А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Логіка війни, як чинник зростання соціальних загроз

8 червня, 2018 - 13:02

Головним індикатором загроз в галузі соціальної безпеки останнім часом стало те, що всю сукупність соціальних явищ, притаманних нашому, і навіть глобальному суспільству в минулому, теперішньому і майбутньому станах, ми почали описувати і аналізувати не в парадигмі миру, а в концепції війни, використовуючи понятійний апарат конфліктів.

Зважаючи на війну і поточну конфліктну трансформацію нашого суспільства, це могло б здатися зрозумілим. Якщо б використання конфліктної логіки для аналізу соціальних процесів не призводило до самовідтворення конфліктної поведінки через впровадження конфліктогенних моделей соціального управління.

Крім того, логіка війни не є самодостатньою. Виплески масової насильницької поведінки є проявом певних загальних тенденцій соціальної еволюції, але не вони визначають її загальний перебіг. Щоб зрозуміти, з чим ми маємо справу, знайти стале вирішення соціальних, політичних проблем, і таким чином – шлях розв’язання конфлікту – потрібно вийти за межі конфлікту. Тоді як «логіка війни» пропонує зазвичай лише набори спрощених кліше, притаманних конфліктній логіці.

Як і будь-які інші, «кліше війни» позбавлені глибоко змісту і мають радше пропагандистський сенс. Отже, нема нічого простішого, як підмінити аналіз пропагандою, вихолостити сенс термінів, замінивши їх на штампи, і зрештою розмити межі між поняттями.

Але найгірше те, що кліше, притаманні «логіці війни», не відображають соціальної еволюції, істотно обмежують дискурс, позбавляючи таким чином суспільство права на розвиток.

Отже, деякі речі слід чітко і послідовно проговорювати в публічних дискусіях. Зокрема, відокремлювати загрози воєнні і соціальні, не намагаючись описувати якісно різні явища і процеси однаковими вихолощеними кліше. А говорячи про конкретні сукупності загроз слід бути обережними з використанням термінів і уникати узагальнень, що мають сенс стигматизації, призводять до дискримінації і відтворення конфліктної поведінки.

Зокрема, поширення «логіки війни» призвело до того, що мало не будь-які соціальні загрози ми сьогодні сприймаємо і ідентифікуємо як «тероризм», навіть не розуміючи його варіативну природу.

Це вдавано просте рішення, які відсилає нас до наборів зрозумілих інструментів середини минулого століття, є помилковим. По-перше, це сприйняття невірно, бо однобічне. А по-друге, така ідентифікація не дозволяє нам побачити і розуміти істотні зміни, які сталися протягом останніх років в природі тероризму.

За традицією, яку було закладено наприкінці ХІХ століття, нам зручно ідентифікувати як терористичні будь-які організації і рухи за наборами використовуваних ними інструментів насильства і цілей. Однак поширеність, урізноманітнення, а головне – спостережувана останнім часом інститутионалізація цих організацій ставить під сумнів можливість, правомочність і практичну цінність такої загальної ідентифікації.

В різний час на територіях, підконтрольних ІД мешкало більше 8 мільйонів осіб, які брали участь в місцевому самоврядуванні, сплачували податки, більше 1,3 мільйона з яких забезпечували функціонування інститутів ІД та працювали цивільними фахівцями. Чи можемо ми огульно визначати їх терористами чи членами терористичної організації? Лише до 130-150 тисяч осіб з усієї кількості можуть бути визначені як такі, що брали активну участь в бойових діях, і ще близько 50-70 тисяч осіб були залучені в якості військового персоналу. При цьому, з тих 30-35 тисяч постійного військового контингенту, загони яких доведено скоювали воєнні злочини, що можуть ідентифікуватися як тероризм, більше половини складали іноземні найманці. Так само, значний відсоток іноземці складали серед цивільних спеціалістів. Більшість з них їхала до ІД не з метою воювати, а в першу чергу, мотивовані утопічною ідеєю побудови «справедливого суспільства».

Найбільш схоже, що ми маємо справу радше зі специфічним соціальним рухом, ніж з монструозно масовою – вісім мільйонів осіб - терористичною організацією. (Ситуація, насправді, дуже схожа с Радянською Росією під проводом РСДП(б) у 1918-1922, яку за сукупністю сучасним чином інтерпретованих ознак теж є сенс визнати терористичною організацією, а не «молодою комуністичною державою», з усіма відповідними наслідками. Правда, свою війну у тодішньої «антитерористичної коаліції» - Центральних держав і Антанти – вони примудрилися виграти…)

Боротьба з ІД як з тотальними терористами – тобто вперте відтворення ситуації, яка і спровокувала появу ІД – вже призвела до драматичного занепаду іракського суспільства і розпаду сирійської держави.

Нам важливо не повторювати застарілі помилки левантійського конфлікту при розв’язанні конфлікту нашого. При чому, в обидва боки: нам важливо не лише не намагатися боротися з соціальними явищами як з тероризмом, але і не сприймати терористично-диверсійну діяльність – суто воєнні загрози - за соціальні явища, і не уникати застосування потрібних інструментів.

І для цього нам важливо не лише уважно придивлятися до стану нашого суспільства, але і до еволюції тероризму. Щоб відокремлювати у різноманітті соціальних явищ саме воєнні, диверсійні загрози.

І для розуміння питання еволюції тероризму аналіз практик ІД також є дуже корисним.

Загальна мета терористичної діяльності здається незмінною: поширення у суспільстві атмосфери страху, невпевності і недовіри, роз’єднання суспільства. Але з’явилися нові завдання – формування нових «ланцюгів довіри» і формування нових груп взаємодії в суспільстві.

При цьому радикально змінилися об’єкт і предмет терористичних атак. Якщо раніше об’єктом була знакова фігура в суспільстві, то сьогодні об’єктом є той, хто виконує атаку, сам терорист. Предметом атаки став меседж, якій несе виконавець – «ти контролюєш зміну світу своєю смертю, стаючи агентом нового світу, ти ніколи не будеш самотнім». Це кардинально відрізняється від «класичного» меседжу терористів – «твій світ вразливий, ніхто не захищений, ти самотній і слабкий».

Отже, увага перемикається з того, кого вбивають, на того, хто вбиває. А повторюваний наратив жертви і нав’язаний патерн безпорадності перетворюється на основу для формування привабливого іміджу агента нового світу і формування нової ідентичності.

Саме таким чином побудовано «спонтанний тероризм» ІД останнього часу. І це докорінно відрізняє його від класичних терористичних практик, започаткованих  революційними терористичними організаціями в 90-х роках ХІХ століття на основі досвіду кримінальних воєн етнічних мафій Південної Європи. З розвитком суспільства, особливо з розвитком оперативно-розшукових методів і технологій контролю, класичний тероризм, через свою високу витратність, ресурсоємність і незначну ефективність практично вийшов з ужитку, і повернувся туди, звідки історично розпочинався – до інструментального набору кримінальних і мафіозних угруповань. Сьогодні класичний тероризм притаманний хіба що архаїчним авторитарним режимам, накшталт Ірану, КРДР та Росії, які використовують диверсійно-терористичні заходи, як методи соціального і політичного впливу.

В термінах диверсійно-терористичних операцій слід аналізувати численні замахи і захоплення заручників противником – кейси Литвиненка, Скрипаля, Бабченка, Сенцова, Балуха і багато інших. Але відмовитися від «логіки війни» при визначенні політики на тимчасово окупованих територіях, в жодному разі не розповсюджуючи визначення «терористів» на всіх їхніх мешканців. Бо змішування сенсів і є основним кроком до нескінченної війни, в яку прагне затягнути нас ворог.

Отже, перш, ніж розпочинати емоційне обговорення, а тим більше – схиляти політиків до прийняття управлінських рішень в галузі безпеки, слід – звільнившись від кліше війни - з’ясувати, з якою подією ми маємо справу, і яке явище ми обговорюємо. Лише тоді обговорення будуть дійсно корисними, а ухвалювані рішення будуть насправді ефективними.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments