорядній родині, яку вважають опорою християнства. Іноді чуєш, нібито колаборували тільки бідняки, люди з почуттям меншовартості, тобто маргінали, але це далеко не правда.

Так само можна відкинути твердження, нібито українські націоналісти співпрацювали з німецькими окупантами. У селі Залокоть на Львівщині активних членів «Просвіти» німці ув’язнили у Дрогобицькій тюрмі, а тоді розстріляли. Втім, вони не вважали себе націоналістами, лише патріотами. Поховано їх у с. Городищі. А міф про співпрацю народжений у Кремлі і на руку ліберально-космополітичній тусівці, яка вважає, що націоналізм у всіх країнах світу це нормально, але в Україні – ворог номер один.

Діти січових стрільців йшли в УПА і воювали проти всіх окупантів, діти комуністів як правило ставали колаборантами. І ніколи українські патріоти не служили окупантам. Справжні патріоти, а не патріоти власної кишені. Хоча і серед перших, і других були слабкі й боягузи, які воліли залишатись непримітними.

Не слід замовчувати і такі явища, коли за колаборацію карали невиправдано жорстоко. Наприклад, до школи приходили енкаведисти і, якщо не бачили на дітях піонерських галстуків, могли застрелити вчителя, зазвичай у школах викладали молоді дівчата. Потім приходили бандерівці і, якщо бачили галстуки, могли застрелити вчителя. Або це робили ряджені, бувало й таке. Один хлопець пас корів і повстанці агітували його піти з ними. Але він побачив серед них одного, що записався в яструбки, і зрозумів, що це ряджені або, як кажуть у нас, «перебиранці». І не пішов з ними.

Медсестра зі Сходу ділилася ліками з повстанцями, бо склала клятву Гіппократа. Вона ніколи цим не хвалилась, бо вважала це цілком природнім. Ця жінка не була ні комуністкою, ні націоналісткою, просто людиною.

Серед колаборантів були і шпигуни, які, працюючи у владних органах, попереджали про спецоперації. Були ті, кого змушували колаборувати, ставлячи перед вибором: або Сибір і дитину в притулок, або посада секретаря в райкомі партії. Зрештою, лише злочини визначають реальну провину.

Все це минуле я розворушила тому, що у нас окуповані Крим і Донбас і кожна людина, яка перебуває на цих територіях, опиняється між Сціллою і Харибдою і повинна особливо дбати про свою безсмертну душу, щоб не заплямувати її кров’ю героїв чи просто невинних людей. Для майбутнього суду слід дуже точно окреслити ознаки колаборантів і зрадників, щоб не постраждали люди, які не вчинили жодних злочинів, але мусили в умовах терору вдавати лояльність до окупантів. У нас видаються мемуари, розвивається локальна історія, доступні архіви в Україні, і потрібно все це осмислити, класифікувати, врешті популяризувати в прозі чи есеїстиці. І визнати, що розчищати завали історії потрібно не бульдозером, а щіточкою археолога. На це потрібні роки пильної праці, перш ніж світ побачить велич самої будівлі.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments