Королівство Калібана
«31.05–07.06.2019»
Може здатися, що ми живемо у веселі часи. І президент у нас начебто як комік, його Адміністрація — всуціль його вчорашні сценаристи, а пости цієї Адміністрації у «Фейсбуці» набирають як ніколи багато сміхотливих з їхнього безрозсудного безглуздя смайлів. Наприклад, пост, опублікований ними ввечері в середу, ну, той що про інтригу Порошенка, який примудрився таємно вписати цілий шматок зі своєї старої промови до спічу новообраного президента, щось близько половини таких отримав. Напевно, це світовий рекорд серед офіційних акаунтів органів влади за всю історію існування соціальної мережі «Фейсбук».
У ролі типу Адміністрації Президента України сценаристи «Кварталу» виявилися набагато смішнішими, ніж коли вони намагалися зображати з себе телевізійних коміків. Ну, а що, народові подобається все більше, і ось результат. Як засвідчило опубліковане в середу опитування соціологічної групи «Рейтинг», половина українців — небачений за часів Порошенка показник — задоволена першими діями новообраного президента. Щоправда, не уточнюється, який відсоток із цієї половини зміг би без підказки назвати хоч би одну з дій цього Президента, що принесла їм таке задоволення. А, ну ось хіба тільки що Раду розпустив.
Українцям у своїй більшості тепер не цікаві безвіз і Томос. Та що ті патерналізм Порошенка і ющенківське месіанство! Вони хочуть, щоб, увімкнувши телевізор і побачивши в ньому Президента, можна було не думати, а просто від душі пореготати. Щоб президент, якщо й обговорював з екрану міжнародну політику, обов’язково на велотренажері, або якщо і звертався б до них із новорічним вітанням, то з лазні. Шкода, що з ним неможливо випити, ну, нехай хоч так — народність не показна, перед камерою один раз проїхати в метро, а щоб і насправді був свій «у дошку», такий же, який мислить і говорить, як я, мужик. Так часто трапляється — життя грає з нами злий жарт. Ще нещодавно ми тут з уявних і реальних висот власної освіти та культури сміялися над бродячими народними філософами наших днів — таксистами, а вони об’єдналися й обрали Україні президента за своєю міркою.
Замість російської сакралізації влади українці вдалися до іншої крайності — осучасненого російського з голим торсом билинного супергероя-богатиря, віддавши йому перевагу над іншим, більш демократичним персонажем. Наша історія шляху в президенти простого хлопця з народу підкупає глядачів своїм архетипом із казок про третього сина, у якого, як би це сказати м’якше, з талантів був хіба що чарівний кіт, Коник-Горбоконик або знайома фея (за рівнем можливостей найближчий сучасний аналог цієї казкової істоти — здатний відкрити будь-якому гарбузу всі двері олігарх). Ось тільки, як у старому каламбурі, де у словосполученні «розіграш призів» усі помічають слово «приз», і ніхто — «розіграш», і дорослим дітям невтямки, чому казка умовчує, яким правителем став, що вибився в царі лише завдяки Коникові, Іван. Казка — тендітний продукт, як історії кохання розповідь про подальший родинний побут, їй протипоказана реальність.
Замилування російської ліберальної інтелігенції Зеленським, що все ще не розвіялося, пояснюється переважно повною відсутністю в Росії публічної політики, затхлим болотом імітаційної демократії, в якому всяке інше здається таким, що освіжає, вселяє надію, нехай це навіть і шекспірівський Калібан. В Україні ж небувала підтримка Зеленського — це міра низького рівня політичної культури, як і рівня культури суспільства, що постійно знижується як такий. Прагнення індивіда та цілого народу до свободи не передбачає природженого вміння розпорядитися цією свободою на користь, а не на шкоду суспільству та самому собі. Втім, результат президентських і, швидше за все, майбутніх парламентських виборів в Україні означає для українців кінець епохи неправедного самолюбування після Майдану і, сподіваюся, довгих років тяжкої роботи над собою.
