Задумавши суперечку теперішнього з минулим, ми виявимо, що втратили майбутнє
Уінстон Черчилль, британський політик, прем'єр-міністр Великобританії

Молдовське попередження для Донбасу

У доступній для огляду перспективі всі переговори Києва з Москвою приречені на крах
16 грудня, 2020 - 09:05

З близького повороту молдавської зовнішньої політики логічно випливає перегляд відносин з проросійським сепаратистським утворенням Придністров’ям.

Ще не вступивши офіційно на посаду, обраний президент Майя Санду недвозначно заявила, що добиватиметься виведення російських військ з лівого берега Дністра. Тим паче що так звана Оперативна група російських військ (ОГРВ) там узагалі перебуває незаконно, оскільки мала бути виведена ще 1999 року. Москва обіцяла зробити це на Стамбульському саміті ОБСЄ. І як зазвичай своїх обіцянок не виконала.

У своїх інтерв’ю, зокрема й українським виданням, Санду неодноразово пропонувала Києву зробити висновки з історії відносин Молдови з Придністров’ям і застосувати цей досвід щодо Донбасу.

Характерно, що заяви Санду викликали буквально істерику не лише на російських федеральних каналах, а й у виступах, зокрема, міністра закордонних справ Сергія Лаврова. Їхній сенс досить простий — Росія виводити свої війська не збирається, ні за яких умов.

Звідси для України випливає перший висновок. Історія конфліктів і сепаратистських утворень на периферії кордонів Росії наочно показує, що переговори у будь-якому форматі з Москвою про виведення її військ a priori приречені. Російські війська в сусідніх державах є елементом контролю її політики і від такого інструменту Кремль відмовиться тільки в умовах абсолютної безвиході. Приблизно так СРСР був змушений вивести свій контингент з Афганістану 1989 року.

Росія не збирається виводити свої війська ні з Донбасу, ні з Придністров’я. Більше того, вона загрожує інтервенцією в разі будь-яких реальних або вигаданих загроз їхньому перебуванню. Прикладом може бути Грузія і привід для розв’язання Кавказької війни 2008 року.

Висновок другий. У результаті карабаської війни на Південному Кавказі відбулася корінна зміна геостратегічної ситуації не лише в цьому регіоні, а й далеко за його межами.

Поразка Вірменії й неможливість для Росії втрутитися в конфлікт на її боці видаляє наріжний камінь її зовнішньої політики на пострадянському просторі. Уже тривалий час діяв принцип, що такі конфлікти не можуть бути вирішені військовим шляхом, позаяк Москва не допустить військової поразки своїх так званих союзників, а фактично сателітів.

Азербайджан за підтримки Туреччини і певною мірою Ізраїлю наочно показав хиткість цього принципу. Виявилося, що таке цілком можливо, а Росія — ненадійний союзник.

Мілітаристський раж Москви стає дутим, якщо вона стикається з досить сильним противником, готовим з нею воювати не на словах, а на ділі. Звідси настільки рекламована на федеральних каналах так звана стриманість. Вона покликана прикрити той факт, що воювати Москва готова лише зі слабкими супротивниками.

Наслідком є той факт, що наявність сильного союзника або партнера дає можливість нав’язати Москві врегулювання конфлікту навіть без військового компонента або з бойовими діями малої інтенсивності. Поки такого союзника Україна не має, але не виключено, що він з’явиться в досить недалекому майбутньому.

У цьому випадку не йдеться про те, щоб хтось воював замість України. Звільнення Донбасу, а потім і Криму — наша справа і ніхто за нас цього не зробить. Туреччина не стала воювати за Карабах замість Азербайджану, але так підставила своє плече, що у Росії відпало будь-яке бажання і, схоже, навіть думка втручатися в конфлікт. Допомога союзників полягає в тому, щоб відвернути воєнне втручання Москви аж до загрози застосування сили. Цілком може виявитися, що чотири-п’ять корветів країн НАТО в Чорному морі поблизу російських портів неабияк зменшать московський войовничий запал щодо сусідів у гострій фазі конфліктів.

Зовнішньополітичний поворот Молдови має дуже важливе значення для України. У своїх інтерв’ю, зокрема й для російських видань, Санду багато разів говорила, що невирішеність конфлікту у Придністров’ї не в останню чергу пов’язана з тим, що в Кишиневі багато людей у ??владі кровно зацікавлені у його наявності, в першу чергу з корупційних причин, але не лише. Є підстави припускати, що і в Україні є особи зацікавлені у відсутності врегулювання придністровського конфлікту з тих самих причин.

Російська агентура в Молдові проштовхувала й коли була при владі, проводила проросійський курс, зокрема й для збереження позицій Москви у стратегічно важливому для неї південно-західному напрямку. Наявність російського угруповання у Придністров’ї погіршувала військово-політичне становище України, певною мірою Румунії та Болгарії.

Інструментами закріплення такого становища є, по-перше, участь представників сепаратистів у переговорах як повноправної сторони. Це було зроблено в Молдові, й наслідки відчуваються досі. По-друге, як наслідок попереднього, нескінченні переговори, підписані угоди, які не виконуються і ніколи не виконуватимуться.

Висновок третій. Наразі ніяких змін на Донбасі очікувати не доводиться. Москва категорично не хоче домовлятися з Києвом, і слід прийняти такий стан речей як об’єктивну реальність. Слід серйозно проаналізувати необхідність ведення таких переговорів. Якщо на них наполягають європейські партнери, то чітко позначити наші умови у вигляді так званих la mince ligne rouge — тонких червоних ліній. Молдова веде такі переговори вже багато років, і все марно.

Висновок четвертий. Щільна взаємодія Молдови та України цілком може поставити сепаратистів у Придністров’ї у безвихідне становище. Зробити це не дуже складно, потрібна відповідна політична воля, організація процесу й твердість у його здійсненні. Заразом будуть перекриті шляхи контрабанди і наркотрафіку.

Такий підхід зробить досить швидко утримання Придністров’я для Росії не просто надто дорогим, а й занадто складним з огляду на відсутність спільного кордону. Не факт, що Росія скоро піде звідти, але почне справжні переговори про реінтеграцію Молдови. Тут дуже багато залежить від активності української дипломатії.

Якщо ослабне присутність Росії у Придністров’ї, то після поразки на Південному Кавказі це означатиме продовження ланцюга стратегічних поразок Кремля. Так чи інакше, але це досить швидко позначиться й на становищі на Донбасі. Свого роду асиметрична відповідь на повне небажання Москви йти з української території.

У російській столиці розгортаються дискусії з питання проведення зовнішньополітичного курсу. Уже всім очевидна обмеженість ресурсів і можливостей для його проведення з домінуванням мілітаристської складової.

Це ще одна причина стриманості, назвемо це так, Москви у карабаській війні. Наступальна тактика Молдови за підтримки України щодо Придністров’я посилить позиції тих навколо Кремля, хто не без успіху показує ущербність політики сварок з сусідами.

Зважаючи на розпочатий транзит влади в Росії слід готуватися до змін її політики. І тут спільні дії України та Молдови відкриють нові можливості не лише для врегулювання на Дністрі, а й на Донбасі.

Газета: 
Новини партнерів