Без своєї власної національної аристократії, без такої меншості, яка б була настільки активна, сильна та авторитетна, щоб зорганізувати пасивну більшість нації всередині і тим захистити її од всяких ворожих наскоків ззовні, немає і не може бути нації.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

«Малоросія» змінює «Новоросію»?

Це свідчення безвиході, в якій опинилася російська політика щодо України
19 липня, 2017 - 19:26
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Лідер донецьких бандитів Олександр Захарченко урочисто оголосив про старт нового проекту «Малоросія». Тепер йдеться не про відділення збанкрутілої «Новоросії» від України та її приєднання до Росії. Захарченко збирається, не більше і не менше, створити нову державу замість України, але в межах її кордонів, за винятком Криму. Оскільки  слова «Україна» і «український» для Кремля і сепаратистів ненависні і московські та донецькі пропагандисти вважають за краще їх взагалі не вживати, нову державу збираються назвати Малоросією, а державну мову в ній — малоросійською.

Оголошено про це було на зборах у Донецьку, де для створення «Малоросії» зустрілися представники «ДНР» і «ЛНР» та ще 19 регіонів України. Що це за представники, ніхто не знає і в очі їх не бачив. Немає впевненості, що вони в реальності існують.

Столицею нової держави збираються зробити Донецьк, а Києву з доброї ласки погоджуються залишити роль «історико-культурного центру». «Малоросія» вбачається як федерація, а регіони в ній матимуть найширшу автономію. Загалом перед нами реалізація, принаймні в мріях, давнього проекту Путіна-Лаврова про федералізацію України з перетворенням останньої на російську маріонетку з подальшою анексією. Недаремно ж основною метою «Малоросії» проголошується приєднання до Союзної держави Росії та Білорусі. Загалом, «Малоросія» — це той міст, про спорудження якого так плідно мріяв гоголівський Манилов, щоб там мужики торгували різними товарами. Але це не означає, що химера під назвою «Малоросія» не має ніякого політичного значення.

У Кремлі відразу ж поквапилися вустами Пєскова відхреститися від новоспеченого проекту. Мовляв, дізналися про нього з повідомлень у ЗМІ. Але лише дуже наївні люди можуть повірити, що це справді так. Дуже добре відомо, що кожен крок керівників донецьких сепаратистів жорстко контролюється російськими спецслужбами, і неслухняні ризикують стати жертвами «невпізнаних диверсійних груп». Подібні гучні політичні проекти можуть стартувати лише за командою з Москви. Керівництво маріонеткової «ЛНР», між іншим, поки що відхрестилося від «Малоросії», вустами голови «Народної ради» Володимира Дегтяренка заявивши, що Луганськ жодних своїх представників до Донецька не посилав і взагалі був не в курсі проекту. Мета такої поведінки сповна зрозуміла. Ігорю Теслярському та його команді не подобається, що керівна роль у новому проекті та пов’язане з нею фінансування віддані «донецьким». «Луганські» вимагають своєї частки «малоросійського пирога».

Мета проголошення «Малоросії» також зрозуміла і зводиться до шантажу України та світової спільноти, щоб нав’язати їм російський варіант реалізації Мінських угод. Києву дають зрозуміти: якщо ви не підете на поступки на перемовах, ми активно підтримуватимемо та просуватимемо «малоросійський проект», щоб замінити нинішній український уряд нашими маріонетками. Таким чином, намагаються, щоб західна громадськість повірила, що керівники бандитських «ДНР» і «ЛНР» — це не кремлівські маріонетки, а серйозні та самостійні політики, які можуть виступати з власними ініціативами, нехай і екстравагантними. Нарешті, реалізація «малоросійського» проекту має спричинити ускладнення внутрішньої обстановки в Україні та посилити там сепаратистські настрої.

Інша річ, що шансів на успіх у цього проекту немає. «Малоросійська» самосвідомість в Україні практично відсутня, причому навіть на окупованих територіях. Проросійські сили і в Донецьку, і в Луганську, і в Україні в цілому, безумовно, є, і в деяких регіонах, наприклад, в Одеській області, вони є істотною величиною, хоча в жодному регіоні  не переважають. Проте мешканці України з подібними настроями мріють не про якусь там міфічну «Малоросію», а про приєднання своїх регіонів безпосередньо до Росії. Тому проект «Малоросія» з самого початку є мертвонародженим. Принаймні в Україні, та й на Заході, цю обставину добре усвідомлюють. І намагатися шантажувати когось «Малоросією» — марно гаяти час. Не можна лякати тим, чого немає і ніколи не буде. Гадаю, «малоросійський» проект — це свідчення тієї безвиході, в якій опинилася російська політика щодо України. Кошти на підтримку окупованої частини Донбасу в російській скарбниці вичерпуються, а вирішення конфлікту, що задовольняє Москву, не видно. Ось Путін і хапається за всілякі химери, як-от «Малоросія», мов потопаючий за соломинку.

Західні держави наївно вимагають від Москви засудження «малоросійського» проекту, заявляючи, що він порушує букву і дух Мінських угод та перемовин у нормандському форматі. Засудження, звісно ж, не буде. Так само, як і не буде публічної підтримки. Що, зрозуміло, не лише не усуває, а й передбачає таємне субсидування проекту Захарченка. Адже саме відсутність публічної підтримки ініціативи Захарченка і повинно стати, за задумом Кремля, предметом закулісного торгу із Заходом. Путін хотів би, щоб лідери Франції та Німеччини натиснули  на Президента України і змусили його прийняти російські умови врегулювання конфлікту на Донбасі, з фактичним визнанням російського контролю над окупованими територіями. Інакше, мовляв, на вас чекає «Малоросія», тобто Україна без українців. Мовляв, останні за умови реалізації такого сценарію натовпами побіжать до Європи. Євросоюз отримає новий багатомільйонний потік біженців, порівнянний з нинішнім близькосхідним. Подібною перспективою, ймовірно, Москва сподівається залякати і Берлін, і Париж, і Київ, і Вашингтон, щоб зробити всіх поступливішими. Тільки тут перед нами дуже очевидний блеф. Політологи вже звернули увагу на чисто літературну основу «малоросійського» проекту. Що ж, недарма письменник Захар Прилєпін, до речі сказати, далекий «свойственник» Владислава Суркова, є радником Захарченка. Можливо, ще і фантастичний роман «Малоросія» напише — про щасливе життя в новій країні, яка Ukrainernfrei. Проте реальність зовсім інша.


ГОЛОС З «ФЕЙСБУКУ»

Олексій ШИРОПАЄВ, Росія:

«Ідея» Малоросії, озвучена Захарченком, помітна, зрозуміло, не своїм політичним чи там геополітичним змістом — вона цікава, перш за все, з погляду психоаналізу, а можливо, і психіатрії. Вороги України ненавидять її так глибоко, що готові стерти з карти не лише незалежну Українську державу, а й саме її ім’я. Сама назва — Україна — ненависна їм як нібито «скомпрометована», вони мріють замінити її найменуванням колоніальної провінції. Захарченко чудово висловив загальні імперські комплекси, вкотре нагадавши українцям, що ось уже понад три роки справді йдеться про життя або смерть України як такої, про життя або смерть українства

Газета: 
Новини партнерів