Корейське дзеркало для Путіна
Володимир Володимирович дуже добре розуміє психологію Кім Чен Ина, бо сам перебуває майже в його шкурі
Конфлікт на Корейському півострові, як бачиться, нестримно наближається до розв'язки. Кім Чен Ин усе більше підвищує ставки, сподіваючись змусити світову спільноту, і насамперед США, офіційно визнати ядерний статус Північної Кореї. Провівши успішне випробування термоядерної боєголовки, КНДР, зважаючи на багато ознак, готується провести чергові ракетні випробування 9 вересня, з нагоди 69-ої річниці свого утворення. Стає очевидним, що введені проти північнокорейського режиму економічні санкції аж ніяк не уповільнили реалізацію його ракетно-ядерної програми. Можливо, зупинити цю програму могла б лише повна економічна блокада Північної Кореї, проте вона не може бути здійснена через позицію Китаю. КНР і Росія вже заявили після водневого випробування, що не підтримають введення нових санкцій проти КНДР.
І тут Кім Чен Ину цілком передбачено прийшов на допомогу Володимир Путін. На прес-конференції за підсумками саміту БРІКС він стверджував, що північнокорейці «траву будуть їсти, але не відмовляться від цієї програми, якщо не відчуватимуть себе в безпеці. А що може гарантувати безпеку? Відновлення міжнародного права. Потрібно прагнути до діалогу між усіма зацікавленими сторонами. Потрібно, щоб у всіх учасників цього процесу, в тому числі у Північної Кореї, не було жодних думок, які були б пов'язані із загрозою їх знищення, а навпаки, щоб усі сторони конфлікту стали на шлях співпраці». Загалом, як казав кіт Леопольд: «Хлопці, давайте жити дружно». А після перемов із президентом Південної Кореї Мун Чже Іном російський президент заявив: «Не варто керуватися емоціями і заганяти Північну Корею в кут. Зараз, як ніколи, всім необхідно бути холоднокровними й уникати кроків, що ведуть до ескалації напруженості. Без політико-дипломатичного інструментарію ситуацію, що склалася, зрушити з місця вкрай складно, а якщо бути точнішим, я вважаю, неможливо взагалі».
Усі слова дуже вірні і правильні. Біда лише в тому, що політика кота Леопольда щодо Північної Кореї та її ядерної програми проводилася вже багато років за потурання колишніх американських адміністрацій. Її підсумок – вражаючий прогрес північнокорейської ракетно-ядерної програми. Пряник, як усі переконалися, не допоміг. Тепер залишається лише батіг. Але за батіг братися дуже боязно, оскільки удари по ракетних і ядерних об'єктах КНДР можуть спровокувати велику війну на Корейському півострові з подальшою окупацією Північної Кореї південнокорейськими й американськими військами. А такого розвитку подій не хоче жодна з утягнутих у конфлікт країн – ні Південна Корея, ні США, ні Китай, ні Росія. Інтеграція Північної Кореї до складу єдиної Корейської держави потребує не менше 25-30 років і величезних витрат з боку Південної Кореї, США і Японії. У результаті Південна Корея різко уповільнить своє економічне зростання і скоротить свій експорт. Китаю ж подібний розвиток подій, хоча і вигідний в економічних відносинах, оскільки надовго усуне конкуренцію на світових ринках з боку Південної Кореї, але невигідно у військово-політичному відношенні. Пекін вочевидь буде не в захваті від того, що північнокорейський буфер зникне, і на китайському кордоні стоятимуть американські та південнокорейські війська. Так само це не сподобається Москві, яка теж має невелику 70-кілометрову ділянку кордону з КНДР. Але причини підтримки Кім Чен Ина Путіним, на мій погляд, значно глибші.
Володимир Володимирович дуже добре розуміє психологію північнокорейського диктатора, тому що сам перебуває майже в його шкурі. Російський президент, як і північнокорейський лідер, відчуває себе в міжнародній ізоляції, і тому, зокрема, вкотре не поїхав на Генеральну Асамблею ООН. Єдиною альтернативою і для Путіна, і для Кім Чен Ина залишається дружба з Китаєм. У Росії, як і Північній Кореї, встановлений жорсткий режим особистої влади, хоча, звичайно, не такий супертоталітарний, як режим Кім Чен Ина. Путін, як і Кім Чен Ин, підозрює навколишній світ у прагненні його скинути. Тому перевірка здатності північнокорейського вождя встояти проти ворожого світового оточення для Путіна дуже важлива. Якщо Північна Корея і цього разу встоїть і залишиться з ядерними і водневими бомбами і балістичними ракетами, то Путін ще більше впевниться в тому, що сам біс йому не страшний, а Америка – тим більше.
Проте Дональду Трампу відступати нікуди. Якщо він, як і попередники, обмежиться лише свідомо неефективним санкційним тиском на КНДР, то набуде репутацію слабака серед переважної більшості американських виборців, і його шанси переобратися на другий термін будуть настільки ж примарними, як і у Джиммі Картера після фіаско з американськими заручниками в Ірані. Тому Трампу залишається лише застосування військової сили, щоб, як мінімум, знищити в ході бліц-операції основні ядерні та ракетні об'єкти Північної Кореї. У разі нанесення таких ударів США не зможуть досягти стратегічної раптовості, оскільки Пхеньян постійно чекає американського нападу. Може бути лише тактична раптовість, коли для противника виявиться раптовим час, вибраний для нанесення удару, і склад використовуваних для цього засобів. Можливо, таким раптовим ударом міг би бути удар, нанесений відразу після подальших північнокорейських випробувань, ракетних чи ядерних. Пхеньян, імовірно, на негайну відповідь не розраховує, сподіваючись, що американській атаці передуватиме досить тривале та передбачено безуспішне обговорення північнокорейської проблеми в ООН.
Вірогідно, що США та Південній Кореї все ж доведеться піти на окупацію Північної Кореї. Сценарій цієї окупації, ймовірно, виглядатиме приблизно так само, як сценарій реінтеграції нині окупованих районів Донбасу до складу України. Напевно, значна частина північнокорейських партійних і державних функціонерів утече до Китаю, а армія КНДР буде частково знищена і полонена, а частково інтернована в Китаї. Вірогідність виникнення партизанського руху в сільській місцевості близька до нуля, оскільки селянство Північної Кореї живе на межі фізичного виживання, і, навіть щиро прагнучи, не зможе забезпечувати партизан продовольством. Кордон же з Китаєм, так само як і морське узбережжя, окупаційні сили зможуть порівняно легко контролювати і перепиняти постачання партизанам продовольства та зброї.
А ось виникнення міського терористичного підпілля цілком вірогідне, особливо в тих містах, які будуть узяті без бою і де можуть зберегтися таємні склади зброї. На Північну Корею буде негайно поширено дію південнокорейських законів, а також усіх соціальних виплат, що потребує величезних витрат.
Але вибори там як до загальнокорейського парламенту, так і до місцевих органів влади, можна буде проводити лише років через 20, поки в Північній Кореї не з'явиться покоління, що не знало впливу ідей чучхе. Поза сумнівом, інтеграція КНДР у єдину Корейську державу буде набагато складнішою і боліснішою, ніж інтеграція НДР у ФРН, оскільки за ступенем своєї тоталітарності східнонімецький режим був непорівнянний з північнокорейським.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
