Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака.
Іван Мазепа, український державний діяч

Кримський гамбіт

17 червня, 2017 - 13:07
ФОТО REUTERS

Посилення американських санкцій знову повернуло до світового порядку денного питання: «А що далі?». Європейці заявили про те, що не готові до посилення економічного тиску на Російську Федерацію. Німеччина та Австрія «висловлюють глибоку стурбованість». Хто б міг подумати! Після трьох років з початку анексії Росією частини суверенної української території «стурбованість» викликає не країна, що зважилася на агресію, а ті, хто намагаються протидіяти їй невійськовими методами. Знову заговорили про загрозу «Великий угоди», тепер уже між Європою та Росією. Чи так це? Давайте розберемося.

Після російського втручання в американські вибори багато що змінилося. Тепер на Заході за публічну прочуханку російському президентові можна отримати непогані електоральні й політичні дивіденди. Згадаймо хоча б Макрона. Після того, як новообраний французький президент «віддомінував» кремлівського альфа-самця, він автоматично став новим ватажком французької зграї. Закон джунглів. Володимиру Путіну довелося зіткнутися з тією самою тактикою, яку він ще нещодавно застосовував до своїх реальних і уявних ворогів. Демонстрація лідером переваги завжди цінується тією частиною суспільства, яка не дуже замислюється над сенсом і цінностями. Тож з погляду надання «м’язовості» млявому європейському політикуму, Путіна вигідніше пороти, ніж «умиротворяти». Щодо США, то тут ситуація набуває анекдотичного вигляду. Путін з потенційного «соратника з боротьби зі світовим тероризмом», перетворився на жупел — засіб для приборкання непокірного Трампа. Американського президента, обрання якого стало шоком для традиційного американського істеблішменту, переслідують скандали, кожен з яких так чи інакше пов’язаний з російським лідером. Тепер Росія — елемент внутрішньоамериканської політичної боротьби, а питанням «Чий Крим?» перевіряють на осудність політиків у США та Європі.

Нескладно здогадатися, що за таких обставин жодної «великої угоди» між Сполученими Штатами та Росією не буде. На разі не буде. І тут ми маємо уважно придивитися до того, що відбувається у Російській Федерації.

Росія відмовиться від своїх агресивних планів тільки зазнавши поразки у розв’язаній нею «Третій світовій гібридній війні». А доти Кремль продовжуватиме інтригувати й запускати «багатоходівочки». Чергова з яких розгортається зараз у самій Росії.

Численні акції протесту, які проходять у великих містах сусідньої держави, свідчать про те, що напередодні президентських виборів там з’явився єдиний опозиційний кандидат. «Хто ж як не він», — повторюють сьогодні ті, хто ще вчора переконував ліберальну Російську публіку в тому, що Навальний — це якраз «проект Кремля». Сьогодні ж лідери російської опозиційної думки закликають всю прогресивну громадськість згуртуватися навколо шансу на порятунок від влади чекістів. Навальний — нова російська надія. Чудово, чи не так?

 Сам Навальний вже зробив ряд політичних заяв про те, що в разі перемоги на виборах він виконає Мінські угоди й виведе війська з окупованої території Донбасу. «А далі?», — запитаєте ви. А далі Олексій вважає за необхідне проведення амністії, жорсткий міжнародний моніторинг, який має не допустити репресій проти жителів проросійських регіонів, не згодних із діями «націоналістичного Києва».

Щодо тієї самої наріжною скріпи, з якої почалася маргіналізація путінського режиму — Криму, яка не бутерброд — опозиційний кандидат у російські президенти висловлюється дуже нечітко. Він пропонує провести новий референдум, «який українцям, звичайно ж не сподобається». «Налагодження відносин із Заходом», «воля народу Криму» ... Все це ми вже чули від нинішнього російського президента. Говорячи про «українську проблему», Навальний демонструє ту саму зневагу до норм міжнародного права, які властиві й Володимирові Путіну. Перед нами той самий Кримський гамбіт, покликаний легалізувати анексію українського півострова. Гамбіт — загальна назва шахових дебютів, в яких одна зі сторін на користь якнайшвидшого розвитку, захоплення центру або просто для загострення гри жертвує матеріалом. Зазвичай пішаком або іншою легкою фігурою. Навальний, Путін — все це пішаки порівняно з імперською ідеєю, яка дозволяє російській державі кожного разу відроджувати хижацьку феодальну систему. Річ не в персоналіях, а в Крим, в тріумфі, який пережили російські імперці, вдаривши під дих національну українську державу. Багато хто в Україні цілком обґрунтовано вважає, що між Навальним і Путіним немає жодної різниці. Обидва імперці, обидва «кримнашисти», обидва схильні до авторитаризму. Все так. Ось тільки є у них одна істотна відмінність — особиста токсичність, яка у Володимира Путіна катастрофічно зашкалює. «Велика угода щодо Криму» неможлива з Путіним. Проте її цілком можливо обговорити з Навальним. У будь-якому разі на це розраховує сам Олексій, переспівуючи путінські пісні на новий лад. «Перебудова», «роззброєння», «перезавантаження». Ми вже неодноразово ставали свідками великих і маленьких угод Заходу з Кремлем. Росія після Путіна потребуватиме грошей, гарантій, зняття санкцій. Але найбільше вона потребуватиме Криму — символу успішності її імперських амбіцій. Захід буде зацікавлений у збереженні стабільності, ядерному роззброєнні, відновленні міжнародного права. І тоді питання українського півострова цілком може бути викинуто на стіл переговорів. І воно буде вкинуте, якщо ми з вами не подбаємо про те, щоб ніхто не смів домовлятися про нас без нас. Всі українські рішення щодо Криму необхідно ухвалювати вже сьогодні, не чекаючи деокупації. Статус автономії, закон про колаборації, міжнародні провадження в судах з військових злочинів, скоєних Російською Федерацією проти українських громадян. Необхідно говорити про системність злочинів і про зловмисність російських дій. Необхідно постійно посилювати тиск на країну-окупанта. Україні потрібна цілеспрямована стратегія, яка спричинить повернення півострова незалежно від того, домовиться про щось Росія із Заходом чи ні. На жаль, в українському політичному полі майже немає людей, готових сьогодні вирішувати завдання завтрашнього дня. Мало й тих, хто розуміє, що Крим — це той фактор, який визначатиме переможця в російсько-українській гібридній війні. Тільки залишившись без Криму, Росія визнає свою повну поразку. Тільки повернувши Крим, Україна здобуде перемогу в боротьбі за свою свободу й державність, яка триває багато століть.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments