Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

Ліберальний імперіалізм Ходорковського

24 листопада, 2016 - 11:04

Дискусія журналіста Айдера Муждабаєва з російським лібералом Михайлом Ходорковським має увійти до якої-небудь політично-правової праці під назвою «Чому у Росії, що б вона не будувала, виходить виключно ГУЛАГ?». На прохання журналіста пояснити, якими будуть дії російських демократів у разі їхнього гіпотетичного приходу до влади щодо окупованого Криму, Ходорковський відповів так: «Рішення ж, у разі перемоги демократичних сил, може бути тільки шляхом демократичної процедури або війни. Війна нам всім не потрібна». Далі, після спроб Айдера говорити про право, корінний народ, міжнародне право, російський опозиціонер пояснив: «Демократичний уряд буде працювати із суспільством та Україною, намагаючись знайти компроміс. Жодних рішень всупереч позиції громадян не буде. І, наскільки я знаю, розумна більшість в Україні провокувати конфлікт із цього питання теж не буде. Нехай кримчани будують життя, як хочуть».

Перед нами типовий зразок ідеології ліберального імперіалізму, яку сформулював ще 2003 року інший відомий системний ліберал Анатолій Чубайс. Це вже потім ідею відродження імперії підтримав ідеолог «русского мира» Олександр Дугін. Але спочатку був Чубайс і його промова про економічну експансію як метод включення України до складу ліберальної Російської імперії. Те, як мрія про відродження імперії було вкинуто в маси російськими системними лібералами, чудово описав публіцист Олег Панфілов у своїй статті «За нашу, но не вашу свободу» для «Радіо Свобода».

Ходорковський тут геть зовсім не виняток. Його позиція щодо Криму, висловлена у листуванні з Айдером Муждабаєвим, слугує наочним підтвердженням аксіоми, що «російський лібералізм закінчується на українському питанні». Але не тільки. Адже аргумент про «народ, що демократично проголосував на референдумі» повторюють  не тільки російські імперці, ліберали й люди без певного світогляду. Його можна почути і в українському середовищі. Він кожен раз заганяє у глухий кут. Тому так важливо зрозуміти, що криється за закликами дотримуватися демократичних цінностей. Коли мова йде про Україну, Крим, кримських татар і політичних українців, які перебувають у меншості на своїх споконвічних землях, заселених антиукраїнською більшістю, треба бути дуже твердим у своїй позиції.

 

Опустимо зараз той очевидний факт, що йдеться про Крим. Ми говоримо про українську територію, на якій прямо зараз від переслідувань та репресій потерпає корінний кримскотараскій народ. Тому промови на порятунок душі про «волю демократичної більшості» з вуст статусного російського дисидента, м'яко кажучи є недоречними. І все ж, Михайло Ходорковський пояснив свою позицію. Він за демократію і проти війни. То що ж не так? – Усе!

Для початку варто сказати, що Ходорковський не є лібералом у класичному розумінні цього слова. Лібералізм – це філософська й суспільно-політична течія, яка проголошує непорушність прав та індивідуальних свобод кожної людини. Неможливо говорити про правове вирішення кримського питання, не відновивши права та свободи українських громадян у Криму. Всіх громадян. І тих, хто виїхав з півострова після окупації, і тих, хто залишився. Усіх. І тут відбувається підміна понять. Демагогією про волю більшості суспільству нав'язується пропагандистський штамп, що демократія – це право більшості. Ну або «воля більшості», якщо цитувати поборників російського Криму. Ідея права таким чином підміняється демократичною процедурою голосування. Запускається єзуїтська «обманка»: «Давайте повторимо голосування, виконавши усі демократичні норми. Кримським татарам теж проголосувати дозволимо. Нехай висловлять свою думку. Ну і що з того, що їх меншість. Все чесно – демократія ж».

Насправді демократія – це влада більшості, обмежена непорушними правами та свободами меншості. Громадяни в правовому суспільстві не можуть ухвалювати всенародним голосуванням рішення, що зневажають права меншин та особистості. А правова держава не ставить таких питань на голосування. Ніколи. Так, абсолютно не важливо як проголосували б німці у 30-х роках з остаточного вирішення єврейського питання. Навіть якби у симпатиків Аушвіца було демократично бездоганне рішення більшості, це не скасовує суті вчиненого режимом злочину. Проти народу, проти особистості, проти людяності. Система, де право належить більшості – це фашизм. Ну або більшовизм.

В такому світі влада завжди належить одному. А право – декларативно більшості. Мається на увазі, що порівняно з інтересами більшості життя, майно, гідність і безпека одиниць не має значення. Звичайно ж, більшість нічого не вирішує в таких системах. Але, прикриваючись ним, влада завжди може знайти виправдання для найжахливіших своїх злочинів. Все це чудово відомо всім тим, хто пропонує запитати на новому «демократичному» референдумі думку кримчан, кримських татар й усіх російських громадян, які теж, виявляється, «мають право». Ті, хто сьогодні в кримському питанні протиставляють демократичні процедури нормам права, фактично створюють фундамент для появи тирана. А значить сприяють зміцненню путінської злочинної системи.

Однак для нас дискусія російського дисидента і кримськотатарського журналіста є повчальною вже тим, що кожен раз, коли виникало питання про проукраїнську меншість у певних регіонах країни, ми довгі роки чули казки про регіональну більшість та її волю. Це мало стосунок до Криму, Донбасу, всього Південного Сходу України. «Більшість хоче», «більшість вирішила» ... І так до нескінченності. На разі українським свідомим громадянам на українській землі просто не залишилося місця. Прислухайтеся, і ви почуєте голосіння про кримськотатарську меншість, що лякає російськомовних кримських бабусь, прямо зараз. Причому з вуст цілком українських на вигляд громадських діячів та політиків.

Піддаватися на подібні розмови, обговорювати з більшістю право меншості – означає включитися в будівництво ліберального російського імперіалізму. Там, де лунають заклики до більшовизму, рано чи пізно виникає система, що знищує обмежених у правах «менших». На територіях, де демократію плутають із фашизмом, зміцнюється «русский мир» – світ ГУЛАГу. Потворний, але живучий за рахунок правового нігілізму широких мас. Нам, українцям, не варто вестися на цю псевдоліберальну, псевдодемократичну брехню. Наш шлях – правовий і демократичний одночасно. Тому що ці поняття не є такими, що виключають одне одного, як би не намагалися нас переконати у зворотному поборники імперського права.

До речі, чи не хоче Михайло Борисович запитати російську більшість про своє природне право на майно, життя та свободу? Щоб на особистому прикладі продемонструвати, як демократичні сили в разі перемоги будуть ухвалювати рішення із цього питання «шляхом демократичної процедури». Ні? А як тоді демократичне право «русскомирского большинства»? Чи своє – це не чужий Крим? Тут не до більшовизму?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments