Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Морок у кінці тунелю

3 травня, 2018 - 19:50

Участь багатьох громадських організацій у наглядовій раді телешоу «Нові лідери» мала б стати причиною серйозної моральної дискусії всередині українського суспільства. По-перше, серед ГО виявилися такі, які мають безпосереднє відношення до Сергія Льовочкіна. По-друге, телевізійний проект має вийти на телеканалі, який належить Віктору Пінчуку. До речі, його компанія «СтарЛайтМедіа» бере на себе 80% витрат, пов‘язаних з телешоу. Незрозуміло, що пов‘язує шановні українські та міжнародні організації і двох представників старої олігархічної системи. Кожен дає свою відповідь, посилаючись на суспільну значущість проекту, заради якого можна піти на деякі компроміси. Не секрет, що етичні межі в українському колективному є. Але вони відсунуті в таку морально-етичну далечінь, що інколи їх важко розгледіти навіть в умовах доволі толерантної до «компромісів» української демократії.

Для того, щоб зрозуміти, чи є Україна демократичною країною, варто придивитися як складеться подальша кар‘єра публічної особи якщо вона: 1. Буде спіймана на відвертій брехні; 2. Опиниться в центрі корупційного скандалу; 3. Витратить бюджетні кошти на власні потреби; 4. Необережно висловиться про болючі для суспільства теми. Українці будуть обурюватися, можливо навіть закидають соцмережі гаслами на кшалт «Караул втомивсь». Але прийшовши на виборчі дільниці, останнє, про що вони згадають, буде брехня, корупція та неправомірне збагачення кандидата, який так щиро подарував місту черговий дитячий майданчик, чи віддячив своїм прихильникам гречкою. Та й навіть зраділи б: «А що толку? Хіба є вибір між старими прогнилими політиками і молодими принциповими та чесними? Яка різниця, за кого голосувати, якщо всі вони однакові?» Хіба не так свою електоральну неперебірливість пояснювали приємні люди, які голосували за Януковича? Мораль у нас окремо, а політика - окремо. І всі це розуміють. Оскільки українські виборці не в змозі відфільтрувати самих одіозних українських політиків, вони радо голосують як діти, яким дозволили обирати між чіпсами та манною кашею на сніданок. Тобто - беруть яскраве, хрустке і геть не корисне. Аж поки їх не знудить. І тут постає питання: а чи дійсно українці хочуть нових незаплямованих політиків? Ба більше, чи потрібна їм політика нової якості? Судячи з дискусій, які розгортаються навколо необхідності/неприпустимості залучення до нових політичних проектів олігархічних грошей - навряд. Суспільство сперечається про ціну, заради якої можна піти на моральний компроміс, забуваючи, що якщо ціль виправдовує засоби, то вона нічим по суті від них не відрізняється. Якою б ціль не була високою на початку, саме засоби надають їй позитивний, або негативний контекст.

В новітній російській історії є чимало прикладів болісних компромісів, які врешті-решт призвели сусідню країну до деградації, а її суспільство перетворили на слухняну іграшку в руках покидьків при владі. Згадаємо, наприклад, медійну змову, яка мала місце під час виборів на другий строк тяжко хворого Бориса Єльцина. Найшанованіші експерти та медійники тоді погодилися закрити очі на мафіозну піраміду, побудовану оточенням російського президента. Вони воліли не звертати уваги на олігархів та стрімке посилення спецслужб. Багато хто з них тоді відверто говорив, що розчарований в демократії виборець може проголосувати за комуністів, а цього ніяк не можна допускати. Тому російські медіа тоді відверто підігравали Єльцину і нехтували демократичними процедурами. Ніхто і думати не хотів, а чи дійсно система, побудована сім‘єю тодішнього президента, була демократичною. Ніхто не задавався питанням: чому законне обрання Зюганова на один термін при сильній опозиції до нього всіх медіа та експертів країни має стати більшою загрозою демократичним цінностям, ніж маніпуляції та брехня під час передвиборчої кампанії? Ми з вами знаємо, як важко утримувати владу в країні, де всі медіа налаштовані до президента критично. Як показали подальші події, загроза комуністичного реваншу була уявною, а відступ від демократичних засад закінчився майже двадцятирічним правлінням Путіна. Коли люди погоджуються знехтувати засадничими принципами заради високих цілей, вони завжди діють заради себе, а не заради цілей. Можливість впливати - це теж влада, жага до якої спонукає купку людей вирішувати, що вони краще знають який компроміс потрібен задля щастя мільйонів співвітчизників.

Неготовність поступатися засадничим встановлює межі допустимого, формує в суспільній уяві кордони між порядним та аморальним. Якщо ви думаєте, що в Україні немає свого злочинного режиму, який заради збереження влади здатен на все, то ви помиляєтеся. Є! Це олігархічний режим, який вже двадцять років узурпує в Україні владу і нікуди іти не збирається. Говорити про нову якість лідерів без прив‘язки до сутності тієї олігархічної системи, що побудована в Україні - безглуздо вже тому, що олігархія займається промивкою українських мізків не менш завзято, ніж путінська пропаганда. Українці мають вірити, що те що вони спостерігають є політикою - брудною справою для хижаків. Але насправді весь процес, від перевиборчої реклами, формування списків до ритуалу вкидання папірця в урну - це шоу, яке з політикою - мистецтвом керування державою - не має нічого спільного. Адже країна керується не публічно.

Громадські організації та експертні кола, які увійшли до складу громадської наглядової ради «Нові Лідери» вважають, що галас через їх присутність в медіа-проекті олігархів — це маніпуляція. Мовляв, в сьогоднішніх умовах неможливо побудувати партію без олігархічних грошей. Все це чудово. Цікава думка. Але хіба на каналі Пінчука створюється партія, яка має поєднати громадських активістів, експертів, правозахисників і «примкнувшего» до них Льовочкіна? Ні. «Нові лідери» - це шоу, участь в якому представників ГО має додати йому вигляд суспільно-соціального руху. Так заради чого ці «болісні компроміси»? - Телеказочки про побудову вільної країни шляхом головування через СМС? Що це за політика така, де лідерів обирають на кастингу, як співунів? Так хто тут маніпулює, шановні?

Справжня альтернатива сучасній системі має цілком свідомо бути готовою дати бій всьому цьому партійно-олігархічному консенсусу, який ані на мить не припиняє ставити на межу виживання Україну. Чи можливо сформувати таку силу та привести її до влади за допомогою телешоу? Звісно ж, ні. Штучне формування лідерів, які не спираються на ідеологічні групи, але функціонують за рахунок спонсорів, дуже нагадує вже існуючі українські політичні партії, які годуються все з тих же олігархічних гаманців. Це все - імітація демократії. Адже за різними обличчями лідерів-одноднєвок ховаються все ті ж центри впливу, які керують країною двадцять років. Той «болісний компроміс», на який нас намагаються підбити - це згода, що участь українців в політичному процесі має обмежуватися лайком, репостом, або голосуванням за улюблену телезірку. По великому рахунку, те, що участь в телешоу в якості члена наглядової ради сприймається деякими громадськими діячами як спільна боротьба за світле українське майбутнє - це вже привід для занепокоєння. Існуючі політичні лідери теж виставляють кожен свій «чіх» як шляхетне служіння народу. Без залучення людей до справжньої, а не бутафорської громадської діяльності, про появу впливової групи, яка здатна скласти альтернативу олігархічному лобі, годі й мріяти. Заради чого громадські активісти зараз виправдовують свою участь в доволі сумнівному з точки зору достовірності процесі побудови громадянського суспільства за допомогою розважальних телешоу? «Болісний компроміс», деталі якого поки залишають прихованими від публіки - це спроба змусити всіх українців стати співтворцями мраку, який чекатиме нас всіх в кінці псевдодемократичного тунелю.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments